Прокинулась від зосередженого батькового погляду. Стояв побіля ліжка й висвердлював мене очима.
- Тобі щось треба, татку? Мовчанка.
- Чому не спиш? Можливо тобі холодно? Сумні батькові очі не сповзали з мене. Піднялась з постелі. Обійняла його за плечі, всадовила побіля себе.
- Чого тобі татку не спиться?
- Тебе щось болить?
- Ні, - урешті видушив із себе.
- ... Ти їдеш у свою Америку?
- Із чого ти взяв?
- Зібралась он, - кинув на скручені речі.
- Ні. татусю. Ми мінятимемо гардероб. Уранці підемо по магазинах і одягнемо тебе по-модному. На обличчі батька розцвіла посмішка.
- Зараз же йди спати. Ніч іще.
Подріботів у свою кімнату. Старанно укрила. Заснув майже відразу, заспокоєний. Сама засинала з думкою: «Чи бодай одна людина в Америці утратила б сон, підозрюючи, що можу поїхати?»
Уранці першою справою - пішли з батьком навідати старенького доктора Грома (виявилось, є стільки людей, із якими просто необхідно зустрітись!) Довго розповідала йому про американські «дива стоматології». Слухав уважно, опісля примруживши око повів мені таку ото оповідку.
- У 1989 році був я на запрошення брата у Канаді. Тоді іще наші люди не швендяли світом. То ж усе було вдивовижу. Пам’ятаю, привіз фотографію з ананасом, ще й з листочками - для нас була дивина - ми їх тоді бачили лише консервованимиу банках...
Теж вітрини магазинів із тоненько нарізаними шинками й ковбасами у пластику. Усе це для нас були навіть не раритети - музейні експонати. Яким же було моє здивування, коли за несповна рік, усі ці товари уже були у Львові. А за пару літ деякі наші приватні магазинчики були навіть набагато гарніші за їхні. Тоді до мене прийшло розуміння - цей світ єдиний. Нерозумні люди його поділили. Та тепер із Божою допомогою ця помилка виправляється. Мій син - програміст, п’ять років тому мусив виїхати у Німеччину - не було тут цікавої роботи, та й гроші платили сміховинні. Нині його запрошує наша фірма, у якій колись починав працю, вони розрослись, розширились, пропонують вищу аніж у Німеччині платню. Він, звичайно, ж повернеться. Поїхати на якийсь час, можливо й мало сенс, аби заробити трохи грошей, чи, бодай, не втратити кваліфікацію. Але, покидати рідний край? Навіщо? У тебе, доню, золоті рученята, а тепер он скільки усього знаєш. Відкривай приватну практику. Люди до тебе валом валитимуть. Та й моє слово у Зимній Воді якесь таки й має значення ...
У приватний стоматологічний кабінет у центрі міста зайшла задля святої цікавості. Екстер’єр виглядав набагато краще інтер’єру. Бо медична техніка, матеріали - сімдесяті роки. Запитала про вартість послуг. Вони були набагато нижчими, аніж у США. Але знову ж таки, такі кабінети у США показували б, хіба, у музеях. Люди уже давно оминають державні поліклініки, таки воліють лікуватись приватно. Коли б запропонувати вищий стандарт хіба б не пішли? - учора вичитала у газеті - українці масово купують найрозкішніші у світі авто “Maybach» вартістю понад 650 тисяч євро, відкрили ресторан для кішок і собак. Чого б раптом їх мали злякати ціни найсучасніших стоматологічних послуг? Приміщення маю, місця вистачить. Чому б не спробувати? Он скільки людей відкрили тут бізнес. Коли ще зможу розпочати власну практику у США? А тут хоч за тиждень можна відкривати кабінет.
***
- Андрію, чи не погодився б ти переобладнати частину нашого будиночка у стоматологічний кабінет?
- Що ти іще за авантюру придумала, сестричко?
- Авантюрою тут й не пахне.
- Але ж у тебе й гадки такої ніколи не було.
