Я – лесбійка. Не пам’ятаю такого часу, аби мене хоча б мить перло від чоловіків. Спочатку від усвідомлення цього було не дуже зле. Звичайне дитинство, звичайне шибайголівство, звичайне спілкування хлопчиків-дівчаток, тьот-дядь, бабусь-дідусів… Тобто, те, що у когось є пісюн, а у когось нема – зовсім не обходило… Проте, тільки-но перші ознаки статевого дозрівання далися взнаки і допіру було б завести хлопця-приятеля, стався перший і фатальний облом. Вмить усім однокласникам разом із представниками паралельних і старших класів стало зі мною чомусь нецікаво знатися, і наше підліткове спілкування завертілося здебільшого навколо теми списання «домашки» з алгебри чи фізики. Просили списати, звичайно, у мене. Згодом у це, і без того сіре, життя втрутились ще й батьки. Ну, а потім мамині фрази штибу: «вони тобі не рівня», або «яке у тебе буде майбутнє, коли в голові самі гульки», остаточно перетворили мене на забите самотнє звірятко, приречене шість днів на тиждень, два роки поспіль курсувати одинаком осоружним маршрутом: дім-школа-підготовче відділення-дім...
Витерпіти все це було неможливо. Всюди, куди не падало око, мені ввижалися щасливі підлітки, які цілуються, кохаються, п’ють пиво і дуже часто кладуть з прибором на батьківські заборони. Але була і більша проблема: мамині слова настільки міцно засіли в макітрі, а страх залишитися «згуляним нічим у розквіті юних літ» так динамічно гнав від мене хтиві думки, що нічого не лишалося робити, як день у день самоїдно зубрити точні науки.
Щасливі студентські роки ситуацію чомусь не поліпшили. З хлопцями взаємини абсолютно ніяк не складалися. Ну, не цікаво мені було з ними, хоч лусни! Проте з’явилося багато дівчат. Пухкенькі й довгенькі, пишноформні й недуже, кривенькі й стрункі, біляві й русяві, чорняві й ще Бог зна які… вони просто-таки доводили мене до сказу. В цих гарних студентках, для мене відкрилося саме життя. Ой, як вони тримали цигарку, як пліткували, як ходили, як нервували на заліках, ой! Але, чи то природна сором’язливість не дозволяла мені, бодай, заговорити з ними, чи то невродливе лице, вкупі з геть не еталонною фігурою, заважало відчувати себе розкутіше, чи якісь там іще комплекси гнітили? Словом, замість тусовок і омріяного сексу мені випало знову вдовольнятися самотністю, конспектами, вечорами з мамою, а вряди-годи в’язанням і мастурбацією. При цьому еротичні фантазії під час останньої процедури зовсім не вирізнялися куртуазністю: усіх уподобаних дівчат хотілося тупо запхати собі в труси і дуже довго звідти не виймати.
Перший секс трапився, аж у 27. Не можу сказати, що це було неперевершено, або з великої любові чи шалу. Звичайне механічне злягання з трагічними наслідками для моєї вже повністю зіпсутої на той час психіки. Уявіть, на ранок дівчина оголосила, що давно була впевнена в тому, що я «підор», і цей «тіпа, секс» остаточно її в цьому переконав. «Хотів знати, як трахати бабу? Та ти сам баба! Баба і підор!», – сказала вона і пішла геть.
Сьогодні мені 32. Вже майже півроку, я на гормональній терапії, а ще за якийсь час на мене чекає складна, але така омріяна операція. Так, я – лесбійка і не пам’ятаю такого часу, аби мене хоча б мить перло від чоловіків.
