Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2687
Творів: 51125
Рецензій: 95824

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 2787, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.211.117.197')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Казка

Драконяча love story (Повна версія)

© М. Р., 30-11-2006
Жила собі колись одна прекрасна дракониха. І була у неї серйозна проблема, суто жіноча. Вона ніяк не могла вийти заміж. До замку її батька, який був драконом знатним, приїжджав весь неодружений цвіт драконячого суспільства. Та якось їй ніхто не підходив. Одні женихи в дідусі годилися красуні та плювалися самим попелом, інші були зовсім юними і навіть дихати вогнем ще не вміли. Хто пасував їй за віком, не влаштовував дракониху своєю вдачею. Одні мали надто суворий та страшний вигляд, інші лякалися кожного шереху. Одні були підлабузниками, інші не приділяли їй уваги.
Засумувала тоді красуня та вирішила поїхати до своєї тітки, яка була з чоловічого питання великий спеціаліст. Та до тітки з порожніми лапками не поїдеш – напакувала красуня подарунків та вирушила до родички.
Коли проїжджала дракониха через ліс, напали на її карету грабіжники – жахливі маленькі гномики. Забрали скарб, познімали з красуні прикраси і вже збиралися полишити її.
Дракониха вийшла з карети та стала повільно походжати галявинкою, поглядаючи на злодіїв, що ділили здобич. Служки красуні повтікали, тож вона залишилася із розбійниками сам на сам. Ті, правда, не звертали на неї особливої уваги.
Раптом дракониха присіла на пінь та промовила:
– Можете мене не зв’язувати.
Жахливі маленькі гномики здивовано подивилися на неї.
– Я не втечу, – сказала красуня.
– Е...Ви, власне, можете бути вільні. Ми вже закінчили, – пояснив один зі злодіїв.
– Ні. Я залишаюся.
– Що?
– Ви взяли мене в полон.
– Та ні, – захитав головою інший розбійник, – не брали.
– То візьміть.
– Навіщо?
– Ви триматимете мене в жахливому полоні аж поки не знайдеться хоробрий дракон-воїн, який мене звільнить. І я вийду за нього заміж, – втаємничила їх у свої плани красуня.
– Власне...
– Ви ж не полишите мене отут саму?!
– Е...
– Серед дороги, щоб мене погризли дикі звірі?
– Звірі вас, драконів, бояться, – сказав один гном.
– Маєте крила – летіть собі, – додав інший.
– Ну от що. Ведіть мене до свого лігва.
– Куди? – не зрозуміли розбійники.
– Хвилинку, – втрутився головний злодій. – А що ми робитимемо, коли прийде отой хоробрий воїн?
– Ви битиметеся із ним.
– Ні, – відрізав вожак. – Нам це не до вподоби.
Бідна красуня так розхвилювалася, що навіть підхопилася з місця, та рушила вбік гномів, простягаючи до них передні лапки.
– Він буде один. А вас багато. Ви знущатиметеся з нього!
– Ні.
– Але чому? Призначте викуп. Він принесе вам викуп. А... а потім ви нападете на нього.
Розбійники перезирнулися.
– Ні, поганий план, – не погодився вожак.
– Дурники! Більшість женихів повтікає, а викуп лишиться вам. Чим погано?
– Я не хочу, щоб через вас сюди нагрянула ціла купа головорізів! – хвилювався головний гном.
Та до вечора дракониха переконала розбійників захопити її в полон.


