Ганна Петрівна захворіла. І як не дивно, першим, хто на це звернув увагу, був її чоловік Григорій Степанович. Отак, прийшов із роботи і звернув. Вимив руки під умивальником біля ґанку, обтер їх рушником та, всівшись за стіл під старою вишнею, каже, мовляв, а ну, Ганнусю, дай-но мені шось поїсти.
А вона йому, бітте, герр Ганс, і ставить на стіл святковий полумисок із цибульним супом.
Григорій Степанович хоче, звісно, поцікавитись: а борщ де? Він, безумовно, міг би спитати й за вареники, але йому дуже хотілося борщу, тим більше, зранку він вже вмаламурив мисочку вареників з сиром та сметаною. Так от, значить. Питає: де борщ?
А Ганна Петрівна йому, ой, герр Ганс, сьогодні такий шнель був, такий шнель, ніколи було бовкатися з борщем. І головне, говорить Ганна Петрівна з великою вірою в те, що чоловік її розуміє, а він ну ні в зуба чоботом.
Який такий шнель і який такий, звиняюсь, герр?! І вобше, каже, на борщ у тебе часу не було, а вирядитися встигла аж бігом. Шо сусіди подумають?
А вона й правду вирядилася. Серед гусок, качок, курячого царства та іншої худоби, ще й беручи до уваги корову Хвеську, Ганна Петрівна просто на опудало городнє була схожа, незважаючи на те, що плаття на ній вечірнє, темно-синє, розшите блискітками усілякими. Як би ж не у своєму дворі... а а а..., скажімо, в обласній кав’ярні чи, хай уже, у місцевому сільському клубі, то ще куди не перло, там би просто позаздрили такому її разючому вбранню. Але ж тут, на рідному подвір’ї, на тлі господарства, та до усього, на фоні Григорія Степановича, у якого руки мив не мив, а все одно по лікті у солярі вона, скоріше, була схожа на старий трактор, розмальований рекламою "ХЕАД & ШОЛДЕРС".
Ну що там казати, дуже не до вподоби прийшлася Григорію Степановичу така неадекватна поведінка Ганни Петрівни "Сказилася, чи шо, на старості?!" Він залишив на столі суп, до якого навіть не доторкнувся, і з виразом ображеної гідності пішов у сарай до свого старенького мотоцикла "ІЖ". Щось там було не так останнім часом може, свічки, може, карбюратор видригувався, а відрегулювати часу не вистачало.
Але ж воно й зрозуміло, бо туго на селі з вільним часом.
Григорій Степанович із п’ятої години ранку вже на ногах. Поїв там чи посьорбав абищо на швидке горло, і на ферму, до свого трактора. Увечері, звісно, теж дозвілля ніякого, ну, хіба що новини по телевізору подивитися, а решта часу по господарству... Але сьогодні він вирішив, як то кажуть, плюнути на все і на зло ворогам зайнятися своїм улюбленим мотоциклом, мовляв, я цій фрау покажу, як чоловікові замість борщу воду з цибулею підсовувати!
Прямуючи до сараю, Григорій Степанович зазирнув до льоху, відрізав шматочок сальця, потім у хліву із заначки дістав пів-пляшечки перваку, і зостався з "ІЖом", як то кажуть, сам на сам. А щоб відпочинок, борони Боже, не нагадував панахиду узявся муркотіти собі під ніс українську народну пісню: "ОЙ ТИ Ж, ГАЛЮ, ГАЛЮ МОЛОДАЯ..."
Хильнув розмірено стопарика. Хильнув розмірено другого, і тільки взявся за свічковий ключ, аж це входить до сараю кума Оксана і питає, мовляв, ви шо тут, Гриня, показилися?! Хвеська ваша мукає цілий день, шо дурна, птиця по подвір’ї голодна блукає, галасує, як із ланцюга зірватая...
А Григорій Степанович їй, та ну вас усіх, відчепіться!
Ой, Гриня, питає кума, у вас шо, негаразди у сімейних стосунках?
