Тетяна Рубінська
Добсон Джеймс, Добсон Ширлі. При світлі нічної лампи. – Львів:Свічадо, 2010. – 288 с.
Скільки щасливих пар ви бачите довкола щодня? Що для вас є щастям? Чи знаєте ви сім’ю справді докорінно щасливу у шлюбі? Чи ваша сім’я є вашою опорою? Чи зустріли ви саме «ту», чи покохали ви «того»? Чи вдалося вам створити сім’ю, про яку ви мріяли з дитинства? Чи боїтеся ви шлюбу? Ви й досі просто живете з своїм хлопцем чи дівчиною? Що вас зупиняє на шляху до щастя? Більшість щасливих пар, котрих я бачила довкола з часом перестають бути такими, а часто взагалі перестають бути. Чому? Чому люди, котрі вчора були ідеальною парою, сьогодні є чужими одне одному. Напевно, що більшість людей просто хочуть щоб все було легко. Знайшлися, поборолися трохи, зустрічалися, а тоді одружилися. І тут, наче кіт дорогу перебіг. Все пішло не так. Чоловік не такий, дружина не така, діти не такі. Він не змінюється заради мене, це все його провина. Вона не розуміє мене, їй на мене начхати. Якщо ж подивитися глибше, то люди зовсім не навчені працювати над собою і своїми стосунками. Просто так добре і гармонійно не буває. Усі ми унікальні і різні особистості. Усі ми потребуємо особливого розуміння і шанування почуттів, усі ми шукаємо розуміння. Кожен забуває, що має мати мужність і сили для роботи. Стосунки – це не тільки щаслива, радісна і найприємніша злука чоловіка і жінки. Часто стосунки – це тяжка праця, що винагороджується діамантами почуттів.
У книзі сімейної пари доктора Джеймса і його дружини Ширлі Добсонів «При світлі нічної лампи» є чимало роботи і почуттів, з якими кожному зокрема, а також разом у парі доведеться розібратися. Книгу присвячено подружнім парам всього світу. У вступі сім’я розповідає свою історію срібної обручки замість діамантового персня, але така важлива неточність не завадила їм сорок років у шлюбі виправдати усі мрії і сподівання одне одного. Щасливі, вони ні з чим не можуть порівняти те, коли тебе люблять всією душею, беззастережно і коли обіцяють бути поруч в радості і горі. Книжка є дуже незвичайною за своєю структурою. Вона поділяється на кілька розділів, кожен з яких складається з тижня. Кожен з семи днів має у собі якусь коротку історію, коментарі, потрібні слова з Біблії, тематичні молитви. Книжку автори радять читати лишень удвох. На перший погляд книга може здатися надто довгою, кожен може сказати, що він надто втомлений і що у нього немає часу. На те у Джеймса і Ширлі Добсонів великий консультаційний досвід. Вони знайшли рішення. Щодня лишень по десять хвилин перед сном. По одній розповіді в один день. Це часто дві-три сторінки. І кожна з них може сколихнути вас стати океаном у стосунках, а не дощовою калюжею.
Як часто ми говоримо, що любимо. Скільки разів в день? Чи слів: «Я тебе люблю» буває достатньо один раз? Чи ті, кого ми любимо мають самі здогадуватися про це? В історій, одна сімейна пара пообіцяла говорити одне одному слова любові щодня перед полуднем. Різні були періоди в житті, набігали хмари гніву і докорів, але вони жодного дня, навіть у сварці не забували сказати чи написати того, що тримало їх весь цей час. Страшним є життя, в якому не пролунало слів любові. Життя без любові є страшнішим за всі пекла світу. Це як змарнувати душу на вітер. Це як не бути людиною. Читаючи книгу «При світлі нічної лампи» у мене виринали сльози з якоїсь глибини. Я плакала, відверто плакала над почутим. Часто історії днів життя людського такі зворушливі і глибокі, що пережите ними стає близьким, бо людині близьке все людське. Знаєте, коли по-справжньому любиш, то нічого не є страшним. Усе в світі може вмістити любов. А любов може вміститися в людському серці. Це найбільший дарунок, який ми можемо дарувати без кінця. Він не вичерпується. Його завжди більше, ніж достатньо.
Чоловіки часто мовчать. Жінки надто багато говорять. Це одна з наших природних відмінностей, але аж ніяк не вад. Просто, будучи разом, чоловікам потрібно вчитися висловлювати свої почуття і емоції, а жінкам – вислуховувати те, що говорять чоловіки. Дрібку поваги і турботи одне одного, цього буде достатньо, щоб повноцінне спілкування сімейної пари внормувалося. « Дружина може «створити» чи «зруйнувати» свого чоловіка. Якщо вона вірить у свого чоловіка і впевнена у його головуванні, то він, відповідно, отримує впевненість, яка йому необхідна, щоб ризикувати і користуватись своїми розумовими перевагами. Але, якщо вона любить конкурувати , критична і нешаноблива до свого чоловіка, то стає відповідальною за усю сім’ю». Коли жінка бере на себе все, то чоловікові не залишається нічого. Чоловік «закохується, одружується і починає піклуватись, охороняти і підтримувати свою дружину, він стає опорою соціального спокою. Його егоїстичні імпульси пригальмовуються. Його сексуальні пристрасті спрямовуються в певне русло. Він знаходить відчуття гордости у своїй сім’ї. Він дізнається, чому зазвичай одружений чоловік живе довше і щасливіше, ніж одинокий». Ми хочемо створювати чи руйнувати? Чого ми прагнемо у наших стосунках, те і стається.
Якби сльози цього вечора вміли б писати, то вони написали б значно краще за мене. Почніть просто зараз, просто вже робити щось із своїм життям. Хай найкраща мандрівка не мине повз вас. Ви не повернете вчора, проте почніть сьогодні і вже ніколи не шкодуйте. Скажіть тому, хто поряд: «З ким я хочу провести усі пори свого життя? Ні з ким іншим, лишень з тобою».