Поневолена красуня стала писати до потенційних рятівників послання такого змісту:
«Відкритий лист красуні до хоробрих воїнів
О, хоробрі воїни! Мене, красуню, полонили жорстокі та кровожерливі розбійники. Вони знущаються з мене, і життя моє сповнене смутку. Негідники вимагають викуп за мене – скриньку коштовностей. О хоробрі заможні воїни! Не полишайте нещасну дракониху у біді. Прилітайте та звільніть мене. Я обіцяю вам своє крило і серце.
Красуня з лігва розбійників, що в зеленому лісі»
Лісні пташки рознесли скрізь такі послання. Чимало драконів вирішили поборотися за красуню. Вони набивали скрині скарбом та мчали до лісу.
Там грабіжники забирали в женихів викуп та стріляли їм у голови з катапульти великою каменюкою. Потім нещасного рятівника з проломленим черепом відтягали за хвіст на узлісся і там лишали.
Сумнішою з кожним днем ставала красуня. Нема її хороброго воїна, героя-визволителя. Обвішана дорогоцінностями, гуляла вона вночі попід дубами та питала в місяця, коли ж то вже прибуде її щастя.
І осі одного разу прилетів до лісу красень-дракон – великий, блискучий, з кістяною кулькою на кінчику хвоста. Забрали коротуни у нього скриню та стрільнули в дракона з катапульти. Хоч хотіла красуня вигукнути: «Стривайте, це ж мій наречений!», та не встигла.
На щастя хоробрий воїн відбив каменюку хвостом, а потім порозкидав усіх малих розбійників. Зраділа красуня, кинулася до нього. Дракон зміряв її своїм поглядом справжнього героя та спитав:
– Ну і де оці всі скрині, котрі вам позносили мої попередники?
Красуня розгублено вказала крилом. Дракон узяв злодійський візочок, навантажив його скарбами, яких тут вже чимало зібралося, схопив візок у лапи та полетів.
Довго стояла красуня без жодного руху. Потім отямилася, позносила своїх маленьких приятелів, що були розкидані скрізь, до однієї купи. Вилила на них кілька відер води з лісної річки, щоб швидше оклигали.
Роззирнулася дракониха: чи не забула десь котрогось гнома? Помітила вона, що лишилася на галявині скриня, самим героєм принесена. Красуня підійшла до неї. На кришці золотими літерами було виведено: «Твій найдорожчий скарб». Дракониха відкрила скриню. Всередині була купа непотребу. Красуня почала витягати на світ божий якісь шматки пергаменту та різний старий мотлох. «Кігтик, який у мене відламався, коли мені було п’ять рочків», «Сумна історія мого дитинства, або чому я такий покидьок», «Текст молитви за мене», «Мій портрет у профіль» – читала красуня написи на згортках. Серед речей був лист: «Тепер ти маєш сенс життя. Хай щастить». І підпис – «Крутелик». Красуня зітхнула, запхала все назад до скрині, закрила її, взяла під крило та пішла шукати свого визволителя.

