Розчарування.
Було Різдво. Свята, коли всі добропорядні і щасливі сім’ї відвідують родину, далеку і близьку, багато їдять, а ще більше п’ють, трохи колядують, при цьому дуже часто забуваючи про глибинну сутність цього радісного святкування – народження Бога для людей. В дитинстві Уляна завжди на Різдво їздила з батьками на село до баби і діда. Тоді в бабиній хаті збиралася вся велика і галаслива їхня родина, столи вгиналися від різних страв, всі одночасно говорили, жінки намагалися допомогти біля кухні, чоловіки біля хати, діти снували з хати на подвір’я і назад, заважаючи дорослим і всі разом чекали першої зірки, коли можна буде сісти до традиційного столу. На Святий Вечір по селу ходив вертеп, але його там називають «гіроди». Такого слова Уляна не чула в іншому селі, ні в місті і воно їй дуже подобалось, можливо саме тому, що більше ніде так не говорили. Маленькою Уляна страшенно боялася гіродів і згодом, коли вона вже підросла цей страх залишився. Боялася, що гіроди забирають усіх малих дітей, бо цар Ірод наказав убити їх, щоб разом із ними убити Боже дитятко, народжене у Вифлеємі. Уляна разом зі своїм двоюрідним братом Андрієм, який мав на один рік менше, ховалися в іншій кімнаті під ялинкою і тремтіли від страху весь той час, доки гіроди показували своє дійство і були дуже раді, коли перебрані колядники покидали їхню хату. Подорослівши, в Уляни залишився якийсь невиразний страх перед гіродами, якого вона й сама не змогла б точно описати, та до цього страху примішувався неймовірний сором молодої дівчини перед сільськими хлопцями, якими власне вони і були. Серед гіродів був чорт, смерть, жид, жидівка і вони могли запросто витягнути з-за столу кожну дівчину, котру собі вподобали і забрати з собою на вулицю, а там могло бути що завгодно. Що саме, Уляна мало собі це уявляла, але для неї тоді це було щось жахливе.
Коли баба і дідо повмирали, то вже не було до кого їздити в село і на Різдво Уляна залишалася в місті. За столом обходилося без метушливого гамору всіх братів і сестер, цьоць і вуйків, гіроди тут не ходили, свята проходили якось спокійніше, більш по-домашньому і, можливо, трошки сумніше. Вертеп до міських квартир не навідувався, але коли до них в гості приходили мамині сестри, то вони гарно колядували, особливо Уляні подобалися ті колядки, яких співали в їхньому селі. Будучи заміжньою, Уляна з чоловіком на свята відвідували батьків чоловіка. У них навіть склалася певна традиція: на Святвечір спочатку вечеряти в Уляниних батьків, а потім їхати ще до чоловікових. Та заміжньою Уляна була не завжди і традиції довелося змінювати. Чоловік пішов жити до іншої жінки, причому їхньої доброї знайомої. Після розлучення Уляна не шукала нових романтичних стосунків. Чи то розчарування було сильне, чи то вона просто втомилася від своєї безпросвітної любові до чоловіка та, Уляна не намагалася будь-що знайти заміну чоловікові. Можливо, трохи дивно, але вона не почувалася самотньою жінкою, їй більше подобалося слово самостійна. Вона працювала на відповідальній роботі, яка забирала багато часу, та й син став першокласником, що також додало своїх турбот. Отож, на Святвечір Уляна тепер вечеряла тільки з сином і зі своїми батьками. А на Різдво вони іноді ходили в гості до друзів, гуляли по місту з обов’язковим відвіданням міської ялинки, смакуванням солодкої вати, катанням на машинках і зі всім іншим, що ми зазвичай пов’язуємо зі святом. Та найбільше Уляна на Різдво любила посидіти вдома під ялинкою з увімкненими світелками і горнятком гарячого чаю чи склянкою вина, подивитися якийсь новорічний фільм і так заснути біля ялинки, не піднімаючись у свою кімнату. На роботі чоловіки увивалися біля Уляни, та вона не сприймала цього всерйоз і залишалася байдужою. Навіть звикла до уваги чоловіків, але в цей час жоден не зачепив струн її серця, не став ближчим.
Ще раніше , якогось року відпочиваючи на морі з чоловіком, вони познайомилися з сімейною парою художників зі Львова, Влодком і Наталкою. Ті виявилися дуже цікавими людьми і Уляна підтримувала з ними стосунки і після цього їхнього спільного відпочинку на морі. Особливо їй подобалася Наталка. У неї енергії і життєлюбства вистачило б на двох, вона всюди встигала, нічого не боялася і була щирою та завжди веселою. Кожного року на Різдво Наталка збирала вертеп з дітей усіх їхніх друзів. Сама писала для них слова, пісні, вибирала костюми, проводила репетиції, сама ж і співала на всі голоси. До того всього, звичайно, залучалися і дорослі і, врешті, виходив великий яскравий багатоголосий вертеп, в якому брали участь і діти і їхні батьки. Наталка завжди запрошувала на ці Різдвяні вистави і Уляна з задоволенням їх відвідувала.
