Зима, навкруги все вкрите снігом. З села чути лаяння собак й гуркіт людей. На краю села, біля лісу, стоїть невелика дерев`яна хатинка, зовсім темна й тільки невелика стежина тянеться від неї в село.
Біля хатинки стоїть невеликий сарай, де стоїть купа дров. В середині біля вікна сидить жінка, вдягнена в якусь стару порвану накидку й дивиться у вікно. Біля неї стоїть невеликий деревяний столик, який трохи перехиляється на один бік, на ньому стоїть деревяна миска з сухарем й кружка з водою. В іншій стороні кімнати стоїть старе деревяне ліжко з різним накиданим лахміттям. Навпроти дверей - вимощена з глини, стара піч, в якій повільно, інколи потріскуючи, горять дрова. В кімнаті темно, тільки на ліжко падає місячне сяйво, через, зовсім маленьке, вікно, під ним сидить хлопчик, босий й закутаний в те все що було на ліжку, з клаптиком паперу й олівця, й щось пише...
"Дорогий Миколай, я знаю що ти чуєш всіх дітей, але я тобі пишу цього листа, щоб ти випадково не забув про мене. Мене звати Саша, нещодавно я пішов в п`ятий клас. Я все запамятовую що говорять в школі, я хочу бути розумним коли виросту. Мені Мама завжди говорить щоб я вчився, я стараюсь я зроблю все...Я не проситиму нічого для себе. Але допоможи Мамі, їй інколи дуже важко, вона дуже багато працює й завжди стомлюється. Я бачу, що вона старається для мене, але я сильний, я справлюсь. Ми живемо бідно, інколи коли не вистачає їжі, вона дає мені все, а коли я спитаю чому вона не їсть, то відповідає, що вже поїла, але я знаю що це не так. Я ніколи нічого не просив від тебе так сильно...я не знаю що ти можеш...але я б хотів щоб вона була сильнішою, такою ж як я. Я скоро виросту, поїду в велике місто, й тоді, я знаю, що все буде добре, ми будемо жити як багаті й в нас буде багато хлібу й всього...допоможи....вона - це єдине заради чого я зараз живу. Коли я виросту, стану розумним й я допомагатиму людям так як і ти..."