Частина ІІ


Довго мандрувала дракониха країною, розпитуючи скрізь про свого рятівника. Нарешті, підказки незнайомців вивели її до великого будинку на пагорбі. Двері були відчинені. Красуня, стомлена, вкрита дорожнім пилом, пройшла всередину. У холі було повно народу. Молоді драконихи позбиралися довкола круглих столів, балакали, сміялися, грали в карти. Ніхто не звертав на красуню уваги.
– Вибачте, це тут живе Крутелик? – спитала вона в задумливого дракона, що розвалився в кріслі та тягнув через соломинку якийсь напій.
– Так.
– А можна його побачити?
Дракон хмикнув.
– Він зараз вештається десь. А ви хто?
– Я його наречена, – сказала красуня, поправляючи на плечі лямку, на котрій висіла скриня.
– Матильдо! – гукнув дракон. – У нас, здається, новенька.
Дракониха у гостроверхому капелюсі, що сиділа за квадратним столом посеред кімнати, здійняла догори крильце та крикнула:
– Сюди, будь ласка!
Красуня підійшла до неї. Дракониха припідняла скриню, оглянула зовнішній бік днища та прочитала:
– П’ятдесят три...
Вона розгорнула товсту книгу та зробила запис.
– Добре, а тепер оберіть собі кімнату. На третьому поверсі ще є вільні.
– А...а хто всі ці драконихи?
– Це такі ж, як ви.
Красуня роззирнулася та замислено перепитала:
– То в Крутелика не одна наречена?
– Ні. За офіційними даними, – Матильда стукнула кігтем по книзі, – п’ятдесят три.
– Це неправильно. Мені треба з ним поговорити.
– А ось і він.
Крутелик, обіймаючи крилами двох драконих, тільки-що увійшов до холу.
– Ось ми і вдома! – вигукнув він. – Матильдо, як справи?
Весела компанія наблизилася до квадратного столу. Крутелик уважно оглянув красуню.
– Щось у виразі ваших очей, – сказав він, – видається мені знайомим.
– Ви врятували мене кілька місяців тому. Від кровожерливих гномів.
Герой луснув себе лапкою по чолу.
– Дійсно! Ну, ласкаво просимо до нашої оселі.
Раптом дракон, що з ним тут першим забалакала красуня, підійшов до Крутелика та поклав йому лапу на плече.
– Поговорити треба.
– Добре.
Крутелик полишив своїх супутниць та вийшов із серйозним драконом до іншої кімнати. Красуня звалила скриню на підлогу та поквапилася за ними.
-...є ще якісь варіанти? – питав її жених у свого приятеля, коли вона увійшла.
– Драконожер викрав нещодавно одну гарнюню з сусіднього міста. Збирається її з’їсти.
– О, це вже цікаво!
Дракони сіли на канапу.
– Батько бідолахи пропонує тому, хто врятує дракониху, її крильце.
– Її крильце і що? – спитав Крутелик.
– Її крильце...і серце?
– Її крильце, серце і що?
– Більш нічого.
– Ясно, – зітхнув Крутелик. – Відправ драконожеру листівку з побажаннями смачного.
– Який ти жорстокий, – сказала красуня, що весь цей час стояла біля дверей. – Якби я знала раніше, що ти такий, то ніколи б не погодилася вийти за тебе заміж.
– Тепер ти знаєш.
– Тепер вже пізно.
– Чому?
– Бо я вже погодилася.
– Хм. Познайомся, друже, це красуня з зеленого лісу. Я врятував її від...
– Справи наші погані, – перебив його приятель. – Відтоді, як карою за викрадення ввели страту, бажаючих захоплювати драконих поменшало.
– Присядь, – звернувся Крутелик до красуні та луснув лапою по канапі біля себе. – Ти ж з дороги.
Двері різко прочинилися, штовхнувши красуню в спину так, що вона відлетіла на середину кімнати.
– Вибачте, – кинув їй дракон, що увірвався до кімнати. – Все, ти, Крутелику, мене дістав! Тобі доведеться відповідати перед законом, шахрай поганий!
Красуня перелякано гепнулась на канапу поряд із женихом.
– Я благородний дракон, – із сумним докором сказав Крутелик.
Розсерджений правоохоронець йому не повірив. Красуня теж.
– Ти руйнуєш інститут родини!
– Вибач?
– Мені на тебе надійшло три скарги за два дні.
– На що скаржаться?
– На неодруження. Все треба робити згідно зі звичаями. Визволив дракониху – одружуйся.
– А на наступній як?
– А от треба було однією і обмежитись.
– Не можу. Кожен обирає свій шлях, – спокійно пояснював Крутелик. – Мені подобається бути благодійником. До того ж, я не вмію інакше заробляти собі на життя. Законів я не порушував, звичаїв також. Шлюб – то як винагорода. А винагороду можна не прийняти. Справа добровільна. Хіба ні?
Замість відповіді дракон випусти з пащі струмінь полум’я. Красуня втиснулася у диванні подушки.
– Ви що робите? – вигукнула вона.
– Колись ти помилишся, Крутелику, і я тебе дістану.
Дракон вийшов, грюкнувши дверима.
– Так які ще є, ти кажеш, варіанти? – звернувся до приятеля наречений красуні.
– Я кажу: ніяких.
– Тобто?
– Треба з цим зав’язувати. Їх не крадуть майже!
– Що ж робити?
– Біда. Самим їх красти, чи що?
Крутелик повільно повернув голову до красуні.
– Пра-авильно...
– Здурів? – ніби прокинувся серйозний дракон.
– Слухай, – Крутелик взяв лапку красуні у свою. – Слухай, правда, ти хочеш стати ближчою до мене. Подружитися зі мною.
– Краще одружитися.
– Ні, ти зачекай. Давай я тебе викраду.
– Що?
– Я зі своїм другом.
– Я її не крастиму. Зараз за таке вішають, – занепокоївся серйозний дракон.
– Ніби викрадемо. А потім я тебе ніби визволю, – продовжував Крутелик.
– Знову?
– А твій батько мене винагородить за цей подвиг. Він же хоче, щоб ти повернулася додому.
– Моєму татові може здатися, що мене надто вже часто викрадають. І додому я не збираюся. Я хочу бути з тобою. Ти – моє життя.
– Це зрозуміло... Красуню, мій спосіб існування вимагає ... багато грошей.
– Ти пропонуєш мені обдурити власного батька?
– Ну...
– Я подумаю. До завтра.
– Думай швидше, – поспіхом проказав Крутелик. – Мені є ще до кого звернутися...
– Це велика помилка, – бурчав серйозний дракон.
– Зачекаєш, – відповіла, встаючи, красуня. – Не в усіх такий багатий батько.
Вона вийшла до холу, а звідти – на вулицю. Під будинком ще стояв розсерджений охоронець правопорядку, котрий обговорював щось зі знайомим.
– Драконихи з кращих родин стирчать тут дні і ночі, замість того, щоб повиходити заміж та ростити...
– Вибачте, – красуня підбігла до них. – А правда, що під час страти дракониха ще може врятувати злочинця, якщо... якщо скаже, що хоче взяти його собі за чоловіка?
– Правда. Тільки – перед стратою. Під час вже не завжди виходить. А що? – підозріло спитав він.
– Просто так. Дякую, – радо відказала красуня.
Наступного дня вона погодилася на пропозицію Крутелика.

