Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2535
Творів: 45761
Рецензій: 89542

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Казка для дорослих

Катрін

© Юрій, 30-08-2005
                                             В житті так не буває
                                             Коли-небудь ти це зрозумієш
                                             Або ні


     - Ніхто більше не бачив Катрін?
     - Ні.
     - І ніхто не знає куди вона поїхала.
     - Ні, не знаємо.
     - А номер машини ніхто не пам`ятає?
     - Ні.
     Так репетував Гена, бігаючи по площі, намагаючись розшукати Катрін.
Але ніхто її не бачив. Хлопці сказали тільки, що вона сіла до якоїсь
машини і зникла за поворотом. Куди й навіщо вона поїхала ніхто не знав.
Машина була біла Волга, і сидів в ній хтось у білому.
     Довго блукав Гена площею, питаючи людей. Довго дзвонив по знайомим.
Оббігав всі місця, які знав він, любила Катрін. Але ніде її не було. Тоді
він гірко заплакав, і впав на коліна у холодну осінню калюжу. Але Картін
все одно не поверталася.
     Йшли дні, всі й кожен з котрих присвятив Гена пошукам Картін. Однак
жодних новин не було. Ніхто не бачив Катрін і не чув про неї. Не з`являлася
вона у родичів, не дзвонила друзям. І врешті всі вирішили, що мабуть
Катрін вбив маніяк, і втопив її тіло у річці. І тоді Гена став плакати ще
гірше.
     З горя Гена запив. Але ні горілка, ні пиво, ні вино, ні текіла, ні ром,
ні віски, ні лікери, ні блакитний кюросау, ні самогон, ні спирт, ні саке,
ні джин не допомагали йому. Гена зібрався вже переходити на наркотики, сидячи
біля вікна в особливо похмурий сірий жовтневий ранок. Але раптом звідкілясь
виглянуло сонечко, я почало світити Гені в обличчя.
     - Вона померла, - сказав похмурий Гена сонячному промінцю.
     - Не вірю, - весело відповів промінь.
     - Померла-померла, - стояв на своєму Гена.
     Вставши зі стільця він відчинив вікно, і вдихнув осінній запах пожовклого
листя. На дворі стрибала маленька пташка, що не встигла ще вирушити до теплих
південних країв.
     - Вона померла, - сумно сказав пташці Гена.
     - Курли-курли, - відповіла пташка, однак Гені, який треба сказати вже
встиг випити пару склянок прохолоджувального, недочув. Здалося йому, що
пташка сказала: "Не треба цього негативізму. Краще вдягни свої кирзові
чоботи і йди до ріки, де твоя Катрін нібито потонула."
     Сказавши це пташка відразу ж зібралася і полетіла в теплі краї. Ніби
до цього вона спеціально ходила тут і чекала, поки Гена відчинить своє
вікно. Отже Гена випив ще пляшку пива, сунув у кишеню пляшку горілки,
вдягнув свої нові кирзові чоботи і пішов до ріки. По дорозі він двічі
чіплявся до людей - акуратно вдягненої жінки і лисого хлопця з ціпами на
штанях, але Катрін вони теж не бачили.
     Опинившись біля ріки, Гена відразу пішов до порту. Бо там було більше
людей, яких можна розпитати, а також був там бар. І підійшовши до порту,
Гена відразу побачив портового робочого.
     - Ви не бачили Картін, - запитав в нього Гена.
     - Чому ж, бачив, - відповів робочий, і в Гени перевернулося серце.
     - А не знаєте ви де вона - запитав він.
     - Зараз? - відповів робочий. - Вона нижче по річці. Гадаю десь біля
Києва.
     В Гени потепліло у грудях. Катрін була жива. І ця людина знала де саме
вона зараз.
     - Як же мені до неї дістатися? - запитав він.
     - Саме зараз ми пливемо туди ж, - відповів робочий. - За пляшку горілки
і допомогу при розгрузці баржи, я візьму вас із собою, і ви побачите вашу
Катрін. Тільки відпустіть мою фуфайку.
     - І більш не хапайте, - додав робочий, коли Гена відпустив-таки його
фуфайку, і перестав трусити.
     Швидко вони загрузили баржу, і вирушили вниз по річці, сплавляючи
важливий вантаж. А втомлений Гена приліг і відразу заснув.