Ай й й, махає рукою Григорій Степанович, і береться за вивертання "ІЖакової" свічки.
А кума, добра, лагідна жіночка, підходить до Григорія Степановича і починає пестити порепаною долонею його шию… вухо... А рука в неї коров’ячим молоком пахне, така ласкава, ніжна, дарма що роботяща. І знає Григорій Степанович уже весь розклад найближчого майбутнього, і в штанах його, як то бува, починає бубнявитися фігура...
Але він миттєво згадує Ганну Петрівну, одягнену в шикарне вечірнє плаття, яке так сексапільно обтягує її добротно виліплене тіло. Він випрямляє коліна і, нависає над кумою Оксаною. Уважно оглядає її принади, так безглуздо прикриті якоюсь дешевою сорочкою та цвітастим фартухом...
І та сама фігура у штанах його скуйовджується.
Я, каже Григорій Степанович, сьогодні не можу.
А кума жінка вже не в дівках, не розбещена, до всіх чоловічих фокусів звична каже, ну шо, ти Гриня, я про таке й не думала зовсім, а лише хотіла пожаліти тебе.
Не треба, відповідає їй Григорій Степанович, мене жаліти. Ти, краще, себе пожалій, на кого ти схожа?! Тобі шо, одягнути нема шо?! Зранку до вечора у фартусі линдаєш!..
Ну, що там казати, образив Григорій Степанович свою куму. Пішла вона, бідолашна, до себе на подвір’я зі сльозами на очах. Але він цього не бачив, бо першим покинув територію сараю й пішов до хати, до вечірнього плаття з блискітками, яке так чарівно виділяло достоїнства фігури Ганни Петрівни.
До хати він так і не потрапив. На двері була приколота кнопками цидулка з попередженням: "АХТУНГ, АХТУНГ! У ДВЕРІ НЕ ГУПАТИ, БО Я ВЖЕ СПЛЮ!"
Григорій Степанович посмикав, про всяк випадок, ручку, почухав потилицю... І пішов спати до клуні. До цього можна додати, що заснути виявилося ділом непростим, тому що корова Хвеська хрипіла, як дурна, зірваним за цілий день голосом, кнур Федір верещав, наче його живцем на сковороду поклали, а підсвинки Манька та Вєрка підспівували йому із солідарності.
Григорію Степановичу довелося добряче попотіти, поки він не нагодував худобу, але й після того корова Хвеська не вгамувалася. І довелося таки Григорію Степановичу доїти її проти ночі...
Уперше в житті Григорій Степанович проспав на роботу. Він не чув горлання півнів. Прокинувся, коли сонце вже почало припікати. Вийшов із клуні, занурив голову у бочку з водою, попускав бульби, попирскав, і попрямував до хати.
А на столі під вишнею вже сандвічі у святковій тарілці, кава, якої він, між іншим, ніколи не пив і пити не збирався, маючи тверду впевненість у тому, що це напій ледарів і, взагалі, людей несурйозних. Що може бути краще молока?! Але ж кава була, дарма що Ганна Петрівна чудово знала про категоричне до неї ставлення Григорія Степановича. Та й сама вона зранку пила молоко. Звідки кава?!
Григорій Степанович хотів був зайти до хати за зубною щіткою, аж це побачив на ґанку свою дружину. Він чомусь майже не здивувався, побачивши її у новому вбранні. Шорти, коротесенька футболка-безрукавка з трафаретом "LOVE" і сітчаста кепка з козирком.
Хеллоу, май френд! сказала Ганна Петрівна, помахала чоловікові рукою і, підбігши, чмокнула його у щоку.
Григорію Степановичу зробилося якось незручно; він швидесенько озирнувся по сторонах, сподіваючись, що сусіди не помітять цього стидобного поцілунку, але його сподівання були марними. За прозорим, обтягненим сіткою-рабицею тином він побачив спину сусідки-панікерки бабки Мар’яни. Вона обома руками затуляла собі очі і галасувала: "Армагеддон! Содом і Гоморра!"
