Хлопець з жовтою плямою на щоці любив газети. Ні, він їх не читав. Він узагалі дуже погано умів читати. Він любив газетний папір поцяткований чорними відмітинами літер. Любив чорні плями розмитих світлин, люди на яких ховали риси своїх облич а показували лише емоції.
Він складав докупи обличчя вождів і творив із них чорнобілий іконостас.
Він вирізав із блоків букв обличчя і творив із них іконостас.
Він складав з зім"ятого паперу сірі пожмакані обличчя і творив із них іконостас.
Хлопець із жовтою плямою на обличчі знав толк у тому як мнеться папір. Тисячі складок допомагали зробити із газетного паперу обличчя старої жінки або поета алкоголіка.
Кожного ранку хлопець заходив у свою кімнату із тисячею облич і вибирав одне. Він вмочував газету у слабкий розчин нітрату амонію а тоді підігрівав папір на пальнику бунзена поки над скомканим папером появлявся білий димок. Тоді газетне обличчя трохи змінювало свій вигляд. Набирало певних рис. Завжди однакових. Тоді хлопець прикладав скомканий теплий газетний папір до свого лиця. Волокна целюлози повільно проникали у щілини між сухими клітинами епідермісу обличчя. Свинець мяко просочуввся у капіляри. Коли важкі газетні букви доходили до нерву на щелепі, нижня губа на хвилинку німіла.
Хлопець з жовтою плямою на обличчі дивився на сотні інших газетних очей зі свого іконостасу і йшов у справах.
Увечері, коли повертався додому, повільно зішкрябував з обличчя те, що наліпив туди вранці. Волокна паперу за день з"єднувалися з живими клітинами тіла. Поміж шматочками газети уже зав"язувалися ніжні, товщиною всього у одну клітину, капіляри якими циркулювала кров. Хлопець тремтячими руками обережно складав живу газетну масу на скляну пластинку. Після чого акуратно, з допомогою кондитирської лопатки, наносив живу целюлозну субстанцію на пластиковий манекен. За останніх кількадесят місяців уже він уже покрився товстим шаром паперових лиць з частинками живого обличчя.
Хлопець з жовтою плямою помічав, що його шкіра висихає. Він користувався зволожуючими кремами але це не допомагало. Хлопець казав собі - "Потерпи. Ще кілька днів. Ще кілька мазків і істота оживе. Вона буде з моїх клітин. Вона буде з моєї крові. Вона буде з газетного паперу."
Потім був четвер. Хлопець з жовтою плямою на обличчі, нанісши акуратно залишки маски на свій манекен вийшов на балкон. Тепер, коли його рука здригалася і целюлоза з клітинами тіла намащувалася не надто плавно, з під кондитерської лопадки прискала кров. Тож працювати потрібно було особливо обережно.
Хлопець поглянув униз на людей, що ходили під його балконом. Скрутив із пахучого тютюну цигаку і повільно пускав носом дим дивлячись униз. Обличчя його стало нерухливим та шорстким. Цигарка дотліла і дійшла до губ. Губи теж почали димітися і повільно тліти. Хлопець торкнувся до губ пальцем. Палець теж почав тліти. Хлопць хотів піти, але тіло наче задерев"яніло - рухлося якось так, як жабка зроблена з аркуша учнівського зошита.
Хлопець похитнувся і полетів з балкону униз. На рівні третого поверху вдарився об камяну скульптуру підборіддям. Нижня щелепа відірвалася. Коли хлопець зіткнувся з бруківкою, ліва задня частина тулуба проламалася. Ребра наче з пересушеного картону - тріснули здійнявши хмарку целюлозної куряви.
Манекен у квартирі відчинив очі. Перелякано здригнувся, так ніби щойно він ледь не впав у безодню. Тоді сів. Торкнувся ніжної шкіри на своєму обличчі. Саме тої ділянки лиця на якому була жовта пляма.
Хтось знизу голосно проклинав ідіотів які бавляться і скидають із вікон опудала набиті газетою.
