Суботній ранок. Минулого тижня дзвеніли великодні дзвони в новій сільській церкві Співали ніжно птахи, земля пашіла весняним духом. Сонце ритмічно стрибало по восковим листочкам квітневої зелені. Так же ритмічно,як і мої губи, що ніжно ковзали вверх-вниз. Не закриваю очі, коли роблю мінет. Насолоджуюсь владою, що дає мені задоволення, владою над чоловіком. Це в кабінеті він голова колгоспу, а тут на задньому сидінні казенної Волги він ладен віддати все, аби я провела язичком та ще натиснула пальчиками.
Берізки такі ніжні в цьому гаю, цікаво чи збирали в цьому році з них сік, уявила, як сік бродить по стовбуру і миттю відчула пульсацію, відчула губами. І завмерла.
На галявину плавно в’їздив весільний кортеж. Весело прикрашені стрічечками автомобілі, лялька і два кільця на першій іномарці. Стало гамірно, людно. Всі веселі, гарно вдягнені.
Так, сюди іноді приїздять з навколишніх сіл молодята. Після РАГСу і покладання квітів до пам’ятника загиблим воїнам , після того як кинуть букет у воду з мосту і причеплять замочок , аби довіку бути у парі, щоб любов єднала їх , як оцей міст два береги, якщо лишається час на який скликано гостей, то їдуть на природу.
Куди ж тепер діватись? Іван Гаврилович затих на сидінні і мабуть планує як скотитись на підлогу. Сопе схвильовано. Боїться. Щось шепче , ніби його там почують. А мені і смішно, і зле. Всі вже побачили по номерам чия це машина, відмітили наявність на капоті чоловічої сорочки і купки моєї білизни. Сміються голосно, обговорюють подію, але роблять вигляд, що Волгу не помічають, тільки чужий чоловічок з відеокамерою нахабно затримав на задньому склі об’єктив, ще й нажав на щось, певне щоб приблизити зображення. Зло затулилася рукою. Він посміхнувся похітливо, певне міський.. Сільські он гигочуть тихенько, а цей підморгнув , ще й палець великий вгору підняв, мовляв молодець, шльондрочко! Так тримати!
І пішов фотографувати молодих, мій погляд перемістився за ним. Гарна картинка – молода пара поміж берізок. У нареченої сукня ошатна, трішки не звична для сільських, зі смаком підібрана. Плечі оголені і не дуже пишне до низу, гарне одним словом. Вона ще й капелюшок одягла – сміливе рішення, замість простої гілочки чи ідіотського віночка. Смак!
А я ж знаю наречених. Правда не особисто. Його по клубу – часто прилітав з друзяками на мотоциклах на дискотеку, танцює дуже добре. Сьогодні кружлятиме молоду дружину в вальсі . А її по шкільним олімпіадам, так вона переможниця районних історичних олімпіад, а я завжди просто учасниця. Вона моя однолітка. Завжди усміхнена, але стримана. Одягнута просто. Майже завжди в темне. А бач як їй пасує біла сукня.
Їй так пасує сукня - як ніколи не пасуватиме мені. Хто зі мною одружиться? Не Іван же Гаврилович… Щось він там геть затих. Певне замислився, чим це для нього виллється. А нічим! Ще одна байка про його нескінченні походеньки. Для мене? Мати огріє чимось, що під руку попаде, коли дізнається. В магазині і конторі роздивлятимуться уважніше, сміятимуться, а я – я вдягну ще коротшу спідницю і колготи з візерунками , сітчасті. І зваблю чоловіка у тої , хто сміятиметься найбільше . От тоді і подивимось, і посміємось.
О, він її підняв на руки! Кружляє! В неї з зачіски випав локон, чорне пасмо на білому. Ідилія! А квітів у них скільки….
Коли мені хтось подарує бодай квіточку? Хто підійме на руки? Хто цілуватиме зранку? Хто мною пишатиметься перед п’яними друзями? Хто мою маму тещею назве? Кинув каменем в собаку, попав в тещу, теж непогано..
Хто сваритиме за неприбрану хату? Хто допоможе нести важке відро від криниці? Кому я народжу дітей? З ким виберу кумів? Кому носитиму вечерю над Різдво?
Кому подарунок на двадцять третє лютого приготую? Від кого чекатиму сюрпризу восьмого березня? Бодай лінійку, щоб поміряти те що він отримав на двадцять третє лютого…
З ким піду на зустріч однокласників? Кого посилатиму на батьківські збори в школу? Ти забув в якому класі вчиться наш син? Аплікації зроблені з кольорового паперу, такі смішні і милі…
Нічого цього у мене не буде, а в неї буде…А може ще й більше. Я своїм куцим розумом не можу й охопити того, чого вона прагне, чого досягне…
Будьте ви прокляті! Місця іншого не знайшлося, приїхали сюди. Веселяться – повиздихали б всі! Люто двинула ногою Гавриловича. Вдягайся, чого розлігся? Кнур!
Душно від злоби, від чорної хвилі ненависті до їхнього щастя. А вони сміються. Проклинаю!
Ненавиджу - осінню багнюку , коли щоб дійти до роботи , треба вдягати гумові чоботи, а щоб ходити в дворі – калоші. Голова болить постійно. Холодно. Дощ ллє з ночі. Собаки виють. Мати з ранку на роботі, то мені порати господарство, виходжу і хустка миттю промокає, ледь добігла до хліва. Ох, тут і воняє! Коли цьому буде край..
Ще й самій сьогодні на роботу. Скласти звіти по обліку в коморах. А потім до додому. Прийду – мати вже натопить грубку. І вечерю наварить. Останнім часом і їсти не хочеться. Млосно. Треба в аптеку зайти - пігулок купити.
Не втерпіла вдягла чоботи на підборах – несила пхнути ногу в гуму, одягати товсті в’язані шкарпетки. Краще ж коли ніжка в капронових панчішках пірнає в теплий, натуральний, м’який, шкіряний чобіток. Обходила багно ретельно по траві,стрибала по камінцях. Пару раз підвернула ногу. Аптека в стороні від контори, тому швидше-швидше. Там працює мати її однокласниці – порадить щось. Як же все сіро і убого восени в селі. Дерева вже скинули золото. Лише бруд і дощ. І собаки не вгомоняться. Виють.
Вийшла з аптеки приголомшена , стискаючи но-шпу і тест для виявлення вагітності , небо тиснуло на мене. Вона померла ! Померла та весняна наречена, про яку я згадувала ці півроку, з того весняного ранку. Згоріла від раку. Тітка Валька - аптекарка сказала, що чиєсь прокляття і баби кажуть , що прямо на весіллі зурочили.
Сліпо ступила в калюжу. Підсковзнулась впала в холодну брудну воду. Назавжди.