Ну шо ти робиш?! Шо с тобою, Галю?! гримнув на жінку Григорій Степанович.
Усьо о’кєй, Гаррі, безтурботно відповіла Ганна Петрівна і показала отой самий о’кєй, склавши два пальці бубликом.
Григорій Степанович мовчки виматюкався і, махнувши рукою, пішов до хати.
Першим, що вдарило його по очах, була ціла купа шмаття, розкиданого по всій спальні. Ліжко було прибране, але ж зовсім не так, як воно має виглядати після ранкового прибирання.
"Вона шо, подумав Григорій Степанович, і не лягала? Шо ж вона тоді усю ніч робила?!"
Речей було багато... Хоча справа тут в іншому. А саме в тому, що Григорій Степанович не просто чоловік він сільський житель, тобто людина не розбещена зарплатою. Ні, безперечно, він не жебрак, не голодний, але щодо грошової маси, як то кажуть, хоч би подивитися дали. От він і думає, де це Ганна Петрівна грошей напозичала на те, щоб такий колосальний "гардеропчик" придбати?
А тут і вона власною персоною у дверях намалювалася. І так це, значить, запросто, на американський манер до одвірка прихилилася, одну ногу носком долу вткнула; і нахабно якусь жуйку в зубах переминає, наче корова Хвеська.
Ну, думає Григорій Степанович, просто виписана шльондра! Але промовчав із цього приводу. Сказав же зовсім інше, мовляв, Галю, може тебе до хвєльшера у район відвезти?
Ганна Петрівна, не облишаючи чавкання, йому: фак ю, Гаррі! І, повернувшись до Григорія Степановича спиною, пішла геть.
Він, звісно, нічого не втямив із почутого і вирішив уточнити.
Шо, шо? питає.
Ганна Петрівна обертається і показує йому середній палець правої руки. Григорій Степанович усе одно нічого не збагне, і тоді вона ламаною українською дає йому зрозуміти, куди треба йти; а от що там робити це вже Григорій Степанович і сам собі уявити в образах може. І він, певна річ, уявляє; і, звісно ж, він не у захваті від такої перспективи.
Шо-шо?! гримає Григорій Степанович. А ну, ходь сюди!
Григорій Степанович розлючений, як бува сусідчин пес Сірко. Він кидається доганяти Ганну Петрівну, та раптом зупиняється й завмирає на місці, тому що дружина Григорія Степановича рішуче повертається до нього, тикає вказівним пальцем, і єхидно каже, мовляв, от тіки тронь мене, Гаррі, і ти покійник!
Шо-шо?! знов цікавиться Григорій Степанович.
Шо-шо, шо-шо, передражнює його Ганна Петрівна, дєрєвня!
Григорій Степанович стискає кулаки й роздуває ніздрі.
От тіки тронь, Гаррі, і я адвоката найму, знову попереджає чоловіка Ганна Петрівна.
От коли б справжньому Гаррі сказали подібне подібним тоном, то, можливо, він би замислився щодо "торкнути-не торкнути". Та Григорій Степанович, не знайомий зі всілякими там незбагненними для нормальної людини іншомовними викрутасами, залишився байдужим до залякувань своєї половини. Можна навіть припустити, що слово "адвокат" було йому знайомим, однак це ще не мало свідчити про те, що воно мусило справляти на Григорія Степановича враження.
О'кєй, сказав Григорій Степанович і, ухопивши протягнутий вказівний палець дружини своєю п’ятірнею, потягнув до себе.
Подальші події розвивалися дуже стрімко, але зовсім не цікаво. Він планомірно й наполегливо почав зривати з Ганни Петрівни одяг доти, доки на ній не залишилося суто вітчизняне вбрання.
Вітчизняним убранням виявилися рейтузи.
Зовсім здуріла, вигукував при цьому Григорій Степанович, ліфчик де, твою мать?!
І тут Ганна Петрівна очунялася, немов вийшла з-під гіпнозу .
