Тут вечір тополевий притулився плечом до неба, а зорі надвечірні пливуть і пливуть, як пісня колискова, а Горб Тополевий спогадом в минуле кочує: колись-то тут сопілки спів, тихо-сумний, як небозвід, уперше народився. Колись-то тут на гострих топірцях поранені дощем опришки присягали. Колись-то тут гуцулка Ксеня з очима напоєними весною, цвіт-папороті шукала. Колись-то тут... А зорі надвечірні пливуть і пливуть, як пісня колискова, а вечір тополевий хилиться плечем до неба, а спогади все котяться і котяться, наче сльози по обличчю часу.
