Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2466
Творів: 44274
Рецензій: 86450

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Читаючи між рядками

© Надія, 18-02-2011
    Все почалося з того, що син загубив від готелю ключі. Відтоді  наш запланований відпочинок почав набирати вигляд незапланованих пригод  на курорті Золоті Піски.

     Але почну спочатку, відколи ми вирішили нарешті відпочити всі разом. Захотілося погрітися на сонечку, покупатись в морі. Добре, що батьки погодились допомогти по господарству,  тож ми спакували чемодани і вирушили в дорогу.
В дорогу я пробувала напекти печива, але знов почала експериментувати і… Одним словом, це був не мій день. Наїлись песики і котик. Правда, чоловік передбачив таку можливість і купив усе в магазині. І все би було добре, якби він не переплутав одинакові пакети і не взяв в автобус замість харчів пакет з старими лахами Макса.

Але погода була гарна, автобус теж нам сподобався, тож настрій був чудовий.

   В автобусі  малий спочатку сподобався всім, бо вітався, і охоче вступав у розмову. Пізніше, коли стемніло, а малий не хотів ніяк сісти і все шастав по салону, це вже не викликало такого захоплення . Мені вже починало здаватись, що ми їдемо тиждень. Чоловік весь час хотів їсти, він кидав завидні погляди на, здавалось, спеціально вечеряючих туристів і казав, що то все через мене.
   Малого я ніяк не могла знайти в автобусі, бо він знаходив собі все нових і нових друзів і невимушено з ними спілкувався та пригощався. Я не дуже страждала, бо була рада можливості трохи посидіти на дієті, що за присутності харчів мені не дуже вдавалось.

   Та все ж, крім поодиноких бурчань тітоньок на тему:” Навіщо було брати таку малу дитину”, небеса зглянулись на наші молитви і ми щасливо добрались до місця подорожі.

     Болгарія зустріла нас гарною погодою, розмаїттям роз і фруктів, вдалині манило до себе блакитне море.
   В готелі, як завжди до нас підійшов гід і запропонував розклад екскурсій. Макс вибрав звичайно аквапарк, а мій чоловік екскурсію з болгарськими танцями і частуваннями. Особливо підкорила його фраза гіда, що під час екскурсії частуватись і пити різні напитки можна було в необмеженій кількості.
  Ми наспіх переодягнулись у шорти та футболки, щоб перед екскурсією поглянути на море.
- А де малий? – запитала я в чоловіка.
- Звідки я знаю, тільки що з тобою розмовляв, я в душі був – відповів той.
- Напевне, побіг до моря. А де ключі від кімнати?
( Далі  йде своєрідний гірський діалект, який з етичних міркувань я пропускаю).
Залишивши чоловіка сторожити кімнату, я пішла на пошуки Макса. Він звичайно був біля моря.
- Де ключі? – з ходу запитала його я.
- В кишені були – син почав вивертати кишені шортів, де знайшлася дірка.
Ми і ближні відпочивальники підключились до пошуків.
     Чи знаєте ви, що таке шукати ключі серед піску, точніше серед тонни піску, як це було в Золотих Пісках? Як не знаєте, то я вам скажу, що знайти такий дрібний предмет було нереально. Добре, що я встигла переодягнутись в купальник, тож до вечора ще трохи позасмагала.
  В готелі нас зустрів злий Cергій, розказав, як довго впрошував його екскурсовод йти на екскурсію самому, але він не погодився, а ключі портьє знайшов біля входу в готель. На щастя, наш син загубив їх там.
- Нічого – сказала я . Я вже записала нас на таку ж екскурсію зранку. Завтра до готелю за нами під’їде болгарський автобус. Крім того, в план екскурсії входить ще й купання, тож і малому догодимо.
  Побурчавши ще трохи, ми полягали спати.

    Назавтра життєрадісний, як завжди вранці Сергій побудив нас о сьомій, і ми , нашвидко поснідавши і скупнувшись в морі, пішли виглядати автобус. Син одягнув на себе резиновий круг і ласти, бо приготувався до купання.
       Готель наш не дуже виділявся поміж зелені, тому ми розділились – Сергій чекав на одному кінці вулиці, я на другому. Максим, як зв’язковий – водолаз у всьому спорядженні бігав між нами. Щоб не втрачати контакту, ми час від часу перегукувались між собою.
   Минуло півгодини, година після зазначеного в путівці часу, а автобус не під’їзджав. Малий вже був весь мокрий, і кричав : не хочу екскурсію, йдемо в аквапарк. Туристи, що входили і виходили з готелю, здивовано озирались на нас, а ми з злими обличчями, усміхаючись, казали, що їдемо на екскурсію.
Нарешті не витримав чоловік.
- Де ти платила завдаток? – запитав він після другої години чекання . Йдемо розберемось.