Ой, матінка моя рідна! прийнялася вона галасувати, і зробила спробу закрити свої груди руками.
Однак для такої процедури не вистачило б і десяти рук. Ганна Петрівна зніяковіла, густо зашарілася, зігнулася у животі та в колінах, і в такій позі кинулася до ліжка, де було розкидане шмаття. Вона озирнулася на Григорія Степановича та, із зухвалістю зацькованої жертви, вигукнула:
Ну шо ти витріщився, як отой сексуал безпутний?!
"От тобі й на! думає Григорій Степанович, я ще й сексуал!"
А Ганна Петрівна тим часом зорієнтувалася, вихопила з купи розкиданого на ліжку вбрання мереживний прозорий пеньюар і так-сяк затулила ним свою голизну.
Перемінилася Ганна Петрівна просто миттєво. Вона зовсім утратила інтерес до Григорія Степановича, уважно оглянула пеньюар, трохи розгладила тканину руками і одягла на своє голе тіло.
І тут вона побачила свої рейтузи. Огидний осміх викривив її вуста. Оуі і і і!!! (тобто Йо о ой!!!) презирливо й багатозначно проспівала Ганна Петрівна і, похитавши головою, заходилася стягувати рейтузи.
Аж раптом її погляд зачепився за Григорія Степановича…
Бонжюр, парніша, кокетливо промуркотіла вона.
Григорій Степанович очманіло витріщився на неї і ні слова вимовити не може; хоча, звісно, знає, що треба робити. Він неквапно розстібає свій ремінь, висмикує його зі шльовок, і з погрозливим виглядом прямує до Ганни Петрівни. Желонки його ходять ходором, ніздрі як крила. Від такого видовища будь-яка жінка... та що там жінка! навіть чоловік, і той зануриться у шхеру.
А Ганна Петрівна губочку прикусила, головкою, грайливо, труснула, і зі словами: "Який шикарний месьє!" кинулася на Григорія Степановича.
А той розгубився так, що аж ремінь із рук випустив. Він закляк на місці з виряченими від подиву очима і тільки кліпає ними Кліп кліп... А Ганна Петрівна вже висить у нього на шиї і муркотить, лямур, Генріх, лямур, і ніжку свою Григорієві Степановичу за спину закидає.
І здався Григорій Степанович умить. Закаламутилася таки у нього чоловіча кров. Шепоче на вухо Ганні Петрівні, мовляв, Галю, Галю, Галю...
Оуі, муркає Ганна Петрівна, - оуі, месьє, мінє з вами тужюр просто самий шо ні на єсть лямур.
А я, а я, запинається Григорій Степанович, а я люблю тебе, Галю, більше за свого "ІЖака".
Він просто переповнений почуттями. Він не знає, де подіти свої руки, свої губи і, взагалі, усього себе. Ні, зовсім не тому, що не має тями у цій нехитрій справі, а просто губиться від почуття небувалої вседозволеності, від чого йому кортить бути одночасно всюди. Він хоче цю блядську бабу у вульгарному пеньюарі так, як ніколи в житті нічого й нікого не хотів. Навіть нігті на ногах Григорія Степановича в цю мить морально співчувають цій гульні, що від неї тхне за кілометр закордонною пліснявкою.
А Ганна Петрівна, повиснувши у месьє однією рукою на шиї, дихає жаром, покусує йому вухо, треться лобком о стегно, п’яткою об сідницю, а іншою рукою намагається скуйовдити фігуру...
Фігура не куйовдиться.
І у цьому винні незручності, що їх доставляють шаровари Григорія Степановича. А вірніше, не самі шаровари, а неосяжна матня, у якій знайти ту саму фігуру практично неможливо, хай вона навіть твердіша за бетонного стовпа.
Рука Ганни Петрівни робить кілька наполегливих рухів, із кожним разом захоплюючи все більший і більший шматок тканини. І ось, коли долоня геть заповнена зовсім не тим, чим хотілося б, і Ганна Петрівна розуміє марність своїх сподівань, вона знімає ногу зі стегна Григорія Степановича і відштовхує його від себе.
