Сержант міліції одразу накинув оком на молоденьку продавщицю з кіоску, раніше там торгувала товста тітка, то сержант лише нагинався до віконечка, брав законну свою пачку сигарет і йшов, а це… Ні, тепер він не квапився: зазирне, пожартує, скоро й на пластяночку кави набиватися почав і нічого, запрошувала… Протискувався до напівтемного простору всередині торгової точки, чіплявся на вузенького дзиґлика в кутку, брав каву й заходився будувати далекосяжні плани…
Отут виходила турбанинка: аби здійснилися далекосяжні плани, даму варто було би пошанувати якщо не шампанським, то хоча б дешевим вином із паперової упаковки, таке якраз продавалося в кіоску, але біда була в тому, що сержант ніколи нічого в кіоску не купував… це було питання принципу…
Кожен міліціонер у відділку (неофіційно зрозуміло) опікувався „своїм“ кіоском, який беріг од негараздів епохи недорозвиненого капіталізму й отримував за те від хазяїна точки милі, хоча й не надто коштовні преференції у вигляді пачки сигарет або презервативів, пляшки мінералки та пакетика чіпсів. Купувати щось у „своєму“ кіоску вважалося граничною зневагою до неписаних принципів, власне, вчинком неприпустимим.
Звісно, вино можна купити в іншому кіоску, − міркував сержант, − але як це виглядатиме в очах продавщиці? Правильно, по ідіотському, дівчина зразу поцікавиться, чого не купив у неї? Можна взяти безкоштовно, дасть − куди вона подінеться, але це вже взагалі… зваблювати даму за її рахунок… Погони сержанта на плечах зовсім не означають, що власник тих пліч − негідник… ні, він просто шанувальник традицій… Можна таки спустошитися й на шампанське, шампанське в кіоску не продавалося й це знімало всі проблеми, але довбонуло ж йому, телепню, в макітру прозондувати попередньо ґрунт, наче не міг улаштувати обраниці сюрприз! Зачувши про ймовірність романтичного вечора під шампанське не надто романтична діва тут таки заявила, що від шампанського в неї буркотить у животі!
Схоже, доведеться таки переступити традицію, − краявся сержант. − А що, невмолима доля не залишає йому вибору! Купить у продавщиці те трикляте вино… ніхто не взнає… А раптом вона здивується, а раптом пирхне єхидно йому в обличчя: „Та що це ви, товаришу сержанте!..” А раптом вибазікає котрійсь із колежанок-продавщиць із інших кіосків… Та певно вибазікає, така сенсація! А ті поділяться новиною зі своїми „патронами“ з відділку…
Сержант гостював у напівтемному закапелку „свого“ кіоску, пив дармову каву й не знав, що робити… А якось, звично зазирнувши до знайомого віконечка, почув, що впустити дівчина його не може, бо дзиґлик у тісному куті торгової точки зайнятий. На підтвердження її слів до ошелешеного сержанта визирнула з надр кіоску іронічно-нахабна мармиза, що гніздилася на шиї вдвічі товщій, аніж у самого сержанта: „Привіт, братан! Як служба?“ − Сержант проковтнув слину…