Частина ІІІ


Пройшовши до кабінету прокурора, красуня оголосила:
– Завтра о восьмій п'ятнадцять вечора, коли я зі своєю подругою Матильдою вийду з дому дракона Крутелика, щоб подихати свіжим повітрям, мене абсолютно несподівано викрадуть двоє невідомих у чорних масках. Один з невідомих – дракон Крутелик. Він і є організатором викрадення. Пропоную вам схопити його та скарати на горло.
– О! – вигукнув прокурор до свого помічника. – А ти казав, нема на кого повісити два викрадення та три вбивства. Що ж ви, красуне, так зі своїм нареченим?..
– А я його порятую. Я скажу, що беру його собі за чоловіка.
– Розумно, – похвалив прокурор.
О восьмій п'ятнадцять вечора на красуню, що вийшла подихати свіжим повітрям разом зі своєю подругою Матильдою, несподівано напали двоє невідомих у чорних масках. На двох невідомих нападників несподівано напали четверо драконів у формі.
Серйозного дракона відпустили за те, що він звалив все на Крутелика.
Страта Крутелика мала відбутися за три дні.
Красуня стояла у натовпі і чекала солодкої миті...
Крутелик стояв на ешафоті. Його крила та передні лапки були притягнуті мотузками до тулуба. Крутелик був сумний.
«Нічого, рідненький, я врятую тебе...» – шепотіла красуня.
Крутеликову голову вже просунули в зашморг.
«Зараз», – вирішила красуня.
– Стривайте! – раптом вигукнула дракониха, що стояла ліворуч від красуні. – Я візьму його собі за...
Красуня не дала їй договорити, стукнувши нахабу лапкою по макітрі.
– Я, я візьму його... – крикнула дракониха, що стояла праворуч, та красуня затулила їй рота хвостом.
– Я-а! – заволала вона.
– Я вийду заміж за нього! – лунали вже десятки голосів з натовпу.
– Вішайте вже мене, – сказав Крутелик. – Годі знущатися.
На ешафот піднявся поважний суддя у мантії.
– Спокійно, – промовив він. – Вийде за злочинця ось ця дама.
Суддя вказав на якусь дракониху, що відразу підбігла до нього, помахала натовпу лапкою.
– Я дякую, я дуже дякую. Я вдячна своїй мамі...
– Я ж казала, вона більшого хабара дасть! – промовила права дракониха, відпихнувши красунчиного хвоста.
– Неправда! – закричала красуня. – Він мене не викрадав! Це був жарт такий.
Всі погляди сфокусувалися на ній.
– Нема за що одр... страчувати. Відпустіть його!
– Та-ак! – загудів натовп. – Свободу Крутелику!
Суддя перезирнувся з катом, знизав плечима, потім махнув лапкою:
– Відпускайте.
Красуня розвернулася та побігла до будинку вільного вже нареченого, щоб закритися у своїй кімнаті та подумати, як діяти далі.
Крутелик наздогнав її у холі.
– Як мені віддячити тобі, красуню! Ти врятувала мене від того, що гірше за смерть!
– Нумо поберемося, та й годі.
– Ні.
Вона різко розвернулася до нього.
– А чому ні? Чи я погана?
– Ну не хочу я одружуватися, – сказав Крутелик.
Красуня замислилася.
– Тоді визволи її.
– Кого?
– Ту, що зараз в драконожера. Має ж хтось їй допомогти. Мені її, наприклад, шкода.
– Ну...добре.
– Добре?
– Так.
Вони потисли одне одному лапки.