Ну шо це за боку такая! капризно вигукує Ганна Петрівна і топає ніжкою, пардон, ногою об підлогу.
Га?! перелякано питає Григорій Степанович. Шо таке, шо таке, курочка моя?! Чим я завинив перед тобою?!
А сам, бідолашний, аж тремтить від збудження, і страху за те, що щось не так зробив, помилився. Він натужно сопе, зі швидкістю комп’ютера провертаючи у пам’яті свої дії, проте не може пригадати нічого такого, щоб докорінно зруйнувало схему його звичайної сексуальної поведінки. Н-ну, хіба що інтенсивна глибина дихання і невластиве для Григорія Степановича тремтіння рук. А так усе, як завжди чін-чінарем.
А Ганна Петрівна вже валяється на підлозі і, дригаючи ногами, горлає, мовляв, дєрєвєнщіна нєотьосанная, я нє лямур теб’я!
Григорій Степанович кидається на коліна і, вужиком підповзаючи до Ганни Петрівни, намагається заспокоїти її. Хоча де там! Ганна Петрівна соває ногами, немов то не ноги, а поршні від "ІЖака".
Я вже не кажу, верещить Ганна Петрівна, шо ви, месьє, не маєте франків, шоб розрахуватися зі мною, так хоч би штани натягнули полямурістєє?!
Які, курочка моя, штани?! Григорій Степанович розгублено оглядає свою "спецівку". Штани, як штани, невпевнено мукає він.
О моя тужю у ур, завиває Ганна Петрівна і, рачки, підповзає до ліжка.
Вона підводиться на ноги, оглядає речі, що вони розкидані на ліжку і, висмикнувши з купи вбрання витерті джинси, з викликом кидає їх прямо у пику Григорію Степановичу.
Нате, месьє, натягніть на себе і не ганьбіть себе!
Григорій Степанович уважно оглядає джинси, притуляє їх до себе поверх "спецівки", оцінюючи смикає зіпер щодо його дієздатності, і раптом зовсім чужим тоном вимовляє:
Так ві такі прави, тьотя, это ж прікід с Малой Арнаутской.
Ганна Петрівна кривиться, неначе лимон з’їла, і висмикує у нього з рук джинси. Жбурляє їх на ліжко. Григорій Степанович не встигає трансформуватися у свій постійний статус, а вона вже кидає йому в пику інші джинси.
2.
Ці виявилися справжніми, американськими. Про це можна було безпомилково здогадатися, глянувши, як змінилось обличчя Григорія Степановича. Він діловито покрутив джинси в руках, випробував тканину на міцність розриву по шаговому шву і сказав крізь зуби: О'кей.
Джинси він закинув на плече й узявся стягувати свої промаслені шаровари від "спецівки". Відтак, шпурнувши їх недбало на підлогу, Григорій Степанович натяг "ковбойські лати", але застебнути не зміг, оскільки його просторі сімейні труси, звісно ж, вітчизняного походження, висунули протест проти співпраці з заокеанськими щільними штанями.
Треба було щось вирішувати. І тоді Григорій Степанович віддав перевагу джинсам. Він розідрав труси руками на клапті й розкидав їх по кімнаті.
І тут у поле його зору потрапила Ганна Петрівна.
Григорій Степанович зміряв її з ніг до голови оцінюючим поглядом і, зацокавши язиком, недбало промукав: Вел, вел, вел. Але ж зробив це не так, щоб кинути комплімент об’єктові оцінки, а, як би умовляючи самого себе, мовляв, за перший сорт зійде.
Він висунув нижню щелепу вбік, пошамкав губами, неначе там мала бути сигара.
Сигари не було.
Григорій Степанович скосив очі, щоб побачити кінчик тютюнового тління.
І справді. Сигари не було.
Але Григорій Степанович не став перейматися такою дурницею, а натомість цього смачно харкнув на підлогу, і ковбойською, недбалою ходою двинув на Ганну Петрівну.
