- Я, ніби, й банку не зірвав... Чому саме мене гукнув на велику гру? – запитав Арнольда.
- Що банк? Банк – щасливий випадок, везіння... Та й, як казав Кузьма Прутков «Не у кожній грі виграє туз!..» Ти - к а р т я р! грав навіть маючи на руках лиш фоску.*
- «КАРТЯР» у мене що, на лобі так прямо й написано?
- Звичайно!
- І кожен може це запросто відчитати?
- За кожного не скажу, я – можу. У тебе дар.
- Як і в тебе? - кинув з ледь помітним викликом, та, видно Арнольд не відчув іронії - повів цілком серйозно.
- Кишеньковим злодієм, як і гравцем треба народитися. Аби стати кишеньковим, самих лиш пальчиків, - крутнув ними карусельку, - замало. Природа мусить наділити тебе нервовою системою особливого складу, миттєвою, точною реакцією. Пальці, долоні, лікті й плечі теж мають мати відповідну будову, так само неабиякі акторські дані, та це лиш попередні умови. Далі - роки вправ...
- І все для того, аби цупити у старушенцій пенсії? – вперто намагаюсь вколоти Арнольда.
- Фуй! Що таке кажеш? Погорджую дуплом*, як і кожен злодій, який себе поважає. Я – морвіхєр*, - мовив з гордістю. Побачивши з виразу обличчя, що гордий титул мені ні про що не говорить, прочитав коротку лекцію про ширмачів, трясунів, писарів, риболовів та інших представників злодійської аристократії, витлумачивши, що морвіхєр – вершина цього айсбергу.
- Це шушера треться на трамвайних зупинках і ріже лезами жіночі сумочки. Я виходжу на роботу разів чотири-п’ять на місяць, коли у місті важлива імпреза – благодійна акція, презентація, чи прим’єра.
- Справді, а р и с т о к р а т, - чомусь не міг погамувати скепсису... Та, терпець Арнольда заслуговував найвищої поваги, - продовжував, ніби й не помічаючи.
- У тебе добрі задатки – вмієш триматися, саме цим, багатьох проведеш - не віритимуть, твоїй вивісці*...
- Лячно якось... – визнав щиро, - навіть не бачив ніколи, великої гри...
- Дурня! Усе те саме, що й в звичайному покері. Це як на полюванні - нема різниці, сам ти вийшов на звіра, з напарником, чи з десятком полівників. Твоя удача залежить лише від твого стрілу.
- Гарно викладаєш. Та як можу грати, коли не знаю навіть славнозвісних «вольтів»,* - висловлював заповітне... Допоможи освоїти бодай один чи два. Тоді зовсім по-іншому, почуватимусь за столом... Арнольд криво посміхнувся.
- І ти туди ж – шулєрнути, зірвати банк... Може краще одразу розповісти як закінчується шулєрська кар’єра? Повезло тим, хто позбувся лиш пальців, у позосталих життя кожен день завше на кінці пера. До того ж, у великій грі шулерство не конає. Навчись за сто метрів розгледіти задницю в комарика, почути як миша сурляє на килим. Звичайно ж, слідкуй за власною вивіскою*. Хтось із великих гравців сказав: «За покерним столом виявляється суть людини, і, якщо позосталі гравці розуміють тебе краще, аніж ти сам себе розумієш, кого ж окрім самого себе можеш звинуватити? І якщо ти не годен побачити себе збоку – будеш лузером не лише в картах, а й в житті». Дивина, та Арнольд серйозно цікавився психологією, ще й мені радив вступити в універ...
У день від’їзду на на гру, Арнольд, мов турботлива нянька, вибирає мені зі своєї шафи краватку, позичає дорогого годинника, в останню мить, примушує іще й поміняти мешти - не пасують, бач, до костюму. Віцігорні львівські паняги вифуриковують* в Трускавець. Саме там має відбутись велика гра.
Напівкругла зала у приватній, іще польській віллі. Еліпсовидний, величезних розмірів стіл – стовідсотковий антик. За ним гравці – самі чоловіки. Солідні, переважно старші – за сорок, з лунами старечої пігментації на обличчях та обвислими мозолями животів. Ми з Арнольдом наймолодші. З того, як тримаються, видко - усі приїжджі, або ж відпочивальники – гості курорту. На столі холодна перекуска. Чемерґесу немає. За якихось півгодини господиня прибирає стіл, знімає скатертину. Один з гравців, можливо господар, бере на себе роль дилера – він визначає чергу. Запідозрюю неладне, та швидко заспокоююсь – після кожної зіграної партії, гравці пересуваються по годинниковій стрілці. Перший гравець голосить обов’язкову ставку – сотня – це малий блайнд, другий зліва називає великий блайнд – двісті. У зібраних наміри серйозні, та й гроші, судячи з усього, немаленькі... Я в розгубленні – у мене всього три сотні, причому двісті позичив на гру Арнольд. Новий товариш підбадьорливо посміхається.
