Іннуся – сьома донька мами Ліди.
Восьмою і останньою стала Ольця. Але всі знають, що Ольку всиновили не тому, що вона сама сподобалася мамі і татку Юрі. Просто татко одного разу заявив, що в жіночому царстві треба мати хоч двох синів. Коли ж у притулку вибрали другого, Славка, то спершу виховательки раділи цьому й ахали: «слухняне хлоп’я, і схоже на Вашу жінку: гляньте, і ямка на підборідді, і чуб кучерявий. Усі казатимуть, що він - Ваш син!».
Потім же з’ясувалося, що Славка отак просто не віддадуть, бо в нього є рідна сестричка. Та сама Олька. Дорослі у притулку чи ще десь там вирішили, що так несправедливо: якщо брат житиме у родині, а мала залишиться у дитячому будинку. А мама Ліда і тато Юра сказали, що як у квартирі вміщуються восьмеро дітлахів, то й для десяти місце знайдеться. Й Ольку теж взяли до себе, як додаток до Славка.
Це не Іннуся так каже про «додаток», вона ж знає, що меншим таке говорити не можна: мама сердитиметься. Це так Мар’янка, якій уже десять років, так Ольку назвала, коли та довела усіх сестер.
Олька хитра, їй лише три і вона ледь розмовляє. Навіть мама не завжди второпає, що та каже, лише Тетяна – вона у них найстарша сестра - якось розбирає, чого плаче ота вереда. Але Тетяна усіх розуміє, навіть собак на вулиці, бо хоче бути лікарем, таким спеціальним, що цуциків лікує, а Олю зрозуміти усе ж легше.
Так Олька все одно якось примудрилася мамі наскаржитися, що її дражнять. Мар’янку насварили і залишили без цукерок. А Олька на правах скривдженої увесь день плуталася у мами під ногами...
Та якою б Олька не була, вона, все ж, сестричка, молодшенька. Як Інна колись і мріяла. Вона, взагалі, зараз багата на родичів: мама, тато, брати-сестрички, тітки з дядьками. І ще вогненя.
Мабуть, вогненя не можна вважати родичем. Так зате воно було з Інною ще коли! І все розуміє, не гнівається, що вона йому тепер приділяє мало уваги, бо ж тепер стільки близьких людей навколо!
***
Але дивно: рідних багато, а зараз Іннуся в кімнаті одна: сестри й брати хто надворі, хто в гостях. Тетяну мама в магазин відправила. Олька в логопеда, її туди Мар’янка потягла.
А Інна сидить за столом і готує уроки. Тобто, уроки вона вже давно-давно приготувала, вона ж не дурна. Паличками змережила ледь не сторінку – уже майже зовсім рівнесенькі, мов у самої вчительки, виходять.
Мама Ліда сміється, каже, що от у сім’ї друга відмінниця підростає. Перша – то Танька. І як мамі так хочеться, то Іннуся може й відмінницею стати. От тільки першокласникам поки що оцінок не ставлять – ні дванадцятьок, ні двійок.
Просто це так здорово – креслити палички. Як їх багато-багато, то вони схожі на паркан. А парканом можна відгородитися від усього, навіть від того, що колись із тобою було. Але як паркан малювати, то хтось із сестричок може й причепитися: хочеш, навчу малювати будиночок чи півня? Хіба це цікаво, малювати самі рейки?
Інна не любить відповідати на дурні запитання. Тому сидить зараз самотою в кімнаті та мовчки креслить палички.
Мама не каже, аби вона йшла дихати свіжим повітрям, бо вона на кухні. Там же – гостя, тьотя Аліна, вона мамина сестра. Але ні крихти на маму не схожа! Така противна!
Це дивно, бо вони не з різних дитбудинків, а народилися в одній сім’ї. Мама Ліда не дуже любить згадувати про свою родину, але Іннуся знає: у неї теж було шість старших сестер. Здорово, правда?
Хоч тьотя Аліна так не вважає, вона ще як Інну вперше побачила, то скривилася: «Що, сьома доня сьомої доньки? Чи не занадто навіть для дитбудинку сімейного типу? Замало пільг від держави Юрій вибив?! Через оті подачки зовсім даси себе дитинчатам заїздити?».
Мама тоді розсердилася. Спершу на тьотю Аліну. А потім на Сергійка – він впустив шматок торту просто на сукню гості. Не те, щоб йому так нова сестричка сподобалася. Але ж тут уже й маму з татом ображають! Тут і смаколика не шкода, хай і нечасто доводиться той торт коштувати.
А Іннусі сподобалося, гарно ж звучить: «сьома доня сьомої доньки»! А тітка Аліна, звісно, і їй не подобається. От чого вона тепер приперлася?! Якщо їй не подобаються вони усі?
***
Підслухувати погано. Інна це знає. Але їй хочеться пити і дуже не хочеться на кухню.
Вода з-під крану – шкідлива. Так мама Ліда каже. Від такого питва може живіт заболіти. Але Іннуся лише раз серйозно захворіла, вже давно, ще тоді із мамою вони і знайомі не були. Але тоді так треба було.
А так, до неї хвороби не чіпляються. Тож вона йде до ванної, йде тихенько-тихенько. Не варто заважати дорослим розмовляти. І чує розмову. Чого дивного? Тьотя Аліна завжди голосно розмовляє. Немов боїться, що її хтось не почує чи не захоче слухати.