Й-й-о, як вона його очікувала, як вона його хотіла! Доки він наближувався, вона покусала собі всі губи так вона його хотіла!
Очі в Ганни Петрівни блищали, як луска у судака.
"Оце месьє, так месьє!!! Та я ж його буду так лямур, шо він мені усю тужюр буде мерсі!.." мріяла Ганна Петрівна.
Однак Ганна Петрівна помилялася. Ніякої любові, а поготів подяки на все життя Григорій Степанович від неї і не збирався вимагати. Навіщо ковбою всі ці тонкощі?! Усе відбулося досить прозаїчно.
Хеллоу, бейбі, пробурмотів Григорій Степанович так, ніби у нього в роті була сигара.
Ль лямур р р, прошепотіла Ганна Петрівна і в екстазі закотила очі.
Груди її ходили ходором в очікуванні отої самої лямур. А Григорій Степанович зробив рух рукою, начебто вдарив пальцями по уявному передньому краю ковбойського капелюха. Капелюх уявно злетів з його голови і, утримуючись на шиї за допомогою уявного шкіряного ремінця, влігся у Григорія Степановича на спині. Потім ковбой із силою провів своєю мозолястою долонею по грудях Ганни Петрівни зверху донизу і, не виймаючи сигари з рота, каже:
Хорошая ти, Гейл!
Тут треба сказати, що Григорій Степанович десь підсвідомо був готовий до таких стосунків із жіночою статтю, хоча і не дозволив би собі цього ніколи, якби не випало такої оказії. А спровокував цей випадок фільм Василя Шукшина "Каліна красная". Був час, коли Григорій Степанович по молодості бігав до сільського клубу щовечора, доки кіномеханік не змінив фільм на якийсь інший, в основному, щоб помилуватися цією чарівною сценою. Ось точно так Єгор виказував Любі свої почуття. "Хо р рошая ти, Люба", магічно говорив він і грабелькував Любині цицьки кожного разу. А Григорій Степанович сидів у першому ряду, стискаючи до болю свої коліна руками, і з нетерпінням чекав саме цієї сцени… Після цього Григорію Степановичу ставало вже нецікаво дивитися фільм і він, спустошений, тягнувся додому з жалем і впевненістю, що ніколи в його стосунках з Ганною Петрівною не буде такої ідилії .
І ось, нарешті, крізь безодню років така життєва ситуйовина!
Хорошая ти, Гейл, і додає: бейбі.
Потім Григорій Степанович рішуче згрібає купу волосся на потилиці Ганни Петрівни, різко притягує її лице до свого і... мабуть, сам від себе не очікуючи, чомусь раптом, замість того щоб поцілувати взасос, перевіряє стан її зубів.
Ганна Петрівна в розпачі. Але потроху заспокоюється, коли, після перевірки зубів, Григорій Степанович розвертає її до себе спиною, і згибає навпіл.
Він міцний, рішучий ковбой, а вона лише жінка, і до того ж француженка. Його дії відточені і не мають навіть натяку на фальш. Таке враження, ніби він усе життя використовував Ганну Петрівну виключно, як коняку: сидячі в неї на спині і тримаючись однією рукою за гичку, а другою, ляпаючи по крупу.
Ганна Петрівна грайливо брикалася під своїм ковбоєм, і аж тремтіла вся від очікування чогось незвичайного... мабуть, якогось карнавалу... Карнавалу, який мав раз і назавжди змінити програму їхніх інтимних ігор.
Ляму...у...у...у...ур, завивала вона, і не було тієї миті жінки щасливішої в усьому селі... Та що там у селі! У цілому районі, а то, мабуть, і у самій області!
У ту мить для Ганни Петрівни тужюр була просто камсі камса!!!
Ме...сьє, та ви ж, па...а...ардон, шо бу...у...у...гай!