     І тут треба вказати головну рису болгар – вони нічим сильно не переймаються. Якимось чином в них і без нас набрався весь автобус охочих, тож вони просто повернули завдаток і сказали, що нічого страшного не трапилось. Сонце є море є, екскурсій є повно – гуляй, дарагой!
- Ні, більше з вами не екскурсію я не поїду – сказав чоловік, і ми вирішили ввечері самі сходити в болгарський ресторан, де, до речі були безплатні танці на гарячому вугіллі, чим так славляться болгари. Перед вечерею я ще спробувала зайнятись шопінгом, пробуючи скинути ціну.
  Болгарин теж виявився азартним, і то скидав ціну, то ставив до купки різні товари з цінами, поки мені вже не заклало вуха і не почали розбігатись очі. Я вже хотіла купити ту купку спецій, що він мені відклав, якби не чоловік, що уважно рахував, поки ми з болгарином обмінювались усмішками і компліментами.
- Так ще дорожче виходить! – смикнув вчасно мене за руку чоловік, коли я виймала гроші.
- Йдемо звідси!
Після цього, як не дивно болгарин заповажав нас, бо підбіг, і з усміхом віддав ту купку майже вдвоє дешевше.
       Болгарський ресторан нас не розчарував. Ціни там демократичні, крім того, я ще й потанцювала з перебраними на чортів і баранів болгарами біля палаючого вугілля, і отримала купу позитивних емоцій. Болгари запрошували нас ще. Чоловіка чомусь до танцю не запросили. Мабуть, не знали, що як мене запрошують до танцю, то він назло всім, сам зі мною танцює.
   Але все ж на диво, він то витримав достойно і нарешті ми в гарному настрої вернулися в готель.
  На другий день ми вже так швидко не бігли, бо не привикли до такої жари і з подивом дивились, як біжать туристи до екскурсійного автобуса. Правда, чоловік ще трохи побурчав,  що якби деякі швидше збирались, то і ми встигли би на екскурсію, але йому то швидко попустило і ми пішли до моря.
   Треба сказати, що Золоті Піски мають властивість швидко нагріватися, тому в одинадцятій годині стояти босому на пісочку тяжко, можна попектися. Може від того і виникла майстерність болгар танцювати на палаючому вугіллі.


  Цього дня боляче було дивитись на туристів, які примандрували з екскурсії, пробувши цілий день під палаючим сонцем. Це був тільки другий день відпочинку, тож майже всі отримали сонячні опіки. Я теж довго не тішилась, бо для моєї шкіри і того загару, що я отримала, було забагато.

    Тож наступного дня на екскурсію в Балчик до природного заповідника, я йшла, як індіанка, замотавшись в парео. Так як гід, вже вдруге одурений нашими обіцянками поїхати з ним на екскурсії брав нас не дуже охоче, то ми поїхали туди на таксі. В Болгарії дуже дешевий по наших мірках  бензин, чи ціни на таксі. Якби в нас так коштувало таксі, автобусом ніхто би не їздив.
  І ось ми під’їхали до заповідника, домовились з водієм, щоб він забрав нас потім назад і вирушили в джунглі квітів і трав.

   На відміну від заповідника в Ялті, в Балчику дорога проходить по горбистій місцевості, і час від часу трапляються маленькі будівлі у вигляді замків, а ще там є могила румунської цариці Марії. В будиночках тих показують гардероб тієї ж цариці, кераміку. Надворі розмістили її трон, де ми по черзі й фотографувались. Поміж трав траплялись й суниці, а може й не суниці, але подібні до них ягоди, тільки несолодкі й водянисті. Я вже на той час зголодніла, тож пробувала ними втамувати голод, але вони мені на смак не сподобались.
      І тут я згадала, що в таку жару ми забули свої головні убори.
    Приїхавши в готель, ми всюди їх шукали, але не знайшли. Виявилось, що малий випадково залишив їх в якомусь номері, де він ходив спілкуватись перед поїздкою. Перед вечерею ми почали обхід номерів, бо Макс не знав в якому саме.
     І ось нарешті мені пощастило – в напіввідкритому номері спав лисуватий дядечко, а біля нього стояв пакет з нашими панамами.
   Тут зайшла його жінка, від шуму прокинувся дядечко і тут виявилось, що пакет такий самий як наш, але речей наших в ньому не було.
    Вибачаючись, я ретирувалась під підозрілі погляди дами, але мене це не вже не обходило, бо вдалині син кричав, що пропажа знайшлася.