Розкинули по парі карт кожному з гравців – так звані кишенькові. Опецькуватий паняга, «під дулом пістолету»* приймає ставку й докидає іще сотню, пройшовши по колу сума ставки збільшується до чотирьохсот. Холодію. Це лиш початок...
Далі починається роздача флопа. Дилер спалює верхню карту з колоди – все свідчить за те, що в компанії не збираються шахраювати... Відкриває флоп, там пікова десятка, трефовий король, і шістка каро. До трьох карт, що відкритими лягли на стіл прикипів десяток поглядів. Настав час, коли кожен з гравців має визначитись – пасувати, чи продовжити гру. Отой король й робить мені погоду - разом із ним у мене флеш із трефів – п’ять карт однієї масті. Зусиллям волі примушую серце битись ритмічно – ніхто з мого обличчя не мав би відчитати яку глибоку насолоду отримало єство при виді цих карт! Це, звісно, не каре*, але й не якась там пара... Залишаюсь у грі. Кинувши оком по обличчях, багну, що продовжуватимуть грати лиш двоє. В останніх – чек! Після флопу лицем уверх кладеться іще одна карта – терн*, торг продовжується, сума подвоюється, сягає можливого для «великих ставок» максимуму.
Лише коли обидва гравці засвітили свою комбінацію, я зрозумів, що виграв. Нараз повітря в кімнаті стало гарячим, мов кров, чи таки кров підступно підступила до мого обличчя ? – не багну. Голос в адміністратора низький, мелодійний, з надмірним вібрато, виспівує.
- Виграв флеш номера дев’ятого, - від вибуху емоцій мене рятує хіба лиш те, що гра продовжується – йде по наступному колу, ні на мить не зупиняючись. Сторонньому спостерігачу, з певністю, важко й помітити, завершення однієї, й початку наступної гри. Про переможця свідчить лиш гірка байдуже посунених банкнотів, (моїх банкнотів!!!)...
Мушу якнайшвидше зібратись й включатись в наступне коло. Після флопа у мене знову незла позиція – керовий хлюст*... Небувалий фарт! Це роздрочує до нестями... Під ранок мій виграш сягнув п’яти тисяч карбованців. Та втішав мене не стільки виграш, як можливість грати, експериментувати без перешкод. Дозволяв собі ризиковано блефувати, словом отримувати від гри усі можливі задоволення...
- Лиш зараз можу із жахом подумати, що могло бути, якби фарт залишив мене, - висловив наголос уже на подвір’ї.
- Нічого страшного – ти б програв те, з чим прийшов, і спокійнісінько вийшов з гри, - заспокоює Арнольд, - відкрию тобі один секрет – маючи достатньо грошей на велику гру, добрий гравець в принципі не може програти – гарні карти приходять до кожного з приблизно однаковою частотою. Невже насправді така безпечна гра покер? – закрадається сумнів, та спокійні, вдоволенні обличчя гравців в цьому переконують.
- Першочергове завдання гравця зовсім не в тому, аби виграти кожну роздачу, а звести до мінімуму свої втрати коли карта «не йде», - продовжує свій виклад Арнольд, - і заризикувати максимально, коли у тебе добра карта! Умілий гравець не лише дуже добре знає імовірності того, що він зможе покращити свої карти, а й повинен, судячи з їхніх ставок і поведінки за столом, зорієнтуватись, які карти у супротивників, Психологія, уміння читати мову тіла, розуміння загальної ситуації — це складові гри, опанувати які можна лише з досвідом.
Теорія – добра річ. На жаль, у практиці далеко не завше так безхмарно... Та нині мені повезло.
- Оце так гра!.. - потягуюсь блаженно.
- Якщо ти все ще думаєш, що покер це гра, то ти все ще лузер! Покер це саме життя.
- Захопили ви мене своєю грою, молодий чоловіче. Придивляюсь до вас, - раптом бере мене під руку імпозантний паняга, можливо, й організатор гри, бо за столом був за дилера, - з певністю – ніколи вас не бачив, а личко таке знайоме... Часими не пана Стефця син? Розгублено киваю головою. А я то собі думаю - бути того не може – той сам погляд, і це незворушне лице сфінкса... Чудова школа! Гени – вперта річ! Гідну, гідну зміну має... Де ваш таточко? Років із двадцять як затратив його з виду. Чи живий іще?... Вагаюсь, що відповісти незнайомцеві, та вистрілюю запитанням, яке вперто вертиться у мене в голові.
- Ви увесь цей час, усе життя граєте?
- Аякже, аякже... Граю, як же без гри?.. Життя теж гра, брате, лише з постійною зміною правил. В картах правила не міняються. А я такий собі старий ретроград... Та й мудрий Платон повідав, що людина іграшка в руках Бога. Треба слідувати... Живи граючи... А починали ми з твоїм батечком, коли були такими, як ось ти... Мало не сильцем мене відтягає Арнольд. Мовить становчо, не розтуляючи вуст.
- Близькі знайомства нам ні до чого. Неввічливо відсторонений пан вже здаля гукає.
- Уклін йому від Навроцького! Запам’ятаєте? Н а в р о ц ь к и й! Ось моя візитівка, най зателєфонує...