Наступного дня Крутелик вилетів на черговий подвиг.
Красуня ж тим часом вирішила не здаватися. Вона підійшла до Матильди та спитала:
– А що подобається Крутелику у драконихах?
Матильда подумала.
– Кількість.
– Що? Ні, я маю на увазі... у кожній окремій.
– Йому дуже подобається, коли дракониха вогнем може дихати, – нарешті сказала Матильда. – Це його так, знаєш... заводить.
– Я зовсім не вмію вогнем дихати, – зажурилася красуня.
– Вчися, – Матильда хлопнула її по плечу.
І стала красуня нову науку опановувати. Щодня пхекала вона перед люстерцем, сподіваючись вразити нареченого, коли той повернеться, своєю в цій справі майстерністю.
Тільки мало що в неї виходило.
Одного вечора, коли красуня намагалася видобути з легенів полум’я, до неї в кімнату вбіг коханий.
– Крутелику! – зраділа вона.
Дракон несподівано гепнувся перед нею на коліна.
– Красуне! Дякую тобі!
– Прошу! За що?
– За те, що надихнула мене на цей благородний вчинок.
– О!
– Доля винагородила мене.
– Чим?
– Коханням.
Красуня завмерла, а він продовжував:
– Там, у лігві жахливого драконожера, знайшов я дракониху свого життя!
– Що? – страшно тихим голосом перепитала красуня.
– Я полюбив її, красуне...
З рота красуні вихопився потужний струмінь полум’я. Крутелик ледь встиг відскочити.
– Що ти робиш? Ти мене ледь не спопелила!
– І ти одружишся з нею? – спитала красуня.
– Так.
Наступного ранку красуня залишила дім свого коханого та вирушила у нові мандри.

Частина IV


– Я візьму його собі за чоловіка! – вигукнула вона вкотре вже в своєму житті. З шиї засудженого стягнули зашморг. Раптом двоє драконів взяли її під лікті.
– Ви що? – обурилася красуня.
– Граф бажає з вами побалакати.
У своєму великому затишному кабінеті та улюбленому великому затишному кріслі, граф сидів похмурий та знервований.
– Через тебе в мене повне графство злочинців. Вільних та неодружених, – з докором промовив він.
– Не перебільшуйте.
– Нащо ти це робиш?
– Кожен обирає свій шлях. Мені подобається рятувати людей. До того ж, я не вмію інакше заробляти собі на життя.
– Що мені робити з тобою? За законом ти маєш зараз бути одружена з 23 чоловіками!
– Хіба наш закон таке дозволяє?
Двері відчинилися. До залу ввели зв’язаного Крутелика.
– Ти? Здивувалася красуня.
– Я, – відповів він.
– Спіймали на крадіжці, – повідомив дракон, що увів красунчиного коханого.
Крутелик підійшов до неї.
– Ти докотився до банальної крадіжки?
– Ага.
– Ви догралися обидва, – сказав граф. – Я вас одружу.
– Це не так просто, – зітхнула красуня.
– Я – влада, – гордо промовив граф. – І раджу вам погодитися добровільно. Інакше розпочнете своє подружнє життя у в’язниці. Поміркуйте над цим до ранку.
Дракониха знову зітхнула.
– Замкніть їх у камерах, – кинув він охоронцям.

