Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2562
Творів: 46543
Рецензій: 90821

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Диво

© Залєвський Петро, 06-01-2011
Чи вірите ви у дива? Я – ні. І давно. Минулого року вірити перестав. Моя прозорлива душа, як-то сказати, ще змалечку терзалася – а чому-то Миколаю прикортіло носити подарунки темної ночі? Хіба дня мало? Тато з мамою якщо й не бачили святого у повний зріст, то нічний скрип дверей обов’язково чули, або ондечки, на глибокі сліди у снігу покажуть. Його, Миколаєві… А я, я − знову проспав!.. Та останні сумніви розвіялися тоді, коли якогось вечора мені на вухо схвильовано зашепотів братуха:
− Не буде конструктора! Не жди!..
− Ч-чого? − розчаровано заїкнулася моя сполохана душа, − ми ж хороші-і!..
− До´рого, −  з досадою в голосі крякнув старший, кивнувши на кухонні двері, –  сам чув. Там говорили…
– Що ж це теперечки за святі?! – заволали не своїм голосом мої святкові бажання, не дослухавши Володьки, − якщо їм уже й на іграшку, подумати тільки, грошей не вистачає!..
Мені миттю закортіло поскидати з небес додолу усю ту збіднілу святу братію, яка не може знайти грошей, і на що?! На якийсь конструктор!.. Та скільки їх тре´?
− На енциклопедію вистачить, − шмигнув носом братуха, − що про все на світі, така… Дитяча.
− Здалися мені твої енциклопедії! − натщесерце випустив я, і лише за тим, ледь опам’ятавшись від зневіри, додав ду´мки: –  хто говорив?  
Ну, не міг же я повірити в той гнітючий момент, що на кухню таємничим золотистим роєм позліталися на раду всі сіяючі святі й сидьма рішають, що мені, бачите, краще? Енциклопедія, мовляв, га?!.. Дитяча!.. Та мені скоро від тих книжо-о-к!.. Як-то баба Настя казала, тре´ посивіти. Чесно! Тільки й тої радості, що канікули, тож моя давно вчена-перевчена душа ось-ось радісно шугоне портфелем далеко під стіл, аби не згадувати про тую науку цілих два тижні. А тут − на тобі! Енциклопедія!.. Та вони що?.. Всі одної пам’яті? Хай би вже ці, що на землі, дорослі − читай та читай науку, день при дні, та все тут. А ті, що світяться, що з неба? І теж тої самої?..
– Від мами чув… – безрадісно знизав плечима Володька, й гадки не маючи про те, що відразу після його слів свята´ нарада чимдуж потисла усіма протягами з кухні, а двоє найметкіших наввипередки ринулися до кватирки, де, брязнувши німбами, безнадійно застрягли, – сказала, хай соколики трохи до науки, нема грошей на цяцьку…  
З того часу, скажу вам, не вірю я в нічні походеньки святого Миколая. Але енциклопедія мені сподобалася. У ній – про все!.. Перший розділ – техніка. Ми з Володькою – навперебій. За півдня! До останнього малюночка. Як говорила Олена Іванівна − вдосконалилися. Обидва. Далі – природа. Теж цікаво. Фотографій багато… Я вже й про ту святу підступність забувати почав. Хай уже, з тим, з конструктором… Цяцька цяцькою…      
Останній розділ про культуру ми з братухою, скажу по правді, так лише, трохи полистали. Чого то намарне у ній копошитися, коли ми й так уже культурні? Знаю, що Олена Іванівна нікого дарма до культурних людей не зачислить. А нам сама своєю рукою в табелі вивела «зараховано». Так що за добру половину енциклопедії гроші даремно викинули! Вистачило би ще і на конструктор…
Бо ж ото на зимових канікулах, бува, наступають такі часи, коли ми з братухою не знаємо куди себе подіти. До компа – зась! «Скоро й очі повилазять», – то баби Насті рецепти. В телевізорі – гримить мамин серіал, що на Пе´тра почався, «цитьте, нічого не чути! Й минуточки не посидять…». А бабця на додачу маминому погрозить нам пальцем та покаже на образи´, що насупилися в кутку:
– Негоже! Святий вечір на поріг, а вони… Не вгомоняться! Скоро зірка ясна зійде! Христос рождається!
