Червоні десятки розкидані на столі Арнольдової кімнати, де підраховували виграш, будили радість, це були звичні гроші, які позичали «до зарплати», а от фіолетові двадцять п’ятки, зелені п’ятдесятки, а особливо коричневі сотні – середня місячна зарплата, (яку б ніхто не хотів отримати однією банкнотою), та й пахли вони чимось зловісним, недозволеним – злочином, в’язницею, то ж , сподіваної радості не принесли. При дотику до зеленавих доларових купюр по тілу взагалі пробігали натуральні дрижаки – це вже не просто неприємні відчуття, а натуральний страх – за ними ввижалася зловісна сіра будівля КДБ, куди вже ніколи, з-за жодних обставин не бажав би потрапити. Тому коли Арнольд погодився тримати, (переховувати – насправді означував це саме так!), гроші у себе, був йому вдячний...
Стаю знаним у «вузькому колі». Це надзвичай цікаво – а іще, коли авторитет здобуваєш в гранично короткий час. Для світу ти ніхто - непримітний хлопчина, яких мільйони, та у своєму вузькому колі ти – профі, картяр. Трускавець - благословенне місто моєї слави. Ніде, ніколи в житті у мене не було такого надзвичайного фарту – вигравав я не завжди, та як казав колись мій таточко: «У виграші був завжди»... Деколи помічаю повні підозри і недовіри погляди гравців за столом, та що мені до їхніх чорних думок? – я мов немовля з купелі - чистий мов скло! Тай приємно, вражати людей великим виграшем, чутись щасливцем, пестунчиком фортуни...
І тільки ти знаєш, що це везіння не дарунок Долі, (панна вона не надто щедра...). Усенькі дні проводимо в Арнольда. Вимагає - завжди бути у формі. Режим мов в олімпійської збірної – щоденний семи кілометровий забіг, йогівські асани, медитація, раціональне харчування, жодного алкоголю, ніяких розваг гірше, як колись удома! Граємо зазвичай по 8 -12 годин, часами, безперестанку, цілу добу. Арнольд найкращий з усіх, яких доводилось стрічати, учитель, проробляємо усі нюанси гри. Вчить думати, і приймати рішення. Не дозволяє сісти за карти, коли розум зайнятий чимось іншим. Відтак як для себе, так і для мене до мінімуму скорочує зовнішні подразники. На час, що передує великій грі, жодних жінок, пиятик – нічого, що б могло збурити стан свідомості. Головне - точно прораховувати ймовірність виграшу. Робити велику ставку тільки тоді, коли знаєш – можливість програшу зведена до нуля.
На гру в Трускавці мусів перебудовуватись - майже без шансів залишався мій улюблений блеф – більшість партнерів сильні гравці, то ж пару разів дуже міцно завівся, граючи слабими картами, розраховуючи, що супротивники повірять, що в мене сильна комбінація, і скинуть свої карти. Улюблений психологічний поєдинок пару разів закінчувався моїм фіаско. Результат - великий програш. Надалі Арнольд взагалі заборонив вдаватись до блефу, натомість найактивніше користуюсь його протилежністю – слоуплеєм – маючи на руках сильну комбінацію карт, замість того, аби відразу робити високі ставки і грати на підвищення – граю на чек і кол, чим провокую вступити в гру партнерів з середніми, а й поганими ставками. Кожна ж людина, що купується на такий штос – збільшує мій виграш. Арнольд, мов турботливий тренер, не забуває застерегти.
- Небезпека чигає саме тут! Коли самопасом пустиш пристрасть, розважність, розсудливість і щастя перейде на бік зворотній, на шлях який притьма приведе до програшу. З усіх премудростей гри, цю, хіба, найважче виконати – легше впокорити думку, ніж емоцію. Вона ж бо натуральна, безумовна... Це справді вимагає мобілізації геть усіх сил. Звісно, карточна гра побудована на обмані, та лише витончений лицемір обманщик зуміє перемогти саму природу...
Арнольд вимагає: ні на йоту не відступати від прийнятих домовленостей. Відтак гра відбувається мов операція в американській клініці, де хірург не сміє збочити ні на міліметр, на гран змінити плану операції. Оце - «жодної імпровізації!» - бісить найбільше! Для мене, що усілякі правила, і формули відкинув ще у школі, таке обмеження – справжня мука. До того ж, хосну в тому жодного, адже не граємо на пару... Арнольд наполягає - мусиш звикнути, «виробити почерк». Ця перспектива лишень і рятує - бачиться мені вищим щаблем, новим етапом в кар’єрі гравця, зараз бо усе обмежується сигналами Арнольда – коли саме підіймати ставки, сам зрештою знаю коли, та саме тут Арнольд невблаганний – лише по моєму сигналу! Звісно, його інтуїція не підводить ніколи, то ж не маю на що ображатись. За якихось пару місяців мій капітал в Арнольдовому банку перевалив за 80 тисяч. Пропонував купити «Волгу», поїхати відірватись на Південь, чи хоча б у Прибалтику.
- Ти сьвірк*? Хлопці із ОБХСС тілько чекають таких солодких вар’ятунців! Сиди тихенько і бульки з носа пускай... Хоча приятель й відмовляв з усіх сил, я все ж купив собі автівку, не як хотів, шостої моделі, а скромнюткого, ходженого, дворічного «Жигуля» першого випуску, як категорчно наполіг Арнольд, що все рівно було захмарною мрією кожного обивателя... Арнольдів же виграш мізерний, майже жодний. Було це дивом дивним - маючи таку блискучу, подиву гідну інтуїцію, майже ніколи не ризикував заграти сам. Було мені образливо – на моєму фоні мій учитель видавався гравцем середньої руки, а часами, то й взагалі ніяким... Карта на диво не йде - пояснював.
