Тетяна Рубінська
Духовні скарби: Збірник 2. – Львів: Свічадо, 2011. – 144с.
Часом не знаходиш відповідей у книгах. Часом так тужить душа. Часом хочеться сміятися. Часом хочеться поплакати, як дитина – усіма фібрами. Часто так хочеться короткого і вдалого попадання у десятку душі. Такими влучними виявилися для мене «Духовні скарби». Це маленька темно-синя книжечка, зовсім не спокуслива, неприглядна. Вона не конкурує з іншими за формою, розрекламованістю, великими тиражами. Це непомітна красуня, яку важко розгледіти, проте можна знайти тільки серцем.
Буває, що читаєш книгу, а тоді змінюєш себе, своє ставлення, своє бачення. Прочитав і світ став іншим, себто ти по-іншому побачив світ. Ти просто змінився і вже забув, яким був вчора. Якими смішними сьогодні здаються вчорашні проблеми, коли вчора вони були мало не кінцем світу. Ми сьогодні думаємо, що такими були завжди. Це не так. У книгах часом знаходиш відповіді, які шукав, а тоді біжиш далі. У «Духовних скарбах» зібрані цитати з багатьох вартісних книг, кілька з них я читала, проте не пам’ятаю таких слів. Тут є афоризми, слова, сповнені любові, терпіння, віри, сподівань, сили. Дуже зручним є тематичний поділ по розділах. Коли на якесь почуття ти потребуєш почути щось більше, аніж знаєш. Доцільність цієї книги видається безцінною.
У швидкоплинному світі ми нарікаємо на безліч речей і людей. «Бог є митцем. Він створює лишень унікальні речі». Кожен має все для здійснення своїх мрій. «Для кожної людини Господь приготував якесь особливе завдання. Нагорода за його виконання буде справді неймовірною». Бог не є далеким, Він не дарує страху, Він не карає, Він не такий складний, як ми собі думаємо. «Наше уявлення про Бога говорить нам більше про нас самих, аніж про Нього». Ми біжимо, втікаємо від багатьох речей. Ми рідко кажемо собі правду. «Втеча від Бога приводить в нікуди». Ми часто такі далекі одне від одного, навіть коли наші тіла поруч. «Бог є ближчим до нас, аніж ми самі до себе». Ми так багато говоримо, що втрачаємо цінність слів. Ми забуваємо обіцянки. Нам боляче від ран, які ми самі завдаємо. «Бог справді дотримує слова…Бог справді цінує нас, незалежно від того, як ми самі себе оцінюємо».
Часто близьким ми не кажемо найважливіших слів, думаючи, що вони все самі знають. Ми не висловлюємо любов і віру в них. Ми думаємо, що одного разу тут достатньо. «Душа не може жити без любові, їй необхідно постійно любити». Любов – це хліб насушний, це вода джерельна. «Я маю нинішній день для того, щоб любити…Людина, щоб бути людиною, потребує любові». Любов змінює майбутнє. «Любов робить душу вільною…Первісна свобода – це не вибір між добром і злом, а здатність обирати добро». Кожен має свою місію на цьому світі. Кожен робить щось своє, щось прекрасне для Бога. Тільки людина може знати, що їй під силу, якою є її дорога. «Критерієм розпізнання покликання є відчуття щастя…Працюй, щоб жити, а не живи, щоб працювати».
Часто люди бояться жити щасливо значно більше, ніж нещасливо. Бояться життя зробити казкою. Бояться змінитися. Їм легше знайти виправдання тому, ким вони є сьогодні і що у них є. «Якщо життя з любов’ю – це казка, то без любови – жахливий сон…Наші можливості настільки ж великі, як і той світ, у якому живемо».
Як часто люди кажуть, що виходу немає. Ми втрачаємо людей через власні некоректності, лякаючись просити прощення. Часто ми викидаємо людей, як непотріб з нашого життя. Одним більше, одним менше. Подумаєш. Ми кажемо, що майже весь час ми витратили на неважливе, що він пролетів десь поруч, що ми були безпорадними. «Немає безвихідних ситуацій, зайвих людей, помилкових зустрічей, втраченого часу». «Живи кожною миттю життя».