     Йому снилося літо і Катрін. Вони з Катрін були сусідами, і часто лазили
через балкон у гості одне до одного. Катрін дуже любила квіти, особливо троянди.
І весь її балкон був засаджений трояндами. В цих трояндових кущах, на дев`ятому
поверсі великого міста, вони і гралися.
     Одного разу, коли Гена акуратно переліз на балкон Катрін, він побачив
там надзвичайно красиву і велику білу троянду.
     - Яка красива ця троянда, - схоплено сказав Гена. - Вона схожа на тебе,
Катрін.
     - Я виростила її сама, спеціально для тебе, - промовила Катрін. - Візьми
її, пести і не забувай поливати.
     Гена переніс її на свій балкон, поливав її двічі на день і цілував у
бутон, від чого вона ще більш пахла й гарнішала. Але одного разу, перелазячи
на балкон до Катрін, він зачепив горщик з трояндою ногою, і він впав униз,
мало не на голову літній жінці, що відпочивала на лавочці.
     - Отак ти піклувався моєю трояндою, - ображено сказала Катрін. - Отак
одного разу ти зробиш і зі мною, і на голову тій жінці впаду я. Ти зовсім
мене не любиш.
     Сказавши це Катрін вийшла і замкнула за собою балкон. Розгублено Гена
постояв, постукав у двері, і поліз назад до себе. Вечір було зіпсовано, і
нескоро Гена заснув, не маючи більше білої троянди, щоб заспокоїтися.

