Цього вечора, після семінару, вона пішла до себе додому. Подумки тішилась, що її не тягне до нього. Вона зможе знайти сили розірвати ці кляті стосунки.
Семінар, учасником якого вона була сьогодні, вивів із коми випадково-вибіркові знання, які вона здобувала у Вузі та в бібліотеці імені Стефаника. Вона не любила людей, які за будь-якої нагоди прикриваються психоаналізом і пхають його у всі щілини свого дірявого мозку, але сьогодні гуру Яков так делікатно пояснив як працює цей метод на користь людям.
Психоаналіз в невмілих руках і у великих дозах стає психологічною зброєю яка отруює в першу чергу свого творця та того хто попав під радіус її дії. Потім, на заражених територіях мозку відмирає все індивідуальне і особистісне і людина втрачає здатність на адекватну інтерпретацію подій, людей і життя.
Вона зайшла до дому і батьки повідомили, що приходив він. Він плакав і казав їм, що не розуміє, чому вона хоче розстатись, адже він любить її, і хоче бути з нею. Матеріальним проявом його почуттів була шоколадка яку він передав татові. Такий несподіваний поворот подій розчулив її. І для чого люди придумали телефон і маршрутки, адже як би не ці засоби зв’язку, то можливо люди не так швидко зривались би з місця і робили дурнуваті вчинки. Людська цивілізація приречена на загибель - думала вона, як і всі її плани щодо себе і нього. І що може наробити шоколадка з пальмового жиру приправлена чоловічими сльозами – пекельна суміш!
Пройшло лише два дві як вони не бачились. Прийти і сказати, що любить її. Невже любить? Де там любить. Коли місяць тому в неї була «затримка» він так переживав через те, що вона може бути вагітною, що навіть оплатив похід на УЗД аби розвіяти всі сумніви і спати спокійно. Його небажання мати дітей саме від неї, дуже ображало її. Правда і вона не збиралась вагітніти від нього, тому ця затримка викликала напруження, і вони ніби по-новому подивились один на одного.
Такі ситуації витвережують. Для неї це було попередження, що час пакувати валізи. В результаті, затримка виявилась просто затримкою і всі з подихом зітхнули, хоча, глибоко в душі, вона була не проти походити з животиком і самоствердитись як мати.
До того, він розповідав, як за час життя з дружиною ніколи не хотів мати дітей. Ну, з дружиною, їй було все більш менш зрозуміло, адже з його слів він її ніколи не любив. Одружився лише тому, що не знав чи буде ще якась дівчина в його житті.
О, як людські страхи і переживання за майбутнє викривлюють теперішнє людини. Тепер вона розуміла філософів екзистенціалістів які закликали жити тут і тепер.
«Фіг вам» - згадувала вона кота Матроскіна, адже теперішнє приречене бути слугою минулого або майбутнього. В молодому віці ми служимо майбутньому, а в старшому віці стаємо рабами минулого. Як розширити межі свого теперішнього вона не знала.
В той час, минуле в її голові вже взяло сірники в руки і влаштувало пожежу. Акт спалення сьогодення відбувся швидко, адже не було що і палити, жменьку сподівань і купку волі. Наступним кроком минулого було введення «Вія». Коли Вію підняли повіки минуле мелодрамою пройшло в його очах. Маленький оберіг теперішнього втратив свої і сили, і спогади нахлинули на неї, вони душили і били її, до тих пір, поки перебування в квартирі стало неможливим.
Вона сіла в маршрутку і поїхала до нього. Він чекав на неї, зрадів її появі. Про кохання жодного слова. Все як завжди. Ніч, секс, порожнеча. Минуле знову зайняло місце теперішнього і нарешті вгамувалось. Війна програється через зрадників, зрадником знову виявилась жалість. Жалість, як спрут, випустила отруту і паралізувала мозок.
Зранку все було як завжди, з єдиною поправкою, що вона знову хотіла розлучитись назавжди. Принаймні до вечора її ноги тут дійсно не буде. Вона знову мала йти на семінар, на якому пан Яков мав розповідати про роль казок в житті дітей і дорослих і чому дорослі так люблять писати власні казки. На його думку, будь-яку казку люди все одно розповідають на свій лад, при цьому абсолютно по різному розставляють акценти і запам’ятовують їх.
Далі буде...