Отож, було Різдво. Уляна зібралася іти з колежанками. Вона одягнула своє улюблене чорне плаття, нафарбувалася, до всього ще й вбрала чорну перуку, яка їй страшенно пасувала і робила непізнаваною. По дорозі вони заїхали до Іри і та напарфумила Уляну духами з тонким чуттєвим запахом. Вертеп цього разу мав бути в одному з арт-кафе міста. Зібралося, як завжди, багато людей, як гостей, так і самих учасників. Декого з них Уляна знала через знайомство з Наталкою, декого бачила вперше. Вертеп виступив чудово, діти були просто молодці. Дівчата зайняли один зі столиків, роззираючись навкруги, аби привітатися зі всіма знайомими чи зустріти когось нового. Уляна теж з цікавістю розглядала усіх присутніх, підсвідомо намагаючись вирізнити когось із загальної маси. Час Різдва, святковий настрій розбурхували романтичні прагнення, давали надію на здійснення найпотаємніших бажань, хоча яких саме, Уляна і сама не могла б пояснити. Ніхто із присутніх не впав їй в око, але тут до їхнього столика підійшов чоловік і, привітавшись з усіма, підсів до Уляни. Чоловік був досить непримітний, невисокий на зріст і з якоюсь незбагненною блукаючою посмішкою на обличчі.
- Я Віктор,- представився незнайомець. – А Вас як звати?
- Уляна. – Весело відповіла вона.
Віктор виявився небалакучим і його зовсім не бентежило таке мовчання. Здавалося, він себе чудово почуває і для нього, аби приємно спілкуватися, достатньо обмінюватися поглядами. Він також піддався атмосфері свята і хотів якнайприємніше провести сьогоднішній вечір, який міг закінчитися чим завгодно, власне вирішив зробити собі такий приємний і несподіваний подарунок, якщо трапиться нагода. Уляну помітив відразу, тільки-но увійшовши. Вона видалася йому легкою і веселою, до того ж була красива.
- Вип’єте чогось? – Звернувся новий знайомий до дівчат.
Вони замовили чай, але Віктор заперечив, що з нагоди знайомства треба випити чогось міцнішого і пішов до бару. Подружки підколювали Уляну, сміючись, що сьогодні вона точно матиме кавалера. В усіх був чудовий настрій, дівчата дружно і голосно реготали. Віктор не припав Уляні до серця з першого погляду, але сьогодні вона хотіла дозволити собі бути трохи іншою і нехай все іде як іде. Цьому сприяла і її змінена зовнішність, і постійна напруженість, в якій Уляна перебувала довший час, контролюючи кожен свій крок. Вона захотіла розслабитися, захотіла бути легковажною і, навіть, дурненькою. Їй це дуже добре вдавалося, навіть подружки дивувалися з її поведінки. Сміялися, що хоча перука у неї і чорна, поводить вона себе як справжня блондинка.
Тим часом повернувся Віктор із напоями. Розставив на столику чай та келихи з вином. Усі випили за свято і за знайомство. Віктор залишився сидіти біля Уляни. Дивна посмішка не сходила із його обличчя, він просто не зводив очей із неї. Вона також сиділа мовчки і усміхалася, навіть не намагаючись знайти тему для розмови. Тим часом до них підійшла Наталка, випила разом із ними, дівчата розхвалили її вертеп, перекинулися ще кількома словами про спільних знайомих і Наталку потягнули до себе діти, які щось там не поділили. Вона кинула, що ще підійде і побігла. Вся компанія перейшла до галереї колядувати. Зачинала, як завше, Наталка і всі підхоплювали. Спів лунав досить дружно, зважаючи на те, що всі трохи випили. І Віктор здивував дівчат своїм чистим сильним басом, який не ув’язувався ні з його зовнішністю, ні з його образом взагалі. Подружки розбрелися по галереї, оглядаючи виставку, а Уляна залишилася сидіти на лавці поруч із Віктором. Їй не хотілося вставати, роздивлятися виставлені твори, хоча й сидіти тут також було не дуже затишно. Жінці була і приємною увага чоловіка, та вона чомусь не знала як має себе поводити. Зрештою, піддалася інстинкту і відпустила волю, подумала, що сьогодні плистиме за течією і нехай події розгортаються своїм трибом, а вона буде в них тільки гарною декорацією. Віктор розгублено посміхнувся, відвів голову в бік, знову глянув просто в очі Уляні, не перестаючи посміхатися.