Їх відвели до підземелля та посадили до сусідніх камер.
– Що сталося? Чому ти не рятуєш більше? – спитала красуня, коли охоронець зачинив їх та пішов.
– Нема кого.
Крутелик сповз на землю та обхопив лапкою грати.
– Доба героїв минула. Ніхто в біса нікого не викрадає.
– А... а як твоя дружина?
– Я парубок.
– Досі?
– Розумієш... я збирався одружитися...
– Це я пам’ятаю.
– Але зранку перед весіллям я виявив, що кудись поділася моя наречена. І всі мої скарби, – розвів лапками Крутелик.
– Таке буває, – співчутливо кивнула красуня. – Що тепер?
– Не знаю.
На сходах почулися кроки. За мить до камер підбіг серйозний друг Крутелика.
– Останній раз тебе рятую, – сказав він, відмикаючи замок. – Виходь.
– Випусти і мою подругу.
– О, добридень, красуне, – привітався серйозний дракон. – З вас-то й почалися всі наші біди.
Вони піднялися сходами, пройшли повз зв’язаних охоронців та вийшли надвір. Красуня розправила крила.
– Вже летиш? – спитав Крутелик.
– Так.
– Куди?
– Додому.
– Не хочеш повернутися до нас? В моєму маленькому палаці вже майже нікого не залишилося. Ми б з тобою вигадали, може, щось веселе.
– Ні. Ти знаєш, спілкування із тобою багато чого дало мені у плані духовного розвитку.
– Справді?
– Так. Наприклад, раніше я дозволяла гномам пробивати голови тим, хто прийшов мене врятувати. Мабуть, це було не дуже добре з мого боку.
– Мабуть, – не став сперечатися Крутелик.
– А тепер я повернуся додому. Прощавайте, і хай щастить.
– Прощавай.
І красуня полетіла туди, де давно вже не була – до батькового замку.


Вдома всі раді були бачити знову красуню.
– Я за цей час підшукав тобі гідну пару. Він справді благородний та надійний дракон, – сказав їй батько.
– Добре, – мовила красуня.
Тоді батько відправив майбутньому зятеві листа, щоб той прибув до їхнього замку просити лапки красуні. Молодий дракон послав перед себе вісника, котрий повідомив, коли чекати на гостя.
Красуня з батьком сиділи в кріслах в одній із кімнат замку, очікуючи, коли їх оповістять про приїзд жениха. Раптом двері прочинилися. На порозі з’явився Крутелик.
– Доброго дня. Я прилетів просити крильця вашої доньки.
– Це не той дракон, – сказав збитий з пантелику батько.
– Того, на кого ви чекали, захопили в полон кровожерливі гноми. Мені пощастило виручити його, і він вирішив поступитися мені найдорожчим – нареченою.
Красуня, вимахуючи хвостом, підбігла до Крутелика та стала поруч із ним.
– Тату, це мій давній знайомий.
– Він надійний дракон? – із сумнівом спитав батько.
– Ну...
– Так, – запевнив Крутелик.
– А хто ви?
– Розшукувач скарбів. Я повертаю людям вкрадені або загублені скарби. Новий такий цікавий вид діяльності.
– А... що це за гноми схопили мого жениха? – поцікавилася красуня.
– Ти їх знаєш трохи, – пошепки відповів Крутелик.
– Ну, доню, ти що, згодна? – розгубився красунін родитель.
– Так, – дракониха взяла Крутелика за лапку.
– Ну... – батько почухав задньою лапою за вухом. – Що ж робити... Одружуйтеся.
За кілька днів у замку зіграли гучне весілля. І жили красуня і Крутелик довго й щасливо та пропагували сімейні цінності.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.0235540866852 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …