Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46394
Рецензій: 90544

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Утопія

Темні бажання. Дуже темні. Найтемніші

© Олекса Мельник, 08-02-2011
Я знову відчуваю поруч цих людей і вкотре мене переповнюють темні бажання. Нові й нові зустрічі з ними змушують мої зуби скреготіти, а кулаки хрустіти від люті. Я завжди тремчу мов бринькнута струна, коли вони наближаються. Мене завжди кидає в піт, коли я згадую про них.

Ось якийсь пролетарій заходить у трамвай і сморід тютюну з перегаром забиває мені легені. Я хочу вивести таких, як він на центральну площу міста, облити їх гасом і зробити чудове багаття, коло якого погрілися б школярики.

Ось якась бабця схилилася над невинним дитинчам і скрегоче над ним: «Скушай булачьку, дєтачька», а потім зітхає і мріє про свій комунізм. Я хочу таким, як вона перекрити відтік каналізації в квартирі, щоб вони вже врешті нажерлися свого КОМУНІЗМУ і припинили псувати голови дітей мого народу.

Ось якась панянка пожбурила обгортку від цукерки собі під ноги на радість муніципальним прибиральникам. Я хочу поховати її живцем у купі гнилого сміття на звалищі за містом, щоб ця жінка досягла врешті, того, чого прагнула своїм жбурлянням.

Ось тротуари встелені бридотними потворами, схожими трохи на людей і трохи на псів. Вони постійно п’яні і в них немає житла. Вони жебраки, а також, - ракові клітини в організмі мого суспільства. Я хочу тихенько підкрастися до одного з них і лупити ногами по його спині і шиї, доки не почую, як хрускіт несподівано перетікає у нудотне чмакання. Вони й так не жили, а існували. Такий акт став би лише визволенням їхніх стомлених душ.

Ось студенти серед білого дня гуляють в парках, по алеях, відвідують різноманітні розважальні заклади і живуть, здавалося б, повноцінним життям. Роблять усе, чого забагнуть, тільки НЕ ХОДЯТЬ НА ПАРИ! Я хочу спіймати кожного прогульника, щоб змусити його працювати тим, ким він стане, не здобувши освіту. А коли смуток, відчай і голодна безвихідь змусять його благати про повернення у тепле приміщення аудиторії, - урізати йому зарплатню і подарувати ще трьох дітей, нехай сповна відчує наслідки безвідповідальності.

Ось якісь дівулі, вкотре нализані, повертаються із клубу в машині із малознайомими «пацаньчікамі». Вони не працюють і не просять грошей у батьків. Та гроші самі приходять до них і подарованого вистачає на нову блюзочку і черговий аборт. Взимку низ їхніх спин видніється з-під коротенької шубки, від них тхне дорогими цигарками та слабоалкогольними напоями, які зникають цистернами в пащеках «прінцес». Я хочу кожній із них вирвати яєчники і набити ними, ще теплими, горлянки цих приречених. Усе одно цей орган тільки заважає спокійному і веселому життю бездумних куро-людей.

Ось якісь вандали тлумляться довкола дитячого майданчика і, керовані надлишком гормонів, трощать його, виломлюють труби і гнуть бляху. Я хочу простромити животи кожному із них шматком відламаного ними щастя, щоб вони відчули, наскільки боляче, коли хтось нищить твоє дитинство.

Ось якась тварюка покинула дитину (на смітнику, в пологовому будинку, на сходах притулку) і зникла (в темряві, серед білого дня, по полудню). Я хочу, щоб вона пережила рак, аби загнутися від СНІДу. Немає права на життя той, хто породжує самотність і образу.

Ось якийсь перевертень у синій формі, вкотре взяв хабара і закрив очі на скоєний кимось злочин. Я хочу, щоб діти цього виродка сконали від туберкульозу в колонії суворого режиму, а сам він, щоб вмер з голоду у бідності після того, як повиплачує марні хабарі.

Ось кровопивці-обранці спантеличено длубаються в носі та чухають, розгодовану людською працею, дупу. Вони просто неспроможні зрозуміти, що треба робити, коли раптом завітали на сесію Верховної Ради. Я хочу напакувати цих мерзотників у їхні джипи разом з усією родиною, яка виховала такий непотріб і жила із його злочинів, а тоді втопити кілька сотень таких джипів у Азовському морі.

А ось і я прокидаюся, збираюся і прямую кудись (на роботу, навчання, …). Пірнаю в передранкові сутінки і крізь мряку, що відступає, бачу всіх їх і мене знову переповнюють темні бажання. Та я проходжу повз тих кого ненавиджу, відкладаю свою злість до наступного ранку, щоб завтра знову пройти повз.

Я – найстрашніше зло, бо дозволив усім їм жити так, як вони живуть. Дозволив їм ходити вулицями моїх міст і селитися в домах моїх будинків. Саме я закрив очі на все те лихе, що вони коять і я змовчав, коли вони наступили мені на мозіль. Тільки я винен в тому, що вони нехтують мною. Тільки на мене лягає відповідальність за все це.

Хто ж мене покарає? Здається, що життя серед них і в одному з ними часі – це вже покарання за невтручання.

P. S. Автор мав на увазі саме те, що ви прочитали.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

заздрю

© Захар ван дер Бюйтен, 08-02-2011

[ Без назви ]

© Сергій Без, 08-02-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.75865197181702 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …