– Я візьму його собі за чоловіка! – вигукнула вона вкотре вже в своєму житті. З шиї засудженого стягнули зашморг. Раптом двоє драконів взяли її під лікті.
– Ви що? – обурилася красуня.
– Граф бажає з вами побалакати.
У своєму великому затишному кабінеті та улюбленому великому затишному кріслі, граф сидів похмурий та знервований.
– Через тебе в мене повне графство злочинців. Вільних та неодружених, – з докором промовив він.
– Не перебільшуйте.
– Нащо ти це робиш?
– Кожен обирає свій шлях. Мені подобається рятувати людей. До того ж, я не вмію інакше заробляти собі на життя.
– Що мені робити з тобою? За законом ти маєш зараз бути одружена з 23 чоловіками!
– Хіба наш закон таке дозволяє?
Двері відчинилися. До залу ввели зв’язаного Крутелика.
– Ти? Здивувалася красуня.
– Я, – відповів він.
– Спіймали на крадіжці, – повідомив дракон, що увів красунчиного коханого.
Крутелик підійшов до неї.
– Ти докотився до банальної крадіжки?
– Ага.
– Ви догралися обидва, – сказав граф. – Я вас одружу.
– Це не так просто, – зітхнула красуня.
– Я – влада, – гордо промовив граф. – І раджу вам погодитися добровільно. Інакше розпочнете своє подружнє життя у в’язниці. Поміркуйте над цим до ранку.
Дракониха знову зітхнула.
– Замкніть їх у камерах, – кинув він охоронцям.
Їх відвели до підземелля та посадили до сусідніх камер.
– Що сталося? Чому ти не рятуєш більше? – спитала красуня, коли охоронець зачинив їх та пішов.
– Нема кого.
Крутелик сповз на землю та обхопив лапкою грати.
– Доба героїв минула. Ніхто в біса нікого не викрадає.
– А... а як твоя дружина?
– Я парубок.
– Досі?
– Розумієш... я збирався одружитися...
– Це я пам’ятаю.
– Але зранку перед весіллям я виявив, що кудись поділася моя наречена. І всі мої скарби, – розвів лапками Крутелик.
– Таке буває, – співчутливо кивнула красуня. – Що тепер?
– Не знаю.
На сходах почулися кроки. За мить до камер підбіг серйозний друг Крутелика.
– Останній раз тебе рятую, – сказав він, відмикаючи замок. – Виходь.
– Випусти і мою подругу.
– О, добридень, красуне, – привітався серйозний дракон. – З вас-то й почалися всі наші біди.
Вони піднялися сходами, пройшли повз зв’язаних охоронців та вийшли надвір. Красуня розправила крила.
– Вже летиш? – спитав Крутелик.
– Так.
– Куди?
– Додому.
– Не хочеш повернутися до нас? В моєму маленькому палаці вже майже нікого не залишилося. Ми б з тобою вигадали, може, щось веселе.
– Ні. Ти знаєш, спілкування із тобою багато чого дало мені у плані духовного розвитку.
– Справді?
– Так. Наприклад, раніше я дозволяла гномам пробивати голови тим, хто прийшов мене врятувати. Мабуть, це було не дуже добре з мого боку.
– Мабуть, – не став сперечатися Крутелик.
– А тепер я повернуся додому. Прощавайте, і хай щастить.
– Прощавай.
І красуня полетіла туди, де давно вже не була – до батькового замку.
Вдома всі раді були бачити знову красуню.
– Я за цей час підшукав тобі гідну пару. Він справді благородний та надійний дракон, – сказав їй батько.
– Добре, – мовила красуня.
Тоді батько відправив майбутньому зятеві листа, щоб той прибув до їхнього замку просити лапки красуні. Молодий дракон послав перед себе вісника, котрий повідомив, коли чекати на гостя.
Красуня з батьком сиділи в кріслах в одній із кімнат замку, очікуючи, коли їх оповістять про приїзд жениха. Раптом двері прочинилися. На порозі з’явився Крутелик.
– Доброго дня. Я прилетів просити крильця вашої доньки.
– Це не той дракон, – сказав збитий з пантелику батько.
– Того, на кого ви чекали, захопили в полон кровожерливі гноми. Мені пощастило виручити його, і він вирішив поступитися мені найдорожчим – нареченою.
Красуня, вимахуючи хвостом, підбігла до Крутелика та стала поруч із ним.
– Тату, це мій давній знайомий.
– Він надійний дракон? – із сумнівом спитав батько.
– Ну...
– Так, – запевнив Крутелик.
– А хто ви?
– Розшукувач скарбів. Я повертаю людям вкрадені або загублені скарби. Новий такий цікавий вид діяльності.
– А... що це за гноми схопили мого жениха? – поцікавилася красуня.
– Ти їх знаєш трохи, – пошепки відповів Крутелик.
– Ну, доню, ти що, згодна? – розгубився красунін родитель.
– Так, – дракониха взяла Крутелика за лапку.
– Ну... – батько почухав задньою лапою за вухом. – Що ж робити... Одружуйтеся.
За кілька днів у замку зіграли гучне весілля. І жили красуня і Крутелик довго й щасливо та пропагували сімейні цінності.
