На при початку мушу визнати, свій шкурний інтерес в цьому конкурсі.
Впродовж довгих років Новий рік був для мене суцільною мукою й хіба найгіршими днями року. Не святом, а мукою. Дратувала метушня людей, які поспішали набути покупки, спорядити ялинку, зібрати компанію. Повсякчас тікав від того свята, з полегкістю зітхав лише коли воно закінчувалось. То ж мав в Богові надію - ваші правдиві, оптимістичні історії переконають мене, що свято це все ж чудове, і вартує того, аби бути відсвяткованим.
Так само щиро дякую усім учасникам Конкурсу, які так гойно відгукнулись своїми творами.
Теплі й захоплені рецензії викликав «Потяг кольорів райдуги» Тамари Шевченко, яка запросила нас у подорож в своє елегійне купе. Той потяг який був у житті кожного, що летить із швидкістю часу, нашого з вами часу, у нездійснене у феєрію...
«Різдв’яна Славуня» Veronicy назбирала аж 14 рецензій. Усіх полонила майстерна оповідь, та, іще з минулого конкурсу ГАКівці дуже слушно завважили, що кількість рецензій вагомий, та не визначальний показник, (все ж, об’єктивності ради, мушу визнати, що рецензенти рідко помиляються...).
Річ виставлена Veronicoju на конкурс - глибока - Фікус засох, аби дати місце новому життю. Смерть і життя... А іще ДЕРЕВЦЕ! (гадаю, не випадково вжите саме це слово!), мої дід та баба теж вживали саме «деревце» і так само одягали його найціннішим, найкращим, що було в домі...
Як на мене трохи «пересолила» автор із закінченням: «Це ж наша добра душа – Славуня!» - вигукують побачивши на весні зелені пагони... Не тому, що взагалі не допускаю ідею реінкарнації, як такої, лиш в Біблійне, (а Новий рік є саме Біблійним святом), воно не дуже пасує...
І тут же дисонансом звучить гірка правда нашого «вчорашнього», в оповіданні «М’ясорубка» Надії Позняк, уже не соц, а справжній реалізм каторги, яку організувала люду тодішня влада.
Сльози розчулення викликає оповідка Василя Тибеля «В очікуванні Святого Миколая». Чудово написана історія, зі знанням психології як дітей, так і дорослих.
Надзвичайно вразив «Той незабутній Новий рік» пані Ніни. Передусім яскравими картинами дитинства – те з чим живе людина всеньке життя! З чудово виписаними характерами батька, бабусі, Ніночки...
Важко не захопитись гарними, мудрими подружніми стосунками в оповіданні «Білий новорічний заєць» Галини Михайловської. Та й не лише це, у правду життя автор майстерно вплітає вигадку, іскрометний гумор!
«Диво» пана Петра Залевського перший твір, що упевнив мене, що конкурс не залишиться без переможця, й більше того, його не треба буде визначати формально. У своєму творі «Диво» з властивою йому безпосередністю, й тонким гумором, автор зумів передати двозначність нашого соціуму. «Що ж це теперечки за світ»? А й молільники теж? – додаю я, коли богобійна бабуся молиться, і тут же, сама того не помічаючи, засилає само прокляття. А іще його неперевершені, дотепні, соковиті живі діалоги впевнено привели пана Петра до фінішної прямої.
То ж переможцем в номінації «КРАЩИЙ ПРОЗОВИЙ ТВІР» стає оповідання «ДИВО» пана ПЕТРА ЗАЛЕВСЬКОГО.
З чим його щиро вітаємо!!!
Трохи менше говоритиму про поезію - творів було менше.
Гарними були «Смішки. Похвала» Олексія Ганзенка.
Та, що марить подарувала читачам дуже грайливу й дотепну казку-жарт «Дідові ніжності».
Сподобався й іронічний спіч «На Новий рік» Надії Позняк. До слова, за свою активність в конкурсі вона слугує особливої нагороди!
Перевершив усіх своїм «ПАТРІОТИЧНЕ» Михайло Карасьов. Сила його поетичного слова в тому, що поминаючи розум, воно поцілило одразу в серце, довівши, що поезія – сила незборима! І кількома влучними, іскрометними рядками можна сказати більше, а й вагоміше, ніж поважним розмислом.
Перемога в номінації «КРАЩИЙ ПОЕТИЧНИЙ ТВІР» безумовно належить йому! З чим і вітаємо!
