Колобок, колобок, я тебе з‘їм – сказав зайчик.
Розповідати казку про колобка довірили саме їй. Вона сиділа в колі з іншими учасниками диво-семінару по казкотерапії.
Вже минув майже рік, як вона вперше випила чаю на його кухні. Була знову весна. За цей час вона не припиняла робити три речі: займатись сексом з ним, зустрічатись з іншим і відвідувати семінари по казкотерапії.
Переказувати казку виявилось доволі складно, адже вона геть забула які тварини в лісі і в який саме послідовності хотіли його з‘їсти. Перше що прийшло в голову був заєць. І вона не помилилась, адже в казках майже завжди все починається з зайця а закінчується найсильнішим, або найхитрішим.
Заєць нагадав про її, так би мовити, хлопця. Відчуття жалю і ненависті одразу актуалізувались. Вчора вона сказала, що хоче розстатись. Він не розумів чому. Вона і сама не знала для чого так довго тягнула з ним. Ні вона, а ні він ніколи не любили один одного. Спроби розірвати ці стосунки, вона робила досить часто, своєю поведінкою, вчинками, образами, скандалами. Він був непорушний. Вона не мала сил піти від нього сама, а в нього не було інших варіантів для проведення дозвілля.
Вже тоді вона знала, що коли дівчина просить хлопця розстатись, він чомусь ніколи не сприймає це серйозно, але коли він вирішує розстатись з дівчиною, то тут він буває дуже суворим і непорушним.
Протягом року, вони бачились майже кожного дня, вона часто лишалась в нього на два три дні, а потім на день-два ходила до себе до дому. Звичка сильніше за кохання, думала вона, коли поверталась до себе додому і вирішувала попостити, подивитись скільки днів зможе прожити без нього. Але лише він дзвонив, сідала в маршрутку і їхала на другій кінець міста. Вона звикла до того, що він цілими днями сидів вдома і присвячував один день прибиранню, інший день пранню, третій день мамі, або часто до ранку бавився з кимсь по Інтернету в ігри. Жив він на відсотки, але грошей вона в нього ніколи не бачила. Він був дуже економним і раціонально розподіляв витрати на своє домашнє господарство.
Не проходило і дня, коли би він не повчав її. Тепер вона чітко знала, що зубна паста може задихнутись і померти якщо перетиснути їй горло, адже на неї треба було делікатно натискати з кінця та ще й лагідно закручувати кінчик. Культ зубної пасти на цьому не закінчувався, адже, як виявилось, науковці винайшли пристрій з ручкою який надівається на кінець тюбика, і фантастика, вам лишається лише покрутити за цю ручку і паста добровільно віддавалась щітці. Який ти в мене розумний, розмірковувала вона в такі хвилини, адже їй ніколи раніше не прийшло до голови проводити реанімацію тюбика, який вона щойно задусила.
З кінця так з кінця, вона теж могла навчитись витискати пасту так, щоб в її господаря не починався головний біль. Вона ретельно протирала раковину і ванну після того як плювала в першу і лежала в лоні другої. Вона виконувала весь список правил експлуатації предметів в його квартирі, але ніколи не знала що ще може роздратувати його.
Ця Фрекен Бок у штанях чітко знала чим виводити плями і без мікроскопа бачив всі недоліки одягу. Себе вона бачила, в такі моменти, в ролі її вічного супротивника Карлсона в якого зламався моторчик і він не міг вилетіти додому. Тому Карлсону лишалось пити чай з Фрекен Бок, їсти її ватрушки і розважати тітку кумедними історіями. Ох, що ватрушки та банка варення роблять з літунами.
Весь цей час, який вони проводили разом, вона прагнула поміняти йому імідж і знайти іншу дівчину. Він був не проти, а тому прикупив собі кілька речей і сходив на побачення. В той час вона теж зустрічалась з тим хто їй подобався, але той інший приїжджав раз на місяць і не знав що вона має «хлопця». Чому вона це робила їй було невідомо, можливо шукала якихось почуттів про які читала і бачила у фільмах, але ніде не було навіть натяку на них. Ніхто не казав що воно йому потрібна, ніхто не зізнавався їй у коханні, а хіба людина може заспокоїтись поки хтось не скаже що любить її? Дівчата яких вона знала, по одній виходили заміж. Їй було сумно від того, і страшно за себе, адже все частіше замислювалась над тим, що може лишитись самотньою до кінця життя. В глибині душі вона розуміла, що заміж збігати треба, поносити перстеник на безіменному пальці та народити одну - дві дитини. З другого боку, Карлсону хотілось завести свого моторчика і полетіти в свій незареєстрований будинок на даху і щоб всі дали йому (їй) спокій.
Дядьків подібних на Карлсона вона часто зустрічала в своєму житті. Вони ходять і тиняються вуличками Львова і не знають кому розповісти про свої пригоди. Вони сидять по барах в яких сиділи двадцять років тому, у які заходять їхні старі знайомі і згадують одні і ті історії зі своєї молодості. При цьому тип «Карлсон» завжди шукає якогось малого, для того аби розповісти йому про життя. Вона боялась випасти з потягу під назвою «Час швидкоплинний», але продовжувала їхала в ньому без квитка. А для чого купляти квиток коли не знаєш де їхати.
Людину яка їде без квитка завжди видає зайва метушливість, тому вчора так само метушливо вона сказали, що їм треба розстатись. Сьогодні вона сиділа на семінарі, розповідала казку про колобка і хотіла відігнати думки про свого зайчика.
- не їж мене зайчику, я тобі пісеньку заспіваю…
- Колобок, колобок я тебе з‘їм - сказав сірий вовк.
- не їж мене вовчики я тобі пісеньку заспіваю…
Тут вона подумала про те, як же вовчик міг повестись на пісню рум‘яного колобка і не з‘їсти його. Але мораль казки була в іншому, і як нам пояснив тренер, колобка мала з‘їсти саме особа жіночого роду.
- Колобок, колобок я тебе з‘їм - сказав ведмідь.
- не їж мене ведмедику я тобі пісеньку заспіваю…
В її голові чітко визрів образ ведмедя, чіткіший за образ вовка і зубастого зайця. У порівнянні зі своїм «зайчиком» вона себе часто відчувала ведмедиком. Вона була крупніше за нього, хоча зовсім не була повною, просто все її тіло вказувала на роки якісного харчування, безтурботного дитинства і відмінного генотипу. Спільного з ведмедиком в неї були плоскостопість, врівноваженість і не вміння схопити колобка, маючи чудові фізичні данні. Ведмідь в казках завжди зображався як невдаха, який би міг легко стати господарем лісу, але невміння використовувати свої природні ресурси весь час заважало йому зробити це. Звісно, що казки складали люди, а вони давно вже помітили що світ належить кмітливим.
Вона не хотіла бути ведмедиком, але внутрішнє відчуття тотожності не давало їй спокою.
- Колобок, колобок я тебе з‘їм - сказала лисичка.
- не їж мене лисичка я тобі пісеньку заспіваю…
