Життя це чортова брудна маршрутка з рибалкою на борту. Рибак - такий Василь Стариковський: смердючий, в прадавній дірявій камуфляжці, потертій кепці, гумових чоботах і з багатоденною щетиною. Бомжуватий старець, котрий висунув свою вудку із заднього вікна.
Ось ви йдете хрін знає куди, по своїх справах, мабуть. Хоча звичайно у вас весь день розписаний наперед. Ви тягнетеся, а може підстрибом, йдете на навчання, до коханої чи коханця, до друзів в бар або на футбол, на роботу або подібну фігню, за получкою пенсії або в дитячий сад.
І тут повз вас проїжджає дряхла, з облізлою фарбою і заляпана брудом, газелька. На задньому склі якої намальовано пальцем «Скоро дощ» і зі знаком «За кермом сліпий». Тут старий рибалка чіпляє своєю вудкою вас за саме горло і тягне за собою по горбиках, бордюрах, зелені, снігу, лугах, полях і дахах хмарочосів. У вас з голови швидко вивітрюються думки про пункт вашого призначення і майбутній залишок дня. Адже вас вже тре мордою об асфальт. Вас кидає по дорозі з боку в бік, ви збиваєте перехожих, тараните проїжджаючі мимо машини, вас підкидає в повітря і врізає назад в шосе, ви виконуєте кульбіти та інші складні акробатичні етюди. Ви намагаєтесь відчепити гачок, ріжете долоні і пальці об волосінь.
Рибак радіє і іскрить майже променистою беззубою посмішкою, що у нього з'явився такий гарний улов. Для кожного з нас в маршрутки свій маршрут, але вона завжди рухається по колу. Рибак підтягує вас все ближче і ближче до маршрутки, але в якийсь момент вам постійно вдається відчепитися. І ви опиняєтеся перед своїм першим іграшковим магазином, першим класом, першою бійкою, першим поцілунком, першою вагітністю дівчини, першою роботою, першою невиплатою грошей, першою нездачею сесії, першим весіллям, першим розлученням ...
А вам, до речі, не хочеться чаю? Ось ви сидите, читаєте цей потік думок і цілком можете уявити, що вам захотілося чаю. Адже це не складно. Ви йдете, робите собі чай, викидаєте пакетик у відро для сміття і бачите що воно вже повне. Котите до сміттєпроводу і раптом усвідомлюєте, що на сходовій клітці пахне газом. Це точно не у вас, у вас же електроплита. Чорт, сусіди чи що. Та не може бути. Ви дзвоните у двері. Її відкриває 6-річна дівчинка з опухлими очима. Відгонить у квартирі просто божевільно. Кажете «Катруся, у вас тут запах газу, ви що, не чуєте? Де тато і мама? ». Вона відповідає, що у неї мовляв, ніс закладений, а батьків з самого ранку немає. І чому запах може бути, вона й гадки не має, постійно сиділа в своїй кімнаті, мультики дивилася. Ви згадуєте, що у квартирі є ще маленький хлопчик ... Швидким упевненим кроком йдете на кухню. Холодок проходить по вашому тілу, груди різко стискає і ком у горлі, коли ви бачите малюка з сірниками в руках. Ви біжите до нього, в останній момент вириваєте у нього коробок і сірник зі словами в стилі «не можна і далі по тексту». Раптом через відчинені вхідні двері ви чуєте звук дверцят ліфта:
- Любий, ти не міг покурити на вулиці?!
- Ой, та перестань. А чого це в нас двері відкриті?, - сказав татко, підкурюючи сигарету.
* Рибак все-таки затягує вас у маршрутку * «Звідси ніхто не вийде живим» (Джим Моррісон)
