У санаторії для „спинальників“ була масажистка. Щодня вона приходила на роботу і м’яла, м’яла, м’яла покорчені поліартритом суглоби, перекривлені хребти та кволі ніжки прип’ятих до інвалідних візків пацієнтів.
Масажистка не любила хворих. Вона мріяла працювати в спортивній команді, мріяла відчувати під пальцями не напівмертву плоть недужих, а живі набучавілі м’язи, яким тісно під тугою здоровою шкірою. Щороку масажистку нагороджували нудними грамотами за гарну роботу, а вона мріяла отримати грамоту за участь у підготовці чемпіонів.
Якось до санаторію привезли спортсменку, яка впала на тренуванні з велосипеда й пошкодила хребет. Дужий організм потужно змагався з хворобою, велосипедистка швидко видужувала, до того ж масажистка вкладала в молоде треноване тіло всю свою вмілість. Вона відкрилася спортсменці у своїх мріях і та обіцяла поговорити з тренером… Скоро масажистка працювала вже в команді; вона була гарним фахівцем, її хвалили й вона була щаслива…
Команда вийшла до фіналу, в масажистки було багато роботи, аж ось одного дня до воріт спортивної бази привели хлопчика, який ледве переступав, недоладно спираючись на дві ковіньки. Недуга вразила суглоби його ніг, хлопчик лікувався в санаторії де його батькам порадили розшукати колишню масажистку закладу; гідної заміни їй так і не знайшли, а хлопчикові загрожувала ампутація ноги й фаховий масажист був йому конче необхідний. Масажистка відмовилася допомогти хлопчикові, принаймні до кінця фінальних змагань, вона справді не мала часу.
Вони стали чемпіонами, було багато квітів, шампанського та захоплених привітань. На радощах масажистка зателефонувала до подруги в санаторій і від неї дізналася, що сьогодні хлопчикові ампутували обидві ноги…
Масажистка залишила урочистості, склала речі, написала заяву на звільнення й поїхала в санаторій. На столику в її кімнаті на базі залишилася лежати красива грамота з подякою за участь у підготовці чемпіонів…