      Потім мене ще довго доймав той дядько з дурнуватими запитаннями. Видно, його хобі було позлити свою жінку, що кожен раз підозріло придивлялася до мене.

   Ще мені сподобався заповідник - Побиті камені біля Варни. Зі слів екскурсовода, доторкнувшись до тих каменів, можна було набратись сили. Походження ж велетенських каменів, прямовисно стоячих на піску ніхто не знав.
   Гарні в  Варні ціни на джинси і чемодани, а також болгарська вишивка.
По дорозі додому я складала свою

Пісню про кота :
    
Дощ, знову дощ сум за вікном
Сонця немає за сірим димком
У горах.
Ти вже не той і я не та
Собі співаю пісню про кота
На морі.
П-в:
А море синє і чайки там є
море безкрає і море живе, я знаю
Рядом зі мною лежить сірий кіт
Від пахлави в нього болить живіт
Мастер і син мій із ним в шахи грає
Все буде добре ,без проблем
Он і черговий закоханий мен
мені серенаду співає.

Пливем по морю під вітром морським
Кіт мій танцює на палубі з ним
Бульвари.
Ти ідеш слідом, не зводиш очей
Щастя десь в небі пливе. Йдуть
Закохані пари.
П-в:

Знову я в горах і знову цей дощ
Хочу на море, та все там не мож -
У гори!
Згадує може хтось мене ,
згадую в горах і я
про море.

    Правда, гід був не дуже задоволений нами, але чоловік дав йому 15 баксів і він заспокоївся. По дорозі назад він не дуже хотів робити крюк і висаджувати нас в Карпатах, але і тут допоміг малий. Він то хотів пити, то влаштував гармидер в магазині.
   Тож як я нагадала гіду про перспективу проїхати з нами дальше, він розумно вирішив вчасно нас збутися, і тому  таки зупинився на нашу просьбу.
   Як не дивно, з нами всі душевно прощалися. Малий обнімав всіх друзів, тож деякі навіть плакали і махали нам з вікна. Я теж перейнялася тією атмосферою і вже почала плакати, як чоловік спустив мене з небес на землю, кажучи:
- Ти чого плачеш? Он моя мама чекає, що зараз подумає? Вже додому приїхали.
      Надворі дійсно нас вітали  гори,  в лісі чекали гриби і чорниці, а також липневі українські дощі, які підсилювали згадку про сонячну Болгарію.

     … Дописавши це, огрядна пані з сивими нечесаними космами, доїдаючи черговий сандвіч, знов знайшла в моніторі фамілію респондента і послала йому щербату усмішку і повітряний поцілунок. Ні в якій Болгарії вона не була. Але в Фейсбуці познайомилась з дуже красивим молодиком і для нього придумувала дивні історії.

     Але вона не знала, що десь далеко, по той бік монітору, сидить не її улюблений красень, а лисий прищуватий дядечко, який живе не в Америці, а в сусідньому Конотопі. Він теж мріє познайомитись з багатою красунею, щоб переїхати до неї на проживання. Але як це зробити, як красуня, в свою чергу, думає, що він з Америки? Признатися, і втратити повагу, хоч і віртуальну?Ні, краще вже віртуальна любов. І востаннє вишкіривши такі ж гнилуваті зуби в посмішку, дядечко послав брехливому страховидлу в образі красуні повітряний поцілунок і поплентався до ліжка.















Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Мойсей, 20-02-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Львів, 19-02-2011

Симулякр...

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© George, 19-02-2011

Дуже доладно й жваво

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Юрій Кирик, 19-02-2011

Обслуговуючий персонал

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© вася-вася, 18-02-2011

Біла заздрість з арабським присмаком!

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Ірина Cнядецька, 18-02-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.46990895271301 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Постапокаліптика по-українськи: Огляд роману «Горизонти наших надій»
Для української літератури постапокаліптика — відносно новий жанр. Те саме можна сказати і про кіберпанк. …
Огляд книги Джорджа Мартіна «Лицар Семи королівств»
Я сумніваюсь, що ще існує бодай хтось, хто в епоху інтернету не чув про «Гру престолів». Вихід кожного …
Наївно про жорстокість: «Хлопчик у смугастій піжамі»
Вперше книга Джона Бойна «Хлопчик у смугастій піжамі» вийшла у 2006 році. І швидко стала бестселером …
Огляд книги Ельчіна Сафарлі «Про море мені розкажи»
Просто живіть, посміхайтеся і любіть. Це не складно. Ельчін Сафарлі «Про море мені розкажи» Відверто …