індіанська дівчинка в чорному сукні. обличчя розмальоване так, ніби вона плакала дуже довго. тисяча дев’ятсот п’ятий рік – дата внизу фотографії. скоріше за все вона довго готувалася до фото: підбирала одяг, мати розмальовувала її шкіру. потім вона сіла, білий чоловік зробив фото. дівчинка встала, прожила своє життя і померла.
найсумніше, це коли зникає естетика. ритми, символи, жести, - ними можна ходити, ними вбираються території і заражаються повітряно-крапельним шляхом. питання чи естетика, як справжня хвороба, зникає назавжди. мені хочеться вірити, що індіанська хвороба засіла на століття у бронхах кількох штатів і тільки й чекає одного вечора, надто червоного неба, надто спокійних міст.
індіанці витікають з кранів, мережевого кабелю, вентиляційних шахт. ніч в розпалі – нею можна обпектися, якби хтось зауважив. ось вони в найсвятішому – нічних коридорах. ось шкури ведмедів чіпляються об репродукції картин, центи на краю трюмо падають і дзвенять. цей дзвін будить тільки речі – ті не знають, що зараз буде. склянка з лимонним соком в малому холодильнику на другому поверсі в кімнаті з телескопом - чекає. зелена тарілка, яку ледь не розбили, коли гриміло небо і племінниця з Каліфорнії налякалася, бо не терпить грому і іншого несподіваного шуму - чекає. хутро лоскоче холодильник, сіра волосина падає на фотографії, руки вивчають кредитні історії, абонемент в басейн.
ми завжди - небо лежить високо
нас треба – хвоя коле ясна
ми завжди – зморшки, скелет буйвола
нас треба – у полі збитий орел
спочатку вони йдуть до дітей. адже діти це майбутнє, діти-квіти. вони обіймають ці квіти за горлянки. майже ніжно тримається шия, затискається щелепа. ці обійми тривають не довго – така собі коротка казка.
пальчики дряпають червону шкіру, потім опускаються на постіль.
далі індіанці заходять в кімнати, де пахне будильниками і аспірином. їхні леза гострі, їхні рухи швидкі.
сни застигають, ніби хтось натиснув паузу. все вкривається смаком і запахом крові, тримається на цьому фоні. відчуття крові - спочатку щось ніби навіяне в сні - стає сильнішим. згодом воно вкриває весь сон, потім слабшає, дія сну продовжується.
Перерізаючи життя нащадка милих ворогів, індіанець згадує як:
падав з коня у бою
помирав у страшному похміллі
десь у барі, чи у старості.
серед чужого життя, індіанці перебирають шухляди. їхні руки мацають речі:
журнал кулінарні рецепти соєвий соус пульт лубрикант батарейки парасоля флешка фанта страховий поліс.
щоб не збожеволіти від цього всього, індіанці розпалюють багаття посеред міст. навколо багать гріються, співають, чекають ранку.
ранок прийде так само як стріла.