Відпустити на волю емоції їдемо на футбол. Де іще краще «розвієшся»? особливо ж, коли кубок виборюють рідні «Карпати»! Знавцем, ані теж любителем копаного м’яча ніколи не був, й не тому, що боявся зрадити свої укоханим картам, - не запалювала мене гра, де ніщо від мене не залежало, на хід якої не міг вплинути. Не був на стадіоні років п’ять. Спостеріг нове для себе - дивних людей, вони відрізнялись від звичайних вболівальників. Не прийшли сюди як ми, «розвіятись», їх навіть вболівальниками не можна було назвати – ті болісно реагували, на кепський стріл, чи не вдалу комбінацію, вони ж, увесь матч стояли, безперервно щось вигукуючи, і бадьорились власним ентузіазмом. Невігласи у грі, та все ж обуялі дивною лихоманкою, яка не дуже то й залежала від перебігу гри. Жили у своєму особливому світі. Футбол був для них лиш додатковим допінгом. Усе більше завзявались у гніві. Кричали навіть коли матч закінчився, і далі здвигнулись, і поплили великим з’юрмленим людом на місто. Наповнювали нічні просторовища галопом кроків, викидали із себе задихані і безладні слова. Здавалось, що в пароксизмі злості вони розжестикулюються на шматки, розпадуться, поділяться...
- Фани. Чому футбольні? – допитуюсь у Арнольда, який завше й на все має свою думку, - чому зродив їх до життя саме футбол, а не баскетбол, хокей чи теніс, а саме футбол? Хитро посміхнувся.
- Світ котиться до збочення, друже. Фанати – збоченці. Ними гидують самі вболівальники. Та й сам футбол придуманий збоченцем. Візьмемо найпоширеніші баскетбол, волейбол, гандбол, хокей, або особисті - теніс, гольф, більярд… Що їх об’єднує? В них грають руками, що природно для людини, і лише в футболі ноги основний «інструмент», а й рушійна функція. Саме неприродність, того, що відбувається під час гри і приваблює публіку...
Стояв серед бурхливої стихії. Не міг перейнятись їхнім збудженням, тій несамовитій одержимості, і в глибині душі навіть заздрив їм, усім тим життєвим емоціям вистріляним мов корок з шампана. Ні, не зміг би так шаленіти, ні за грішми, ні навіть за коханою жінкою, ні навіть коли б пообіцяли мені приз в мільйон. І все ж вбирав у себе чуже збудження. Для байдужої людини це найпривабливіше видовище.
Тільки за картярським столом повертаюсь до свого старого джерела, увесь час поза грою живу якби позиченим життям. Не обходить мене увесь цей прекрасний світ. Моє життя - гра! Не збираюсь вам пояснювати те, що сам собі до кінця пояснити не можу. Бажання грати - це сила безумовна, як земне тяжіння. Хочеш того чи ні, а все відбувається згідно її закону – мусиш іти і грати! І ніщо, навіть любима жінка не буде в пріоритеті. Гра повністю займає всі мої думки, хвилює, як перша ніч з коханою, і терзає мов лютий, і голодний звір, що нараз допав свою здобич...
- Тасування і роздача карт - німотна тиша, завжди супроводжує це священнодійство, той дивочний церемоніал, саме це найважливіша пора – не упустити завше можливого вольту, що може наперед визначити хід гри. Погляди прикипають до рук, які роздають карти. Здає Арнольд. Це видовище мене завше і щиро захоплює - кожен його рух вправний, відточений, жодної заминки, лиш коли він здає, я повністю спокійний, адже доля гри практично вирішується зараз. Не зрозумілі лиш хитрі, іронічні позирки Навроцького, що яскріють бісиками і гумором, чим порушують для мене урочистість миті. Тиша змінюється першими лункими заявами гравців.
- Анте! Бет! Бланк! Колл! Чек-рейз! Фолд! – Наймиліші у світі слова, що свідкують початок гри, і тут же Навроцький.
- Акула знає справу. Юрцьо знову незаводно виграють. Примовляє потихеньки, це робить багацького гравців, та саме він, як і годиться гравцеві його калібру, завше грав тихо. Ґедзь який вкусив, чи що? Домислити не встигаю. Розклад карт такий, що кидає в жар. Комірець став тісним, звісно, не кинувся його розщіпати, та й з обличчя ніхто не зміг би відчитати, яку глибоку насолоду отримало єство при виді цих карт. Інтимне побачення з міс краси не йшло у жодне порівняння з тим, чим володів зараз - роял-флеш із каро! Мить блаженства, насолоджуватись нею звісно немає часу, та все ж аби це пережити, потрібно бодай три секунди, іще дві для відновлення маски«сфінкса» на обличчі. Арнольд перекладає карту зліва в сам кінець ряду – нашою мовою: «грай по повній!».
------------------------------------------------------------------------
Словник картярських термінів та рідковживаних слів.
“кролик” – в злодійському сленгу означає жертву або простака. Так само довірлива жертва карточного шулера.
Сьвірк – суто Львівський неологізм. Його походження пов’язують із поведінкою одного симулянта, який бажаючи викупитися від служби в австрійському війську грав вар’ята і цвіркотів як цвіркун: «Сьвірк, сьвірк, сьвірк!»
«Акули» - досвідчені карточні шулери, усі нюанси, прийоми, трюки, які застосовує акула детально продумані і добре відпрацьовані. Акула зазвичай не залишає шансів...
