Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2631
Творів: 48063
Рецензій: 92815

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Спроба рецензії

Фантомні болі душі

© Пухнастик-Шалапут, 22-02-2011
Ні, ну я ніколи не був великим фанатом літератури. Чесно визнаю, постмодернізм для мене – порожній звук. Тим більше, класицизм.
Я – людина, заклопотана насущними проблемами.
Вигідно продати, дешево купити. Підмазати там, де треба. Кинути лоха – так, шоб на всю жізнь запам’ятав. Намахати кредиторів, вирулити на зустрічну, виїбати Свєту-секретаршу.
Погуляти з малим у парку, поганяти кулі в боулінгу,  заткнути дружині рота путівкою на Канари. Тримати удар. Врешті, бути чоловіком. Це важко. До дідька важко, особливо тут і зараз.
Але я це можу. Як не дивно.  А шо?
Я – успішний, ще досить молодий підприємець, живу і працюю  в Україні. Нічого ні у кого не вкрав − ну, хіба що у держави, та й то – мєлочь… те, що інші вчасно не помітили.
Нікого не мочив у параші, до речі – просто працював, наче коняка, тягнув остогидлого воза, принижувався, сцяв кров’ю від страху і побоїв, було таке, шо тижнями  сидів у карцері на самій воді, гриз вени… потім емігрував, бо не давали дихати, переховувався від поліціянтів у Польщі,  будував  котеджі в Португалії,  дресирував котиків у Німеччині,  та мало там що іще…
Повернувся. Не витримав у їхньому ідеальному соціумі. Можна сказати, потягнуло на родіну, блядь. Ще трохи піднапрягся. Ліг, під кого треба було. Боявся глянути у дзеркало, бо перестав себе впізнавати. Підвернулося вигідне дільце. Заробив репутацію. Перші великі гроші не пахли.
Одружився. По любві, між іншим. Народився син – і я став обережнішим. Став частіше іти на компроміс  − тепер мені було що втрачати.
Скрипів зубами, але мовчав. Робив те, що від мене вимагалося. І от, нарешті досяг успіху. Що називається, зловив Бога за я… за бороду. Розмірковую над тим, чи не податися в політику – зараз без надійного лобі жодної справи не прокрутиш, набридло відстьогувати чужим, крім того, дружина каже…

Стоп.
Про що це я хотів побалакати?
А-а, так, про літературу.
Узяв на днях у Свєти книжку. Хорошу таку, товсту. Закортіло відчути себе розумною людиною. Інтілігєнтом.
Може, вас дивує, чого це білява довгонога Свєта з четвертим розміром почала увлєкатися читанням? Ну, то я вам скажу, шо вона у мене не просто так, блондинка з красивим бюстом – дівчинка з вищою освітою, філолог, між іншим, з широким світоглядом та глибокими духовними потребами. Щодо її матеріальних потреб, то з котрогось часу  я взяв їх на себе.  Але то справи не стосується. То стосується Льолі, моєї благовірної,  котра на почві рєвності ледь не облила одного разу кислотою якусь із моїх пасій… Не пам’ятаю, як звали ту дівчину. Здається, Іриною.
Точно, Іриною – шатенка з блакитними очима, носила червоні лакові ботфорти і пила білий вермут. Ну, і гарно смоктала. Як вона смоктала…

Знову я відволікаюся. Що вдієш – криза середнього віку – знову часто думаю про жінок, геть як тринадцятирічний пацан – і набутий досвід нічого не вирішує…
Так-от, книжка була гарною, з красивою обгорткою, типу чувак із зав’язаними  очима балансує на тоненькій шворочці над прірвою, а на іншому боці глибокої ущелини його чекає оголена красуня (схожа на праматір Єву), цнотливо прикривши інтимне місце фіговим листочком.
Коли чувак подолає провалля і ступить на тверду землю, дівка йому дасть. Це очевидно. Суперприз завжди чекає переможця (про це ж  свідчить і листяне сердечко вгорі, що є своєрідним символом всесвітньої гармонії та любові, а також безкоштовного сексу).
Якщо ж зірветься – полетить униз, в обійми темної безодні, у глибинах якої живуть кровожерні почвари… Вони схрумають його бездиханне тільце, і  дівчина на тому боці прірви залишиться незадоволеною. А, як відомо, незадоволена жінка – гірше стихійного лиха.

Думаю, не зле буде ще раз наголосити, що я аж ніяк не належу до поціновувачів літератури.  Я – нікчемний плебей, грошовий мішок, тупа бездушна тварина, якою керують примітивні інстинкти. Мені плювати на цю країну, на її культуру, її героїв, її трагедії. Я завжди вважав, − якщо ти настільки дурний, що дозволив себе вбити, то нічого кращого й не заслуговуєш… Отак-то  – я брутальний нікчемний покидьок.