     Заснувши уві сні Гена проснувся наяву, а саме на борту баржи. Річка
бігла уперед блакитним шляхом, сонце було яскраво, і тільки напівголі дерева
по берегах нагадували про жовтень. Ноги у Гени замерзли. Подивившись на них,
він помітив, що нові кирзові чоботи кудись зникли. Непевно піднявшись,
Гена пішов уперед до капітана цього річкового корабля, з`ясувати куди
поділися його чоботи і як скоро він побачить Катрін. Мало не впав Гена за
борт, підслизнувшись на мокрій палубі, але добрався до робочого, що вмовив
його допомогти з розгрузкою.
     - Ви не бачили мої кирзові чоботи?
     - Ні.
     - І не знаєте куди вони поділися?
     - Ні, не знаю.
     - А як скоро ми допливемо до Катрін?
     - Ми будемо на місці хвилин через п`ятнадцять.
     Гена зрадів цій звістці. Скоро він побачить Катрін. Запитає чому і куди
вона зникла. Пожурить її і пробачить. Розповість, як важко було без неї.
Як важко було її знайти. Скаже що не переживе ще одного такого зникнення.
     - Ось вона, - сказав раптом робочий, вказуючи цигаркою у напрямку берега.
     Зраділий Гена скочив на ноги, забувши вже про чоботи, і довго вдивлявся
у берег, не бачачи нічого окрім поодинокої баржи. Там часом корабель
зупинився, і Гена мало не впав.
     - Приплили, - сказав йому робочий.
     - Але де ж Катрін? - перепитав стурбований Гена.
     - Як? - повторив робочий, тикаючи пальцем туди ж. - Ось вона.
     Однак Гена не бачив нічого крім баржи. Раптом, випадково, він прочитав
її назву. Баржа називалась "Катрін".
     - Зрозуміло, - сказав Гена. - Дякую. Коли пливете назад?
     - Післязавтра вранці, - відповів робочий.
     Засмучений Гена пригнув на берег, і не схотів вже допомогти робочим
розгрузити баржу. Пішов він геть, куди дивилися очі, і опинився у лісі.
Піднімав він з землі пожовкле листя, і носом тягнув його прогірклий запах.
А сльози самі лилися з його очей, але не за кирзовими чоботами він горював,
то засмутився він бо не знайшов Катрін.
     Раптом він почув з лісу, як мявкала кішка. Голосно і сумно мявкала вона,
ніби просила на допомогу. Піднявшись і витерши сльози пішов Гена в ліс. І
дійсно, побачив скоро дерево, на якому сиділа кішка і волала, бо не
могла злізти. А до дерева бігла вже бабуся з клюкою, стара-престара.
     - Юначе, - сказала вона до Гени. - Чи не могли б ви врятувати мою кішку,
що не може злізти з дерева.
     Гені й самому стало шкода бідної тваринки, тож поплював він на руки,
закачав рукави, і поліз угору. Не зважаючи на похмілля, вдалося йому цілим
добратися до кішки і спуститися з нею донизу. Лише загнав він у ногу скабку,
бо не було на ньому кирзових чобіт, а руку йому роздряпала кішка, коли Гена
брав її рятувати.
     Взявши кішку на руки бабуся сказала:
     - Юначе, ви поранилися через мене і мою кішку. Давайте я хоч якось вам
віддячу. Ідемо до мене, я йодом заллю вам рану, нагодую і ще в мене є трохи
самогону.
     Коли Гена почув про самогон і подумав про те, що баржа відходить лише
післязавтра, а два дні треба щось робити, то одразу погодився. Домівка у
бабусі була стара, але чиста. І ще в неї був садочок, де були усі види
квітів, що тільки ростуть на Україні. Побачив Гена цей садочок і заплакав,
бо згадав Катрін.
     Бабуся зробила йому чаю з вишневим повидлом і налила самогону. Гена
випив і відразу почав розпитувати бабусю про Катрін, однак вона її теж не
бачила. Зате підливала самогону, годувала повидлом без кісточок і розпитувала.
Тож Гена усе їй і розповів.
     Бабуся слухала, слухала, і інколи казала: "Гм. Гм.", щоб Гена знав що
вона не заснула. А коли він скінчив, сказала що хоч Катрін тут поки не
не було, скоро вона напевне пройде поруч, і Гені краще почекати її тут, і
налила йому ще склянку самогону. Він випив і впав на стілець. І через мить
заснув, наче зачаклований.
     А треба сказати, що бабуся та була не з простих. У нас на Україні всі
жінки вміють чаклувати, а особливо старі бабусі. А особливо з них ця. Вона
була доброю чаклункою і чаклувала лише зрідка, для власного задоволення. От
і зараз, забажала вона лишити в себе Гену. Кинула вона Гені до самогону
шматок чарівного цукру, і випивши, забув він про Катрін.
     А потім пішла бабуся в сад, і виполола всі троянди, щоб раптом коли
прокинеться Гена, не згадав він Катрін, побачивши квітку.
     Коли назавтра проснувся Гена, розпочалося в нього нове життя. Зранку
прокинеться він, нарубає дрова, підмете в хаті, потім порається в саду.
Ввечері ж читав він бабусі книжку про квіти, а в нагороду отримував бутерброд
з повидлом і стакан чарівного самогону. Бабуся дуже рада була через Гену і
називала його Геннадієм.
     Хто знає скільки пройшло часу, коли одного дня втомившись від праці
піднявся він, і побачив у книзі, що читав бабусі кожного дня, намальовану
троянду. Забула бабуся повиривати з книжки сторінки.
     Разом пам`ять повернулася до Гени. Згадав він Катрін і її білу троянду,
і полилися з його очей сльози. Встав він, кинув сапку і садові ножиці, якими
підрізав чорнобривці, і босоніж, як був, пішов з хати до річки, де стояла
раніше баржа.
     Однак на річці нікого не було. Не дочекалися Гену робочі і поплили назад
до міста. Сунув Гена руки в кишені, а пусто там. Нема в нього грошей. Не
знає Гена де він і як добиратися до дому. А ще гірше йому, бо не знає де
поділася Катрін, і як її шукати.
     - Все, більше не бухаю, - сказав Гена, плюнув крізь зуби і пішов вниз
по річці, бо вгору був берег поганий, а суттєвої різниці куди йти, він не
бачив.




          


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Насправді не така легковажна річ, як вважає автор

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© М.Гоголь, 30-08-2005
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.88926005363464 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …