...Вона стелила постіль. Зачепила периною лампу – розбилося шкелко, цокнувши по дерев’яній долівці. Першої миті вона не могла повірити, що це сталося. Усвідомлення прийшло одразу з видінням важкого Павлового кулака. Жінка обхопила голову руками і гірко заплакала…
Дитинство Ганнуся не згадувала. Важко бути сиротою при живій матері. Мати відхрестилась від позашлюбної дитини, віддавши бабі з дідом на виховання.
Якось баба сиділа на ослоні коло хати і їла пісне вариво з лободи, а дитя якраз верталося з ясель. Ганнуся витягла з-під пахви згорток і простягнула його бабусі. То був шматок чорного хліба, дитяча пайка на обід…
Старенька не змогла промовити ні слова, сльози душили її. Цей сором на все село, ця нелюбима дитина стала тоді смислом її старечого життя. Відтоді все повелося по-іншому. Баба віддавала Ганнусі всю ласку і любов, дідо вчив народній мудрості. Вечорами у їх хаті тихо плакала скрипка, бо дід був сільським музикою. Він не знав нот, грав на слух, цього ж учив і онуку. Ганнуся вміла так скласти ладканку, що молода і свашки на весіллі плакали від жалю. Дівчинка любила музику і природу. В шелесті трав, гомоні пташок, гуркоті грозового неба їй теж вчувалась музика. А після важкої, виснажливої праці приходила в сад, черпаючи сили у природи.
У матері тим часом з’явилась нова сім’я, і до Ганнусі їй, як і раніше, було байдуже.
Одної ночі померли дід з бабою. Заткнули в печі каглу… Для п’ятнадцятирічної Ганнусі світ похитнувся: в один день в могилу зійшли ті, кого вона найбільше любила – баба, дідо, скрипка… Дівчині здавалося, що вона і сама помре від нестерпного душевного болю. Вона не пам’ятала, як дійшла з кладовища додому.Дошкандибала до оборогу, зарилась головою в пахуче сіно, укрилась веретою і заснула. Спала сном без сновидінь. І от прокинулась, вдихнувши нічне повітря на повні груди. Змерзла, побігла до хати. Коли зрозуміла, що проспала чотири ночі, вжахнулася: як то так? Чотири дні і чотири ночі проминули, як одна година. Чому, коли болить душа, так хочеться спатки?...
Її ніхто не шукав, вона нікому не розказувала про те…
На Спаса рвала груші в саду, тоді Павло її і запримітив. Донині чоловік не помічав, що його маленька сусідка виросла. Жагуче бажання пеленою повисло над його очима. Ганнуся з її тонким станом і пишною косою не йшла йому з думок. Того ж вечора сказав батькам, що бере Ганну Івасеву за жінку.
На Другу Пречисту відгуляли весілля. Зовсім чужий чоловік від нині став кревним. Для Ганнусі все пропливало наче уві сні: і вірилось, і не вірилось, хоча дошкуляла думка, що вона робить найбільшу помилку в житті.
Жили вони тихо. Павлове газдування не обговорювалось – сам вирішував, коли сіяти і жати, коли їсти і спати. Ганна підкорялася, тягнучи трудодні в колгоспі і домашню господарку. Павло, один кравець на три села, мав добрий заробіток, та і жінка в нього завжди була вбрана. Найбільше задоволення мав, коли знімав з неї мірки: Ганна мала рівно стояти і також вдавати задоволення. У всьому іншому мав взривний і жорсткий характер – людина настрою, він рідко вставав з доброї ноги. Ганна боялась тих сварок, як вогню, хоча коли чоловік мовчав, легше не ставало. За пригорілу кулешу він вперше підняв на неї руку: павлова каша обійшлася їй зламаним ребром і синцями. Але найбільше боліло волосся – тягав за косу так, що мерехтіло в очах. Тоді Ганнусі дуже хотілося заснути…
А Павло лягав потім спати задоволений: “…Аби була жінці наука.” Ганина вагітність, правда, припинила ту науку. Знову могла жінка прихилитися в саду до дерева, заспівати дитяти колискову. Якось, вертаючись з колгоспу, повернула до свекрухи. Сперлась на паркан, в очах померкло, стояти не могла, бо в животі щось, як ножем, різало. Попросила молока. Павлова мати гаркнула: “ Нема!” і сховалась до хати. Вагітна не плакала, не просила. Вже наступного ранку була при дитині. Донечка… І світ знову заграв найгарнішими барвами.
Катруся стала єдиною втіхою і справжнім прихистком для самотньої душі. Материнство додало Ганні твердості – вона не боялася більше чоловіка, знаючи, що заради дитини пішки пройде пекло. Павло помітив ту зміну, і зацікавився жінкою, як вперше. Гіршого для Ганни бути не могло, важко їй було визначити, що гірше – коли б’є, чи коли любить.
Павло працював переважно вночі: сліпаючи при тьмяному світлі каганця, він лютував, бо вже недобачав. Розкладав на столі сукно і лекала, підкручував лампу так, що мало не тріскало шкелко, а потім… будив Ганнусю.
Минав час. Розквітала Ганна, підростала Катруся, старів Павло. Того вечора, коли розбилося шкелко, Катрусі виповнилось вісім. Швиденько попідмітавши осколки, дівчинка, як могла, заспокоювала матір: тато купить друге шкелко, то не біда… Та Ганнуся вже нічого не чула. Змучена роками відчаю і туги, вона була одержима одною думкою: “Заснути…”
Павло вертався пізно. Бувши трохи напідпитку, він не зразу втрапив у сіни. В хмільній голові ще промайнула думка, чого ніхто не виходить на гуркіт. Ясно світив місяць. А на нерозстеленній постелі спали його дочка і жінка.
Зранку чоловік не міг добудитись жінки. Коли побачив, що вона не дихає, наробив крику. Збіглися люди: поплакали, обмили, поклали в гріб. Катруся дивилась на те з якимось заціпенінням. Підійшовши до столу, тихенько нашіптувала на вушко матері ласкаві слова. І лише, коли трунву на мотузках спускали в яму, закричала щосили:
“Вона жива, тату! Мама заснула! Чуєте, люди, вона лише спить!”
Але глиняні груди вже стукали по віку домовини.
В ті часи у галицьких селах для вічного спокою обиралось видне місце: на пагорбі, обсаджений ялицями та соснами, виблискував фарбою- сріблянкою цвинтар. Земля там була чорна та пухка, а могили викопувались неглибокі. Катруся, озброївшись рискалем і відерцем, заходилась розривати могилу. Вона розкидала вінки, свічки, землю. І ось уже відерком черкає по віку труни…Скоро, зовсім скоро вона відкриє матір і приведе до хати.
“Павле! Павле! На Бога, дитину забери, дівка Ганину могилу риє!” – лементували люди. Незчувся, як прибіг. Відібрав у доньки лопату і з несамовитістю почав заново закопувати жінку…
Павло і двох місяців не прожив після того. Згас, знидів, і пішов за нею. За те, казали люди, що не відкрив її… Катерині ж нічо не було, виросла, вийшла заміж, тільки все життя боялась міцно заснути…
