Увечері подивилася новини по двом каналам, а потім ще читала газети перед сном, знехтувавши поради Булгаковського професора Преображенського. Лягала спати зі зіпсованим настроєм. Знову „еліта” колотиться, хоча вже і вибори давно закінчились. Гидко дивитись на це. Чи „політакторам” приємно себе бачити на екрані? Якщо приємно, то вони напевно садо-мазохісти, або ще хтось, не зрозуміло хто. Фрейд напевно розібрався б, хто вони такі.
Довго крутилася, врешті решт якось заснула. Сниться мені сон. Дивний сон... Ніби геть усі наші політики, вони ж „аматори-актори”, перенеслись на безлюдний острів, чи може хтось їх переніс (може добрий чарівник, що пожалів український народ).
І бачу я їх вже на острові – злих, стомлених, голодних, одяг пошарпаний, чоловіки неголені, на бомжів схожі. Жінки без макіяжу, сукні пом’яті. Всі сидять на галявині. Кричать, розмахують руками, пориваються битись. Може надіються повернутись і репетирують, щоб не втратити форму? Але хто ж їх назад забере, ледве здихавшись.
Галявина велика, майже така ж, як зал засідань Верховної Ради. Придивляюсь і бачу, що вони поділені на три групи – з одного боку галявини худорляві, з іншої – в тілі, а посередині – середньої комплекції. Це щось новеньке. Цікаво, чому вони поділились саме на такі групи, і що можна на безлюдному острові їм ділити. Вирішила підійти, послухати. Електорат далеко, щасливий відпочиває від „обраних”, глядачів немає, а пристрасті киплять.
Підходжу і розумію, що розмова серйозна – мова йде про їжу, голод, бачте, їх замучив, а голод, як відомо, не тітка. Щоб хоч хто-небудь вижив до того, як їх заберуть з цього острова (наївні), вирішили стати тимчасово канібалами (хоча в переносному сенсі вони вже давно ними стали), але не можуть визначитись, кого першого з’їсти. Товстуни кричать, що треба спершу починати їсти худих, вони все одно довго не протягнуть, а ті в свою чергу кричать, що вони не згодні, треба починати з товстих – одним товстуном можна багатьох нагодувати. У центристів „золота карта”, прислухаються, в бійку не лізуть, думають як вигідніше її продати, чи точніше на кого обміняти, нишком точать ножі.
Перший підвівся представник партії худо-струнких. Почав здалеку: „Зовнішність людини багато що про неї говорить. Тоді, коли наш народ не доїдає, дехто набиває своє черево ікрою та іншими делікатесами. Між іншим, в Україні 70 % бідного населення. А тут ще підвищення тарифів, зростання цін, безробіття! Хіба можна бути такими безвідповідальними! Де взяти гроші бідним громадянам! Їм тієї мізерної зарплати, пенсії ледве вистачає на продукти. Тим, хто думає про ці проблеми, кусок в горло не лізе. Я особисто ночі не сплю, все думаю як врятувати Україну і її бідний народ. Буде чесно, якщо товстуни пожертвують собою ради спасіння нашого блоку. Якщо в них залишилась хоч крапелька совісті, вони самі принесуть себе в жертву. Народ України буде їм за це вдячний!”
Аж спітнів поки виступав. Отримав бурхливі оплески від своє фракції. Почервонів від задоволення, сів.
Представник товстунів почав з того, що їх повнота „сердечна”. Серця в них болять за Україну. А ще вони товсті тому, що їдять їжу бідняків – кашу, сало та хліб – немає в них часу сидіти в ресторанах, чекати поки суші приготують, вони прихильники всього національного, патріоти. Їм ніколи і в теніс грати чи в гольф, вони зранку до ночі про народ думають і працюють задля його блага. І взагалі, їсти їх небезпечно – багато холестерину. Знову бурхливі, тривалі оплески, тепер уже товстуни підтримують свого.
Прийшла черга виступати середнякам. Представник середняків заявив, що за їх партією майбутнє – вони представляють середній клас, а цей клас основа стабільності будь-якого суспільства і т.д. і т.п. Треба починати їсти товстих або худих – це має вирішити жеребкування. Оплески не голосні, але ідея сподобалась. Після тривалого обговорення в списки вирішили вносити всіх. Почали складати списки. Кожний політик підходив до аркушу паперу, який поклали на стовбур поваленого дерева, і власноруч записував своє прізвище. Але чи своє? От в чому питання. Одним словом, списки склали так, як вміють це робити тільки в Україні. Ця процедура також нічого не дала.
Пристрасті знову закипіли, знову майже до бійки дійшло. Але врешті решт якось заспокоїлись і вирішили провести вже третє слухання питання. Щоб бути „справедливими”, звернулись до біографії кожного – в кого більше гріхів, того першого і треба з’їсти. І почалося... Почали згадувати те, як хто нажив свій перший мільйончик. А потім почали пригадувати, як попали в парламент чи міністерство. Згадали і про зраду - політичну і подружню. Які ж наші політики усесторонні, багатогранні!
Закінчилась ця історія, як і мала закінчитись – з’їли вони один одного в кінці кінців. А може сон в руку? Добре було б...