- Лідко, тобі що, шкода?! Та зрозумій, що Сашкові самому діти не потрібні, не хоче він через іграшки перечіплятися і носи сопливі втирати. Це його матінка на мозок капає. Щодня телефонує і розповідає, яких гарних немовлят у парку бачила чи в магазині. Вже й про тебе згадувала, мовляв, ніхто не каже десяток народжувати-всиновлювати, але одне можете собі дозволити! Та ще й про рід свій почне торочити. Мовляв, старовинна кров, а через ваш егоїзм урветься такий родовід! Вийми їй того спадкоємця хоч із повітря! На тебе вся надія!
- Аліно, не дурій. У мене зараз немовляти немає. Олі, найменшій, недавно три сповнилося. А якби й було, то що? Позичити тобі, щоб ти свекрусі продемонструвала?! Одного могли б і завести, врешті.
- Ага, як же. А потім – візочок, памперси, чобітки… Школа, подарунки вчителям, гуртки. Потім почне курити і дискотеками швендяти. Це – каторга років на двадцять. Уже про гроші мовчу. А ми якраз собі машину в кредит взяли. Яке тут немовля?! Та й не хоче Сашко дитину, кажу ж, матінка натуркотіла у вуха…
- Ми от прийдемо із ним до вас у гості у неділю, я подовше затримаюся, ніби із тобою хочу поговорити по жіноче. А він посидить півдня серед твоїх діточок, так потім рік матусю свою не слухатиме.
- Ти б його тоді в колонію для малолітніх бандитів відвела, мо, тоді б і на два роки вистачило вражень, аби він дитину від тебе не вимагав. Тут діти нормальні, можуть і не злякати його.
Про дорослих так не слід казати. Але тітка Аліна – дурна. Ще дурніша, ніж Олька. Бо та, хоч і мала, але розуміє, коли мама Ліда сердиться по-справжньому. А тітка ніби й не помітила.
- Та хто нас у ту колонію пустить? Туди ж екскурсій не організовують!..- і після паузи, улесливо, немов, цукерку зайву випрохує, - Лідусю, це я так жартую по-дурному, не сердься. Нормальні в тебе діти, ти найкращих собі навибирала. Тому й хочу показати: і найкращі діти – то не лише щастя, але й галас, і проблеми усякі. Йому і двох годин буде із головою.
Він же з роботи приходить втомленим, хоче, щоб у домі тиша була, чи, на крайній випадок, телевізор тихенько працював… Усі чашки ставить ледь не по лінійці. Ну, уяви собі, який з нього батько буде?!
- А з тебе яка мати? – дивно, мама Ліда уже не сердиться, тільки говорить втомлено, як тоді, коли Мар’янка хворіла і вона біля неї всю ніч сиділа. – Ти коли ще сказала, що нізащо не народжуватимеш? У п'ятнадцять, раніше? Що, шостою донькою теж не солодко бути?
Тітка Аліна мовчить. Вона могла б кинути, що «не всі такі, як ти!» чи ще щось таке. Однак її не чути. Мама продовжує:
- А як витягнеш свого Сашка сюди? Він у тебе взяв і полюбив посиденьки із родичами?
- Ні, він зараз ладен куди хоч їздити, аби зайвий раз машиною похвалитися! Кажу ж: улюблена іграшка, ще й новенька… Лідо, я ж не просто так, я подарунки вам привезу, твоїм же нова одяганка потрібна? Ростуть, немов гриби після дощу, не зурочити б! Ніяких грошей не напасешся.
***
Інна образилася. Так, що і про спрагу забула.
Ковзнула в коридор. Потім узяла куртку – і тихенько за двері. Нормальна куртка, не замала, і гарна, червонястого кольору. Їй дозволили на день народження самій вибрати, яку вона хоче.
От чого тітка Аліна таке бовкає, немов хоче маму своїми дурними подарунками змусити щось зробити проти волі?!
Інна не їде донизу ліфтом. Коли так сердишся, то важко бути в маленькому приміщенні. Сунеться східцями, голосно тупоче по кожній і думає. А потім раптом придумує - і біжить на двір швидко-швидко.
Якраз привід із вогненям помиритися! Те любить, коли його про щось прохають. Бо зрозуміло ж: тоді його вважають потрібним.
***
Дівча повертається додому надвечір.
Мама Ліда навіть докоряє їй, що та так довго гуляла. Та тут хлопці влаштовують змагання, хто далі висунеться з верхнього поверху ліжкова і не впаде. І Сергійко перемагає. Чи програє?
Одним словом, Сергійко гепнувся на підлогу і хоч втрапив на килимок, та розбив коліна і на лобі синець має. Тепер він радіє: мама напише записку, що на фізкультурі він бігати не може. І в нього буде цілий урок вільний! От із хлопцями в парку нагасається!
А мама, хоч і свариться, та не дуже, бо й так він постраждав.
Інусі стало навіть трохи шкода брата, коли його щедро мастили йодом. А все ж добре, що ніхто не помітив ледь помітного опіку на її руці, бо ж вона не скаржилася, а так хто має час приглядатися? А нащо скаржитися, коли все пройшло, як треба?
Це неправда, сказати, що Інна із нетерпінням чекала на ту неділю. От хто зрадіє візиту нелюбих родичів, коли всім наказують поводитися пристойно? Однак їй було цікаво, що ж із цього вийде?
Закінчення буде
