Сніг насмішкувато рипів під ногами. Одинокий ліхтар скопіював на дорозі продовгувату тінь: безвольні опущені плечі, довгі незграбні руки , величезні черевики і пухнастий бомбон на шапці…
Позаду наздоганяв Марка кудлатий дворняга. Він обнюхав хлопця і дозволив собі іти поряд. Тепер лапаті вуха пса і пухнастий бомбон ритмічно похитувалися від ходи.
Марко повертався з шкільного новорічного балу. Під час танців він розбив окуляри. Але йому було байдуже. І пурпуровий плащ, і чарівна паличка з блискітками , і смугастий шалик – все те, у чому він мав бути на святі непереможним Гарі Потером , валялось тепер у рюкзаку. «Ха! Ха! Рудий Гарі Потер! Так не буває. Тобі швидше пасує костюм гарбуза!» - пригадав Марко слова семикласника Антона. «Який з мене Гарі Потер? - думалось Маркові,- ми схожі хіба лише тим, що носимо окуляри. Гарі – герой. А я - нікчема».
Вітер здув із дерева клапоть снігу, і кудлатий дворняга погнався роздивлятися, що ж такого звалилося з неба. Марко черевиком пнув кучугуру снігу. Через ці черевики не вдався танець з Оленкою! Спочатку рухалися в ритм музики , Оленка розповідала про вікторину з історії, але ззаду хтось штовхнув. І тоді важкий черевик гепнув по Оленчиному тендітному чобітку. Далі почалась така штовханина , що дівчинка втекла із скривленим обличчям. Врешті, пішли в рух кулаки. І як результат – розбиті окуляри.
«Незграба у важких черевиках. Ось я хто », - чи то подумав, чи сказав уголос Марко. Тільки чорна ворона стверджувально прокряхтіла: «К-р-р-р-а»,- і розчинилась у клубах диму. Напевне, не закрили каналізаційний люк. Бо звідки серед дороги мав би взятися такий стовп диму?
Дійсно, дим валив із люка. Серед дороги вимальовувалась людська постать. Марко хотів поправити окуляри, але їх не було. Він уважно придивився до постаті. Це був чоловік у довгому плащі. Клуби диму аж шипіли і пританцьовували біля його величезної валізи на коліщатах.
- Не лякайтесь, молодий чоловіче, я лише Дух Різдва , який щороку очищає світ перед народженням Божого Дитяти. Поверни мені скалку тролевого дзеркала, і я піду далі.
- Але ж ніякої скалки дзеркала у мене немає.
- Ця скалка не в твоїх руках і навіть не в рюкзаку. Ні! Криве дзеркало у твоїх думках! Воно змушує тебе вважати себе незграбою і нікчемою. Ти вже не любиш себе, не віриш у себе. Скільки на землі таких розчарованих у собі невдах! А це ж не вони справжні! Просто в їхніх душах все викривило тролеве дзеркало!Бачиш валізу ? Вона повниться брудними і чорними думками – цими скалками , що розлетілися по світу. Я збираю їх щороку перед Різдвом, тож заберу і твою.
Марко хотів сказати, що не знає , як витягнути з себе шматок тролевого дзеркала, але несподівано він побачив, як отой кудлатий дворняга біг якраз у відчинений люк. Хлопець нахилився , щоб його спіймати. Гарячий дим обпік йому руки і обличчя…
Кудлач налякано тріпався в Маркових руках , а над гарячим димом літала чорна ворона.. Ніякого чоловіка в плащі не було , разом з ним зникла і валіза на коліщатах. Але в голові у Марка крутилася одна фраза: « Криве дзеркало у твоїх думках!» Я щойно всю дорогу переконував самого себе , що я – нікчема. Але ж якщо я в це повірю сам, так будуть вважати і всі довкола. Виходить, я стаю саме тим, що я про себе думаю! А якщо повірити в себе? Якщо почати думати, що я кращий, що я все зможу?.. І найважливіше: ніколи не дозволяти собі сумніватись у цьому!
Кудлач вдячно терся носом об черевик Марка.
А навколо зимова ніч закутувала місто в білий серпанок, щоб на ранок передріздвяна казка принесла оновлення в душі людей. Дві постаті – хлопчика і собаки – бігли кудись нічним містом , а за ними гналися їх химерні тіні…
