Продовження….
Хто з‘їв колобка?
Попити чогось гарячого і з‘їсти щось смачненьке. Негайно. Смачного нічого не виявилось, а ні в шухлядах, а ні в холодильнику. В цей момент вона згадала про казковий холодильник який знаходився в іншому кінці міста, в квартирі її мами й тата. Він був казковий, тому що там завжди все було і, о диво, вона для цього не прикладала жодних зусиль. Достатньо було лише відчинити дверцята і зробити кілька рухів очима по полицях.
Його холодильник був звичайним і, напевно, як і господар квартири, закінчував математичний факультет. А математика базується на фактах і логіки. І цей, логічно-послідовний холодильник, витвережував всі її симпатії до цієї холодної білої шафи. Математика була в тому, що додавати, віднімати і краяти на шматочки було нічого. Логіка підказувала, якщо нічого не купити, то воно нізвідки не візьметься. В цей момент голодного прозріння вона віддала шану Богові, який міг створити землю з нічого.
Надходив вечір, а це такий проміжок часу коли їсти хочуть всі, незалежно від того математик це чи митець. Вона вирішила допомогти йому розв‘язати це завдання і створити маленьке диво. Він, у свою чергу, не погодився навіть на роль помічника феї, мало того насмілився натякнув на те, що вона могла прикупити смачненьке по дорозі. Ну що ж, маленький мамин «гад», буде тобі романтична вечеря, шукай свічки, а як знайдеш, то запхай їх собі в одне місце – саме так думала вона коли викладала покраяну картоплю на пательню.
Він був на десять років старше за неї. За кілька місяців до їхнього знайомства він спакував валізи своєї дружини і завіз їх до її батьків. Звісно жінка лишилась жити там де її речі. Вони прожили разом років дев‘ять і, за весь цей час, приблизно стільки ж разів, в нього був секс з дружиною і дещо більше сексу з самим собою. В сімейному житті, він навчився прати свої шкарпетки, слідкувати за порядком в квартирі, варити собі каву з молоком на ранок і грибний суп на обід. Щоденне проведення цих ритуалів (ритуал зі супом проводився кожного третього дня) приносили йому задоволення і спокій. Ну прямо такі практикум з психоаналізу, в якому чорним по білому написано, що ритуали які людина виконує щодня, знижують рівень її тривожності. А педанти, так ті взагалі, ніби працюють в бюро ритуальних послуг та ще і отримують задоволення від своєї роботи.
Картопля досмажувалась. Вона дивилась у вікно і думала, про те, що готувати їсти щодня це неймовірно нудне заняття, яке забирає багато часу і думок. Вона була надто молода, а тому не вміла та і не хотіла жити для іншого, в той час як той інший, представник сумнівно сильної статі сидів за комп’ютером і бавився в якийсь квест.
Вона хотіла аби він похвалив її за смажену картоплю, адже мама завжди хвалить своє дитя за будь-яку допомогу. Він не спішив робити це, як не спішать діти дякувати батькам за зроблене, а беруть все як належне. Йому належала тарілка картоплі, яка мала вистигнути, а кликати його до столу з гарячою картоплею було, з її боку, необачно і, на його думку, нерозумно.
Ображали не самі його зауваження, адже їх він проговорював в чемно лагідній формі, а те, що він швидко погодився на її роль на кухні і сприймав це як очевидні, само собою зрозумілі речі. Можливо за рік – два вона сама плавно і без образ дійшла би до розуміння доцільності використання своєї молодечої енергії на благо задоволення своїх і його гедоністичних потреб. Зараз, стоячи на чужій кухні, нерідної квартири, через кілька місяців знайомства з довгоочікуваним мужчиною, цей весь побут відторгався всім її серцем.
Поївши, він все ж такі подякував їй і пішов знову до комп’ютера. Питання про те хто миє посуд навіть не обговорювалось. Хоча вона і насмілилась його задати. Слід віддати йому належне, він відреагував спокійно і сказав, що може помити. Він і не думав що це викликає якийсь труднощі. Миття посуду і в неї не викликало труднощів, труднощі були в інтерпретації ситуації яка склалась. Для неї це було побачення, адже раніше вона ходила лише на побачення, а для нього це були ескорт-послуги, які він хотів отримати на халяву.
Він мив посуд, вона прибирала зі стола. Такий розподіл праці втішив її, але щастя тривало недовго, приблизно до фрази яка у всіх розведених чи одружених чоловіків починається зі слів: «Моя дружина…». Так, його дружина все це робили щодня, і він, час від часу, їй допомагав, і він не вбачає жодного подвигу в тому щоб готувати їсти чи мити посуд.
Далі буде…