- Від Вас чудесно пахне. – Тихо промовив він.
Уляна відмітила про себе, що все ж таки не дарма вони заїжджали до Іри і що запахи в площині кохання чи, бодай спокуси, грають не останню роль.
- Так, мені також дуже подобається цей аромат, - скромно погодилася Уляна і засміялася. – Так, - ще раз повторила вона.
- А Ви мені дуже подобаєтеся. Можна я звертатимуся до Вас на «ти»? – спитав чоловік, пильно дивлячись на Уляну.
- Ага, так, - відповіла та односкладово.
Уляна так вжилася в образ, що говорити більше двох-трьох слів вже й не хотілося. Але при тому кожне «так» розтягувалося, мов плавлений сир і обов’язково обрамлялося двозначною усмішкою.
Підійшли дівчата, ще хтось із цілого «вертепного» гурту, тут же і Наталка, і вирішили усі їхати колядувати до хати до звіздаря. Звіздар, вже будучи напідпитку, радісно запрошував усіх до себе. Гуртом вийшли на вулицю.
- Вікторе, а чи ти також художник?
- Тобі цікаво?
- Ну, так.
- Я скульптор.
- О! Як серйозно. А чому я тебе раніше ніколи не бачила в цій компанії?
- Не знаю, може погано дивилася? – Так вони жартома перекидувалися словами, поки ішли до машини.
В хаті у звіздаря колядники розсілися за накритим столом. Віктор зробив Уляні місце і ходив коло неї, як біля новорічної ялинки.
- Ти така, така…Дюймовочка.
Уляна нічого не відповідала, тільки мружила очі і задоволено переглядалася з подружками.
-Випийте зі мною, - звернувся Віктор до своїх нових знайомих. – Може я покладу тобі чогось, - це вже безпосередньо до Уляни, - Може, салатику чи чогось іще, Дюймовочко?
- Так, дякую. Сідай біля нас. - Віктор підсів, задоволений і якийсь, навіть, розчулений.
Тут колядували вже слабо, бо і дорослі і діти таки добре потомилися за цілий день. Звіздар виголошував заплутані тости, до яких не дуже дослухалися. Зрештою, по опівночі Уляна і дівчата почали збиратися додому. Всі дуже довго прощалися в коридорі, нарешті, вийшли надвір, та Іра затрималася в хаті все ніяк не можучи розстатися з Наталкою та її чоловіком. Віктор вийшов на вулицю за Уляною та подругами і вони стояли в подвір’ї, чекаючи на Іру. Падав пухнастий сніг, небо було чорне і зіркате. Тихо. Ні вітру, ні шуму машин. Сніг залишався на волоссі, на одязі, на віях, ніжний і холодний. В природі панувала повна гармонія. Віктор виглядав цілковито щасливим.
І тут Уляна відчула, що страшенно хоче спати. ЇЇ огорнула якась безнадійна самотність і відчуженість. Вона раптом зрозуміла, що чоловік, який стоїть поряд і якого вона майже не знає, їй зовсім не подобається. Вся чарівливість сьогоднішнього вечора і лагідної зимової ночі враз згасла. Так, ніби актор посеред вистави припинив грати романтичну роль і звернувся до публіки в залі своїми звичними словами. Чтобы начать заключать пари, игрок должен создать аккаунт на официальном сайте 1хставка и в ЦУПИС. Разберем, как это сделать. 1 хставка ru Отдельно регистрироваться в ЦУПИС для беттинга в БК 1х ставка не требуется. При создании профиля на портале букмекера сведения, указанные игроком в анкете, отправляются в «Первый ЦУПИС».
- Вікторе, ти жонатий? – Несподівано спитала Уляна. Голос її прозвучав роздратовано і вимогливо.
- Так. – Віктор все ще усміхався і відповів якось невпевнено, не розуміючи нащо Уляна це запитує.
- Скільки у тебе дітей?
- Двоє.
- І якого віку?
- Старшій 5 років, а меншій 2 тижні. – Досі не розуміючи відповів він.
- Як? У тебе така маленька дитина, а ти на Різдво не вдома? Дружина з дітьми сама, а ти тут? Чому ти не з ними?
Віктора так ошелешила щирість Уляниного запитання, а ще більше її здивування, що він не знайшовся на відповідь. Всю дорогу додому в машині Віктор мовчав, похнюпившись і, навіть, не дивився на Уляну.
Наступного дня Іра розповіла Уляні, що коли вона вийшла з машини і пішла додому, Віктор ніяк не міг оговтатись і ледь не плакав:
- Ну для чого вона так? Ну чому? Адже все було так гарно. Вона мені дуже сильно сподобалась, я думав, що їй теж. Я хотів її розважити, а вона… І ще у мене сьогодні день народження…
