Якщо ви коли – не будь бували у Львові, вам доводилось бачити велику кількість кам’яних левів у цьому місті. Насправді їх понад 4 тисячі. Кожен має свою історію і походження. Наймолодшому львівському леву два тижні від роду, його зліпили на Різдво, а найстаршому більше 400 років. Усі вони розкидані по старій частині міста. Але куди б не завели вас вузькі львівські вулиці, якщо ви турист чи просто перехожий, вам завжди порадять підійти до найзамріяніших левів, які охороняють вхід до однієї з оборонних споруд міста 16 століття - Порохової вежі. А про що вони мріють відомо лише їм самим.
З чого розпочинається ваш день вельмишановні мармурові леви?
- Чи ти не бачиш у нас завжди заплющені очі, ми їх ніколи не відкриваємо. Тож і не помічаємо, коли закінчується день і починається ніч – відповів той що зліва.
Правий лев підхопив і продовжив:
- День розпочинається з того, що й завжди. Люди підходять і кладуть руки нам на язик. Він мабуть уже білий весь від дотиків.
- А чому кладуть саме на язик і для чого?
Той, що ліворуч відповідає:
- Як для чого, ми ж їх бажання здійснюємо. Вони, яка б не була пора приходять, аби загадати на прощання побажання, а наша робота слухати і не підглядати.
Продовжує той, що праворуч:
- Так брате за чужими бажаннями підглядати не слід, кажуть не збудиться. От ми і сидимо тут із закритими очима, аби не злякати їх.
- То ви виходить чуєте усе, що замовляють собі люди?
- Усе чуємо і відчуваємо теж. Буває, як вхопляться за язика, то не відпускають. І то так тримають, що аж оскома на зубах береться.
- А що найчастіше просять?
- Ми тут уже два століття стоїмо, а бажання у людей за 200 років не змінились. Тож ми маємо таку класифікацію. Якщо бажання стосуються вроди, успіху, достатку – їх виконую я, той що зліва. А якщо здоров’я, кохання, вірності, звитяги у бою за вітчизну, то це робота правого брата.
- Лев, що сидить праворуч усміхнувся і додав:
- Усе насправді у людських руках. Усе в них є, ми знаємо. А те, що у нас просять здоров’я чи любові ми здійснити не можемо. Щоночі, коли місто спить, хтось із нас несе свою важку гриву до Домініканського собору, що напроти. Ми лягаємо біля розп’яття Христа, кладемо голову на лапи і віддаємо людські прохання тому, кому вони під силу.
- Тепер я розумію, чому лев став володарем звірів. У тому й секрет, що ви можете спілкуватися на одній мові?
- Леви царі звірів, бо в душі кожен із них воїн. Хтось за здобич, а такі як ми воювали за свою вітчизну. Нас з братом залишилось лише двоє, коли до міста увірвались вороги. Ми до останнього боронили вхід до Порохової вежі, аби до неї не увірвались грабіжники. Настоятель міста – син Данила Галицького – Лев, дивився за нами у бою. І коли сили покинули нас, дух його спустився на землю і перетворив усіх бійців на мармурових левів. Тож ми до останнього стоятимемо тут і слухатимемо мрії наших громадян.
- Той що праворуч підхопив: І хоча ми нічого не бачимо, історія закладена у наших гривах береже правду про славетних вихідців з цього краю.
- А чи можу я загадати своє бажання, та тільки так , щоб воно здійснилось? Ви дасте мені кредит довіри до вас?
- Леви усміхнулись і відповіли :
- Загадуй, тільки не клади руку на язик, він так болить від тисячі туристів , що пройшли перед тобою. Клади на саме серце.
Я загадала, аби у нашій країні ніколи не зникали такі мужні воїни і борці за свободу. Ви ж обіцяєте, що такі завжди будуть?
- Не знаємо. Часи змінюються і бажання теж. Але сьогодні опівночі твої слова почують ті хто згори! Вони ще ніколи не відмовляли добрим левам.
- Дякую за розмову.
Забираючи руку з мармурових лап левів, на Ратуші пробила північ. Значить настав час для виконання місії. У мене було дві хвилини, аби покинути їх.
Тепер ви знаєте історію про львівських левів. От тільки вони просили не приходити на інтерв’ю до них о пів на дванадцяту ночі. У них надто мало часу, аби розповісти усю правду.