- Що правда, то правда. Сама над цим застановляюсь. Не хочу вірити, що підштовхнула мене до того пропозиція Яни. Вона учора приходила, хотіла придбати хату під стоматологічну лікарню. Навіть намови доктора Грома не могли б вплинути на таке моє рішення. Чогось лізуть у голову різні думки. Не думаю, що всі вони мої. Є така теорія, що думка, або емоція, що народилася в якійсь точці Всесвіту, одразу стає надбанням усього Космосу. Отже Космос - це комп’ютер, який уміщує всі “файли”. Помітила скептичний позирк брата.
- Ти фізик, й, звичайно, знаєш про такі прибамбаси, як торсіонні поля набагато більше за мене.
- Не так уже й забагато. Пригадую, гейби, вченим удалось створити генератор торсіонних полів. Вони з допомогою цих загадкових полів уперше у світі успішно здійснили передачу інформації. Це було на початку дев’яностих. Тоді усі говорили, що торсіонні поля є основними переносниками інформації у Всесвіті. Наші свідомість, думки, почуття, також мають торсіонний характер: організм людини постійно приймає й випромінює торсіонні поля. Їхня швидкість розповсюдження набагато більша аніж швидкість світла. Тоді у всіх це не сходило з уст.
- Бач, я знала, що ти у мене ходяча енциклопедія. Сама читала про це в якійсь белетристиці... Схожі один з одним тонкі матерії людей притягуються один до одного й ніби збираються... Спочатку це поле слабке й немічне, але поступово, втягуючи в себе подібні думки мужніє, і починає жити самостійним життям. Воно активно впливає на підсвідомість не тільки людей, які його створили, а й інших - із подібними думками.
- Чим ти мені подобаєшся, то це тим, що завше під своїми бабськими захцянками вибудовуєш якусь поважну теорію.
Краще було йому того не говорити: Его моє в мить, випружнилось, мов кобра, готова нанести удар. Та на Андрієвому обличчі розплилась поблажливість. Що ж старшому братові можна таке вибачити, - вирішила.
- Ти не відповів на запитання, - усе ж повернула його у потрібне мені русло.
- Це ти не конкретизувала: наймаєш мене як виконроба, чи пропонуєш спілку у сімейному бізнесі?
- Якщо чесно, увесь час думала про те, що без моїх грошей тобі із сім’єю важко буде обійтись. Залишимо усе, як було. Хіба розумієш, що перебуваючи тут, збільшити тобі платню, принаймні зараз, не зможу.
- Знаєш, сестричко, взагалі то я збирався їхати на заробітки у Португалію...
- Усі розбігаються світами. Чи є у тому доконечна потреба? Давай спробуємо тут щось разом устругнути. Ми ж рідні, а ніколи нічого не пробували робити разом.
- Незла спілка - фізик і стоматолог, - засміявся Андрій.
- Я цілком серйозно, брате. Нинішня стоматологічна установка, як сучасне авто, 70 відсотків вартості якого становить не матеріальна, а інтелектуальна частина. Сьогодні у звиклому автомобілі більше обчислювальних приладів, ніж на “Аполлоні”, який доставив астронавтів на місяць. А один CD-Rom вміщує 350 000 сторінок тексту.
- Бачиш люба, ти свою справу намагаєшся висловити зрозумілою мені мовою. Та, зрештою, маєш рацію, в авто, і комп’ютерах я, звичайно, патраю більше, аніж у стоматологічних прибамбасах.
- Андрію, будьмо щирі, в Португалії тебе теж не чекає університетська кафедра. Візьмешся за абищо.
- Не можу усе ж збагнути, що з тобою сталося, - налаштувалась сюди на кілька годин приїхати, просила, аби усе приготувати, аби усе було «бальоном», який ґедзь тебе вкусив?
- Не маємо права кинути тата на поталу, - раз. Аби відкрити свою справу у США - мені треба років із десять, та, де його набрати тих років?.. Мені за тридцять, та й тобі сороківочка... У Штатах я навчилась реально оцінювати себе і те, що мене оточує. Ніколи більше не житиму в країні ілюзій.
- Ти у мене, сестро, трохи ненормальна. Хоча, такою, подобаєшся мені значно більше, як прагматична, холодна пані. Гаразд. Буду з тобою.