Це ж найсправжнісіньке жіноче щастя, коли своєму рідному чоловікові можна у вибуху пристрасті вигукнути, мовляв, отето ти дайош! Навіть кум Максим так не тямить! І яке щастя думати тільки про свої почуття і сприймати бажане за дійсне, тобто коли слова твого чоловіка звучать, лямур, лямур, лямур, попри те, що говорить він зовсім інше:
Н н но о! Пішла!!! говорить він.
3.
Усе в цьому світі тимчасове, а задоволення тим більш. Навряд чи знайдеться людина, яка не зрозуміє, що ці ковбойські вибрики не можуть продовжуватися вічно. Так, мабуть, це могло б бути мрією, але не більше. Але ж тут питання в іншому. Як ці вибрики закінчаться?
Закінчуємо.
Пеньюарчик, ясна річ, штучка тонесенька, аж смішно Франція, одним словом ні замість сідла, ні замість попони його не пристосуєш. Скуйовдився він, бідолашний, під ляшками Григорія Степановича, з’їхав на потилицю Ганні Петрівні, а потім і зовсім зліз на підлогу по руках.
Н-ну, певна річ, Ганна Петрівна, віддалившись від берегів Сени і, отямившись у рідній спальні в чому мати народила, та ще й один на один із якимось ковбоєм незнайомим, не зуміла зорієнтуватися, запанікувала і з боєм вислизнула з-під Григорія Степановича.
На цьому її надії на карнавал і обірвалися. І для Григорія Степановича в ту мить також… Але… але, якщо врахувати той факт, що він знайшов собі іншу кобилу, тобто, не скидаючи джинсів, зірвав у галоп сусідську клячу і десь зник у невідомому напрямку (та й не показувався вдома цілих три доби), то можна припустити, що свою пайку задоволення він таки одержав по повній програмі.
ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГА
Григорій Степанович приповз до дому трохи побитий про це розповів синець під його правим оком. Як потім з’ясувалося, то він випросив у сільського коновала. Правда, жінка коновала не випрошувала, але теж одержала, і, навіть, ще більше за Григорія Степановича.
Решта сільських чоловіків виявилися слабаками нічого зробити не змогли з ковбоєм, якому закортіло об’їздити всіх місцевих кобил...
Але Ганні Петрівні навіть не прийшла на розум думка образитися на чоловіка. Та й чого їй ображатися? То ж не Григорій Степанович, а вона сама, із власної ініціативи у заїжджих обласних купців виміняла два мішки зерна на два мішки старого хламіття з якогось там "СЕКОНД ХЕНДУ".
До того ж, гріх Ганні Петрівні ображатися на Григорія Степановича, бо він має, як то кажуть, муху в носі. Річ у тім, що Григорію Степановичу спала на думку цікава ідея. Ідея, яка докорінно змінила життя і самого Григорія Степановича і Ганни Петрівни. Ця дружна родина налагодила на селі власний бізнес відкрила пункт прокату. Підбирають односельцям комплекти з поношеного іноземного шмаття на різні випадки життя. Наприклад, майже тиждень тому сусідові своєму Остапу Богдановичу Пилипенку головному бухгалтеру господарства видали напрокат із наступним викупом комплект, до якого входять: краватка американського мільярдера Роса Перо і майка не дуже відомого, але дуже ділового шведського юриста Олафа Сігурда. Так Пилипенко вже цілий тиждень дивиться директорові господарства прямо в очі. До речі, щось вони там і самому директорові підібрали… Але мовчать, як риба об лід. А зоотехнік випросив на півроку польову форму якогось генерала і тепер сам ходить по корівниках ну генерал генералом. Коровам навчився чітко накази віддавати. Хоча… вони його все одно не розуміють. Та то вже проблеми зоотехніка.
Розбагатіли. Григорій Степанович тепер уже не бігає спозарання на ферму до трактора, і тому його руки більше не тхнуть соляркою.
Оце так життя!
Проте, не дивуйтеся, якщо вам випаде зустріти Григорія Степановича у старому, потертому дідусевому жакеті. Він його якось у сараї знайшов, і спочатку хотів додати до купи іноземного барахла, але згадав покійного діда Івана...