- Чого такий здивований? Побачив краєм ока власне коріння? Не знав, що таточко був гравцем? Добре кажуть - ігроманія, пристрасть до карт і ґазарду – річ одідичена, Я б теж пошукав, та, де він мій батечко?
Устрягле в чорній, галузистій сіті дерев сіре, душне, безформенне, важке і величне як перина небо, здається, лежить у нас на карку. Люди, мов комахи, що потрапили в липучу мухоловку, чинять потуги, намагаючись видряпатись з під нього. Заясніло. Шоста ранку. Вулиця засіюється людьми, що рояться свіжим поспіхом в одному напрямку – до електрички. Молоді, ритмічні, за якусь годину вони заповнять офіси, магазини, підприємства, творячи нові сюжети, якими вже любуватимуться інші глядачі. Та зараз вони мимовільні статисти, величавого метра – Ранку, який саме тут вибудовує свій перформенс – «Ранок в Трускавці». На якусь мить вони належать цій зеленій вулиці, що радше нагадує алею парку, де навдивовижу приємний запах – мов у квіткарні. Пориваюсь не відстати, дотримати ритму їхньої ходи, та Арнольд торкає мене за лікоть. Він упіймав таксі – з таким виграшем в електричках не їздять... Зі серцем стиснутим глибокою радістю входжу у нову свою сутність.
З того часу Трускавець став для мене містом близьким, а сентимент мав до нього напевне збільш як до родинного, мо’ тому, що в ньому так виразно, так голосно промовляла пристрасть... Чуже збудження для рівнодушної людини – найзахоплююще видовище. Особливо забавляли мене панянки. На курорті усі жінки, незалежно від віку, стають дівчатками, рівно ж, як чоловіки парубками. Спочатку бентежили а й шокували відверто оцінюючі жіночі погляди – де ти на довгу мить почувався геть нагим, просвітлений рентгеном й оцінений, як річ в комісійці. В залежності від оцінки слідує презирлива іґнорація, або ж манливий, покликаючий погляд. Коли бачать чоловіка несміливого, чи нетямкуватого можуть й словом зачепити, і зажартувати.
Зустрічаючись з гарненькими кралями, я нахабно й зухвало розглядаю те, що виставлене напоказ, і втішаюсь їхньою сором’язливістю. Хоча ця сором’язливість радше нагадує кокетство, замішане на розпускній хоті та марнолюбстві. Гонористі фіфи! Залишаюсь спокійним, мов сфінкс. Мені просто імпонує ця гра, подобається викликати у них нескромні думки, роздягати їх поглядом і помічати в їхніх очицях вогники у відповідь. Втішаюсь тією захоплюючою грою емоцій, залишаючись позірно спокійним і незворушним.
Арнольду тої гри не повелося – не виграв нічого, навіть якусь там дещицю програв. Я тут же запропонував поділити навпіл мій виграш, був певен, що так буде вповні справедливо. Зустріла мене гордовито-іронічна посмішка правдивого аристократа.
- Дербанити твого виграшу не будемо, - мовив становчо, взяв лишень тих пару сотень які позичав мені на гру. Готовність послужити грішми, так само як його скрайнє байдуже до них ставлення дивувало, а й викликало повагу. Йому й довірив берегти свій перший виграш. Як міг тримати у себе таку суму? Хіба замелінувати десь далеко, та гроші мали бути досяжними - вже завтра могли знадобитись для наступної великої гри.
----------------------------
Словник картярських термінів та рідковживаних слів.
Дербан – розділ награбованого
«Вольт» - в буквальному перекладі з французької мови «поворот». Головний шулерський прийом. Суть його полягає в заміні положення верхньої і нижньої частини колоди. Тобто, карти, які раніше були у верхній половині колоди повинні опинитись у верхній. Знані десятки технік. Для їхнього виконання необхідні довгі, гнучкі, й швидкі пальці. Справжні фахівці виконують його настільки непомітно, що довести їхній вольт можливо лише показавши в уповільненій зйомці.
Фоска – маленька, незначна карта.
Фурикувати – рухатись (їхати, йти), Вифорикувати – покинути.
Вивіска – обличчя.
Чемерґес – алкоголь, переважно горілка.
Дупло, або дубило – погордлива назва злодіїв, які цуплять з сумок чи авосьок.
Морвіхери – злочинці найвищої злодійської кваліфікації, цікавляться виключно «лопатниками» гаманцями багатих клієнтів, особливо іноземців. Цікавляться, прим’єрами, світськими раутами і презентаціями, де й працюють...
«Під дулом пістолету» (under the gun") – так поіменовують гравця, що займає місце зліва від великого блайнду ( номер третій).
«Спалює карту» - першу карту з колоди закритою відкладає на стіл, робиться це аби застерегтись від можливого обману.
Каре – чотири карти однакового рангу
Хлюст – три карти однієї масті. Кер – черва, керовий – червовий – в Галичині картярі послуговуються європейською термінологією - кер, каро, треф і пік.
