– Замовлення мусите виконати якнайскоріше. І щоб усе мені було чисто – жодного сліду!
– Завтра й зробимо…
Двоє чоловіків сиділи на пофарбованій у чорне лавиці в невеличкому сквері, поруч сунула асфальтівкою нескінченна вервиця понурих чорних автівок. Либонь мешканці цього міста найбільше полюбляли чорне. Вечоріло і обоє теж видавалися чорними…
– Тут іще одне… Я не зможу бути присутнім… Ці передвиборні замороки… маю затриматися в місті. То ви сфотографуєте його, ну після вже… й привезете мені світлини. Кілька, з різних ракурсів щоб… Мушу пересвідчитися, що ви справді виконали все чисто. Тоді й розрахуємося.
– Не турбуйтеся – нам така робота не первина.
– Це добре, бо я з ним вибори не виграю. Він у мене ось! – один із чорних чоловіків роздратовано вхопив себе рукою за шию.
– Зачистимо! – заспокоював його другий. Оплата як домовлялися? Бо в мене ще грабарі…
– Які такі грабарі?
– Ми ж одразу все закопуємо, – пояснював виконавець. – Самі кажете – зачистити…
– Добре, добре. Накину на грабарів… Грабарі, гм… вигадали ж спеціальність…
– А як їх називати, копачами могил хіба? – чоловіки стримано засміялись.
Сутінки густішали.
– Ну добре, отже завтра…
– Завтра…
– Нарешті я його здихаюсь… Чорт, навіть снитися мені почав…
– Не сумнівайтеся…
Попрощалися. Йдучи до чорної автівки, що дожидала його неподалік, замовник дістав мобільного:
– Так, люба, вже їду. Затримався, вибач… Нарешті приберемо той смітник, що за школою – найшов надійну бригаду. В них і техніка й вантажники, беруть недорого. Аякже, обіцяв же виборцям…