Ми з братухою для годиться принишкли. Чого вже там?.. Чи ми не вчені? Баба  Настя завжди у великі свята з нами строга − «бо нема кому з них шибеників витрусити!», та ще ж і на татка красномовно погляне. Тож Володька згорьовано блимнув на вікно, за яким вже поволеньки опускався сіріючий вечір, а я  понуро дістав енциклопедію, що п’ятий день тихенько пилилася на шафі. Аби не плутатися в перечитаному, почав гортати товстенну книгу з кінця, прямісінько з культури. Я вам чесно скажу, що з її всієї мені найбільше подобаються єгипетські піраміди. Бо міцні. Стоять собі, та й стоять. А все інше?.. Те зруйнували, те згоріло, а те погнило… А древньому талантові, знай, копти роками, днюй та ночуй, аби щось гарне виліпити. Таке ото величне… Культурне.  А воно потім на малюнках лише й зостанеться, і нема його більше ніде. Отак! Або й малюночка не стане… А лише писане. Та хто зна´, чи правда в написаному, чи брехня? Вгадай!..
А достобіса ж їх, цих письменників розвелося! І скільки я через них перемучився!.. Якби ж то напам'ять не задавали! Хто стерпить? Хоча би один вивчив усе те, що понаписував на нашу голову.
Тут, бачу, в енциклопедії чимало їх портретів. Ось гостроносий дядько якийсь, видно дуже любить носа кругом устромити, і сюди, в книжку, теж…  «Микола Гоголь» написано, ну-ну…
– А-а-а, це той, що про чортів писав? – скоса кинув оком Володька на мій глибоко зачитаний фейс.
– А воно тобі про нечисть згадує! І коли-и?!.. – не упустила братового баба Настя, відразу побігши хреститися усім святим,  – Господи, прости… Свято ж яке!..
– Про чортів?.. – шепотом перепитав я братуху, остерігаючись бабці, – він їх що, бачив?
– М-мабуть… – непевно протяг Володька, – хіба таке придумаєш? Он, читай! – він тицьнув пальцем на сторінку – «Ніч проти Різдва». З того й почалося… – таємниче заокруглив очі Володька, – відьма на небі покрала зорі!..
– Бреши-и-и... – не повірив я Володьці, і старший тут же закопилив губи:
– Подумаєш… Ну й не вір! – братуха повів носом так, що мені здалося, як услід за Володькою ображено потяг довгим носом і той, що на портреті, – стане тобі Гоголь брехати! Ще й на празник! – старший кивнув на бабу Настю, – он, біжи спитай, чи можна в таке свято вибріхувати!..
Звісно, до бабці ніхто з розпитуваннями не потикався, бо інакше мамі самій би довелося управлятися на кухні зі святковими готуваннями, бо ж баба Настя неодмінно провела б залишок вечора в кутку за молитвами. Проте вона якимось чином таки зачула уривки нашої «нечистої» розмови:
– Ні слова про чортівню, я сказала! Тьху, – баба злякано озирнулася на куток з іконами та легенько вдарила краєчками пальців себе по губах, – і до гріха недалеко! Побий мене нечиста сила… Прости, Господи… Краще би на горище поскочили! Сіна жмут на празник!.. Ніж оте патякати…
Ми мовчки, аби зайвий раз не сердити бабцю, посунули до вішалки з одягом.
– Під стіл кинете! – гукнула баба Настя уже на поріг, коли ми вибралися в потемнілий морозний вечір, – щоб велося в госпо´ді…
– Лізь… – скомандував братуха, як тільки ми підійшли до драбини, спертої на стіну хліва, – скинеш віхоть…
Я слухняно поставив ногу на нижній скрипучий щабель, коли Володьку, наче й не до мене, а таки хтось потяг за язика:
– Ну й не вір тепер…  
– Кому? – я зиркнув на старшого, котрий задер носа в темряву чорного неба.
– Так, подивися, нема… А тільки що був, я бачив… Де подівся?
– Хто? – я й собі задер голову в безпросвітну небесну безвість, і в обличчя війнуло гострими іскрами холодного снігу.
– Місяць! Нема його! Гоголь знав, що казав. Чорт украв…  
Мені раптом перехотілося подорожувати драбиною на горище:
– Ч-чо-о-рт? – судомно відкрився мій рот, а у спину вп’ялися  крижані колючки страху, – та невже? Де?..
– А я звідкіля знаю? – Володька кивнув на драбину, – чого зупинився? Лізь!..
– Н-не  полізу, – тенькнуло в грудях, –  а коли він там? На горищі?..
– Таке скажеш… – якось криво усміхнувся братуха, – за хвоста його!.. Боїться він. А до хати як? А сіно?
Проте Володька не став кепкувати далі, натомість примирливо кинув:
– Давай наверх! Я за тобою!
…Під ногами натужно заскрипіли перемерзлі щаблі драбини. Здавалося, льодовий скрип стоголосо ударив у вуха несамовитим виском нечистої сили… Слизька драбина підозріло загойдалася під нашою вагою тоді, коли я вже устиг вхопитися за ручку дверцят темного провалля горища. Далі до мене донісся раптовий оглушливий тріск, і ноги миттєво провалилися в безодню разом з цурпалками переламаних щаблів. Я безпомічно загойдався на дверцятах, намагаючись зловити ногами хоч яку опору. Її не було... Проте знизу долинув голос братухи:
– Хапайся за одвірок! Впадеш!..
Я хотів було крикнути, що краще гепнути додолу в сніг, аніж опинитися на горищі наодинці з гоголівським чортом, та мій голос зник разом з братовою тінню, що нагінці безмовно застрибала до хати. Відчайдушно рвонувшись усім тілом до рятівного одвірка, в якусь хистку мить мені вдалося вчепитися рукою за намерзлий брус, але пальці не втримали слизьку деревину і я лантухом мався шурнути додолу, якби… спритний чортяка не підхопив мене за комір, рвучко висунувши з темені горища страшного вузлуватого пальця. Я загойдався на ньому, наче на гаку, а чорт кинув мені в обличчя сніп білих снігових іскор, несамовито зареготав, та десь угорі, над хлівом, зловісно залопотав крильми. Не бажаючи летіти в пащу глупої ночі на чортовому кігті, я приречено дриґнув ногами, неабияк розсердивши нечистого, і він, завиваючи вітром, вирішив провчити нажаханого неслуха, хряснувши мною об зледенілий фронтон… Наступної хвилі я почув, як затріщала на спині моя куртка, силкуючись зірватися з міцного закостенілого кігтя. Нечистий ще раз гойднув мною, мов бадилиною, у повітрі, норовлячи злетіти та забрати мене з собою, але я, певно, був для нього заважкий, бо раптом чортяці знизу на поміч підлетіла патлата відьма і, зблиснувши краденою різдвяною зорею, схопила мене за ноги, намагаючись стягти важкі таткові чоботи, в які вскочив нашвидкуруч, йдучи по сіно. Я несамовито заволав…
– Ти чого кричиш? Мов сам не свій? – запитав мене татко, присвічуючи ліхтариком та знімаючи мене з чортового пальця, – злякався? Не впав?
На снігу стояла стривожена мама, що не проминула нагоди вичитати татка за металевий гачок на дверцятах, який невідь-коли там і взявся:  
– Скільки разів казала?! Чи зігни його, чи витягни!.. Вітрячка почепити – було, а з гаком – часу йому нема.  Куртку порвав? Одна трата, одна трата…
…Мама ще довго показувала би таткові мою розідрану на спині одежину,  нагадуючи сотий раз про те, що грошей вона не кує, і що їх треба заробити, якби до розмови  не долучилася баба Настя:
– Досить вам уже! Святий вечір! Негоже сперечатися… Аби не гачок, то впав би, Боже ж не дай… Диво, що ноги-руки не потрощив. Провидіння Господнє…
А татко вніс до хати оберемок пахучого сіна. Щоб велося… Ніс відразу вловив духмяний запах  дзвінкого літа. У вікні блиснула висока різдвяна зірка. Свято.
…Я зиркнув на кватирку, яку після недавньої святої тисняви щільно вже не закрити.  Прочинив її ширше. Хай прилітають…
І ще – я тепер знаю, де зимує літо. В сіні. На горищі.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Найсильніша та найслабша річ оповідки.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Петро Домаха, 20-01-2011

Світле

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Надія Позняк, 18-01-2011

Ох, гарно, настроєво...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 18-01-2011

"Браво!"

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Алла Грабинська (allagrabinska), 11-01-2011

Що ж це теперечки за святі?!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 10-01-2011

Ви майстерно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 09-01-2011

Забігла на хвильку на Гак -

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина І, 07-01-2011

гостросюжетне оповідання з елементами різдвяної комедії

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ірина Новіцька, 07-01-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Львів, 07-01-2011

Справжній Різдвяний настрій

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Галина Михайловська, 07-01-2011

Веселого Різдва!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Tamara Shevchenko, 06-01-2011

Nu mene prytysnulo ...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Olga Teodor, 06-01-2011

Влучно і вчасно...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 06-01-2011
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.81124520301819 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …