- Ти впевнена? Лишень одне слово – і я дам команду посадити літак. Ти розумієш, що робиш? Назад дороги не буде.
Світлана схилила голову і притулилася до Сергія ще ближче.
- А ти розумієш це? – ледь прошепотіла вона.
Літак труснуло від слабкої турбулентності і пара закоханих ледь втрималася на ногах.
- Ну що, молодята – готові? Стрибок через п’ять хвилин, - радісно збуджений інструктор проводив останню перевірку парашутів. – Великі ви оригінали. Так відсвяткувати весілля не кожен наважиться. Добре, що у вас за плечима такий досвід.
- Любов до цього спорту і познайомила нас, - Сергій навіть не глянув на того. Його погляд був прикутий до тієї…єдиної.
- Кохаю тебе, - Світлана подивилась чоловікові в очі. – Навіки…
- Навіки разом, - виправив Сергій.
Закінчивши останні приготування, інструктор відкрив двері.
Звук двигунів, перемішаний зі свистом вітру просто різонув по вухах.
- Це вхід до Раю, кохана, - Сергій викрикував кожне слово з якимось несамовитим піднесенням. – Вічне щастя. З тобою.
- Ну! Готові? Пішли. По одному, - відрепетирувана до автоматизму фраза злетіла з губ інструктора.
Світлана міцно притиснулася до хлопця, хоч це було і заборонено інструкцією, і перш, ніж їм хотіли зробити зауваження, пара зірвалася у прірву.
Вітер. Падіння. Швидкість. Страх. Насолода. Адреналін. Тиск…
Холод. Тяжіння. Віра. Надія. Любов..
Він тримав міцно, хоч і жорстокий вітер хотів вирвати її з його обіймів.
Вона не хотіла і він це знав, та кохання робить дивні речі. Воно зводить з розуму і перетворює на рабів один одного.
Ніж в руках Сергія з’явився нізвідки. Світлана цього не бачила, але знала. Невже це кінець? Заради нього? Та пішло все до бісової матері – буду щаслива тут і назавжди.
Один рух ножа – і стропи перерізані. Парашут відривається і летить в протилежну сторону від смертників. Його «побратима» чекала та сама доля.