І в жодному разі ніколи не читаю газет.
Тому що всі куплені.
Тому що вони всі брешуть – це знає навіть доктор Хауз, хоча він і ніколи не бував на Україні.
Книжку я узяв більше тому, що Свєта аж надто зацікавлено її читала.
Настільки зацікавлено, що замість однієї ложечки цукру сипонула мені у каву, щонайменше, три.
Такого я не прощаю.
Забрав книжечку і знічев’я почав читати. А шо – вся національна культурно-мистецька еліта її читає, дискутує, ламає списи. Бачив у інтернеті всі ті їхні прєнія – як на мене, брєд собачий. Проте у нас свобода слова – кожен може висловити все, що йому спадає на гадку, з будь-якого приводу.  А спадає, здебільшого, усяке гівно. Але вони не комплексують, в жодному разі. Гівно теж має право на існування. Воно є продуктом нашої з вами життєдіяльності.
То ж виникає питання  − а  чим я гірший? Ну, меркантильна сволочь… ну, плебей… Можна подумати, шо вони повилітали із дворянського гнізда? Ага… Чистоплюї. Бояться зайвий раз перднути – не те що обгадити загальновизнаного куміра… То хіба вони кращі за мене? Я от, до прикладу, нічого не боюсь. Я, можна сказати, глас і глаз народа…

Отож, я почав читати. З перших сторінок мене захопила трагічна і важка доля головного героя, його болісні переживання та рефлексії з приводу неспроможності забезпечити гідне життя власної родини, упередити фатальні перипетії вітчизняної історії, повернути хід подій в інше, більш благополучне, русло.
Полум’яна революційна риторика, патріотичний пафос та котраверсії щоденного переливання з пустого в порожнє тільки посилюють драматичне звучання зазначеного тексту. Головний герой – особа непересічна, щиро віддана власним ідеалам, незворушна до марнотних спокус буденщини. Його дружина – така сама  ідеалістка, втомлена безперервною боротьбою за існування та право вибору, за свободу самоідентифікації. Дитя, котре вони виховують – щонайкращий взірець майбутнього суспільства цієї занапащеної країни.
Інші другорядні персонажі – теща головного героя, його ж батько, Борька – малолітній представник «золотої молоді» − лише підкреслюють та афектують загальне траурно-набатне звучання рядків роману.
Нотки ностальгії за світлим радянським минулим, − та врешті, кому потрібний той нещасний оральний секс – зате фільми були добрими, такими наївними… То нічого, що затикали рота і веліли сидіти тихо. Зате можна було протестувати і ставати героями. Можна було розпинати самих себе і спостерігати, як тобі ж зводять нерукотворні пам’ятники.

А-а, вас, мабуть, цікавить, про який саме роман я отут розпинаюся? Мабуть, варто було б сказати прямим текстом – але все-таки я – один із вас, тому робити цього не буду. Ви ж і так здогадались, напевно. А якщо ні – ну то гаразд, отримайте підказку.
Головний герой твору працює чи то системним адміністратором, чи програмістом і є фанатом щоденної преси. Йому болить. Голова. Душа. Дупа.  А член – не встає, бо дружина стала феміністкою.
Феміністки не кохаються задарма. Тим більше, з нікчемами. Навіть якщо ці нікчеми  − їхні ж чоловіки. Штамп у паспорті нічого не вирішує. Плати – або задовольняй свої потреби самостійно.

Всьо. Більше нічого не скажу. Ви – розумні, здогадаєтеся і так. А якщо не здогадаєтесь – тим краще для мене.
У мене ж власний бізнес, як -не-як.  Хороша клієнтура.Зайві клопоти ні до чого, самі розумієте. Наступає момент, коли піар стає не лише зайвим, але й небезпечним. Я ж серйозна людина. Та й дружина не зрозуміє моїх літературознавчих дискурсів. Їй потрібна нова шуба – а малому хочеться стати чемпіоном останньої версії Варкрафту.

А роман мені сподобався, хоча я його й не дочитав. За браком часу, звісно. Собачку шкода. Як завжди, аж до сліз. Ну, але ж я не плакатиму. Не положняк. Я ж пацан, чи нє?

Ну, якшо вже зовсім чесно, не дочитав я й до половини. Хватило мене сторінок на сто псят. Забракло мені сєрмяжного рєарлізму в цій високодуховній прозі.
Бо воно, якшо подивитись... Трохи тойво... відірване від сьогодення, мля. При всій повазі до всіх.
Он у мене, наприклад, адмін - алкоголік і онаніст. І в нього всі друзі адміни такі. В особливому вболіванні за судьби родіни не замєчені. Ага. Тимм більше в активному потязі до налагодження сімейного життя. Їм веселіше колективно різатися в якісь тупі стрілячки.

З іншого боку - розуміння реалій ніколи не було сильною стороною елітної частини українського опщєства. Всі його луччі представники так чи інакше грішили то ідеалізмом, то конформізмом, то ше якимось "ізмом"... А щодо реалізму, то його зазвичай залишали нікчемним плебеям, ну як от я, чи ви, чи хтось іще такий же розумний і дотепний.

То який із цього всього висновок?  А висновок простий і логічний.
Треба віддати книжку Свєтці – нехай читає дитина, просвіщається. А на цікавих місцях нехай закладки вставляє. Потім вона мені  почитає при нагоді. Треба ж якось відновлюватися у паузах між оргазмами.
Тим більше, що я люблю спостерігати, як вона читає – пухкенькі вуста ворушаться і хочеться торкнутися їх рукою… Я знаю, вона буде не проти.
Врешті,  я знаю забагато, напевно. Знаю, що  Свєтка носить  чорні мереживні трусики.  Знаю, що вона любить спонтанний секс. На письмовому столі, наприклад. Я їй навіть не доплачую за це – хіба не чудо?  І, звісно, я знаю, що Свєтка розуміється на літєратурі. На відміну від мене.


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Дайте мені багацько всього або все

© Ракетне топліво, 23-02-2011

Для чого так виглуплюватись?

© Ірина Cнядецька, 22-02-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.94147801399231 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …