Довго мандрувала дракониха країною, розпитуючи скрізь про свого рятівника. Нарешті, підказки незнайомців вивели її до великого будинку на пагорбі. Двері були відчинені. Красуня, стомлена, вкрита дорожнім пилом, пройшла всередину. У холі було повно народу. Молоді драконихи позбиралися довкола круглих столів, балакали, сміялися, грали в карти. Ніхто не звертав на красуню уваги.
– Вибачте, це тут живе Крутелик? – спитала вона в задумливого дракона, що розвалився в кріслі та тягнув через соломинку якийсь напій.
– Так.
– А можна його побачити?
Дракон хмикнув.
– Він зараз вештається десь. А ви хто?
– Я його наречена, – сказала красуня, поправляючи на плечі лямку, на котрій висіла скриня.
– Матильдо! – гукнув дракон. – У нас, здається, новенька.
Дракониха у гостроверхому капелюсі, що сиділа за квадратним столом посеред кімнати, здійняла догори крильце та крикнула:
– Сюди, будь ласка!
Красуня підійшла до неї. Дракониха припідняла скриню, оглянула зовнішній бік днища та прочитала:
– П’ятдесят три...
Вона розгорнула товсту книгу та зробила запис.
– Добре, а тепер оберіть собі кімнату. На третьому поверсі ще є вільні.
– А...а хто всі ці драконихи?
– Це такі ж, як ви.
Красуня роззирнулася та замислено перепитала:
– То в Крутелика не одна наречена?
– Ні. За офіційними даними, – Матильда стукнула кігтем по книзі, – п’ятдесят три.
– Це неправильно. Мені треба з ним поговорити.
– А ось і він.
Крутелик, обіймаючи крилами двох драконих, тільки-що увійшов до холу.
– Ось ми і вдома! – вигукнув він. – Матильдо, як справи?
Весела компанія наблизилася до квадратного столу. Крутелик уважно оглянув красуню.
– Щось у виразі ваших очей, – сказав він, – видається мені знайомим.
– Ви врятували мене кілька місяців тому. Від кровожерливих гномів.
Герой луснув себе лапкою по чолу.
– Дійсно! Ну, ласкаво просимо до нашої оселі.
Раптом дракон, що з ним тут першим забалакала красуня, підійшов до Крутелика та поклав йому лапу на плече.
– Поговорити треба.
– Добре.
Крутелик полишив своїх супутниць та вийшов із серйозним драконом до іншої кімнати. Красуня звалила скриню на підлогу та поквапилася за ними.
-...є ще якісь варіанти? – питав її жених у свого приятеля, коли вона увійшла.
– Драконожер викрав нещодавно одну гарнюню з сусіднього міста. Збирається її з’їсти.
– О, це вже цікаво!
Дракони сіли на канапу.
– Батько бідолахи пропонує тому, хто врятує дракониху, її крильце.
– Її крильце і що? – спитав Крутелик.
– Її крильце...і серце?
– Її крильце, серце і що?
– Більш нічого.
– Ясно, – зітхнув Крутелик. – Відправ драконожеру листівку з побажаннями смачного.
– Який ти жорстокий, – сказала красуня, що весь цей час стояла біля дверей. – Якби я знала раніше, що ти такий, то ніколи б не погодилася вийти за тебе заміж.
– Тепер ти знаєш.
– Тепер вже пізно.
– Чому?
– Бо я вже погодилася.
– Хм. Познайомся, друже, це красуня з зеленого лісу. Я врятував її від...
– Справи наші погані, – перебив його приятель. – Відтоді, як карою за викрадення ввели страту, бажаючих захоплювати драконих поменшало.
– Присядь, – звернувся Крутелик до красуні та луснув лапою по канапі біля себе. – Ти ж з дороги.
Двері різко прочинилися, штовхнувши красуню в спину так, що вона відлетіла на середину кімнати.
– Вибачте, – кинув їй дракон, що увірвався до кімнати. – Все, ти, Крутелику, мене дістав! Тобі доведеться відповідати перед законом, шахрай поганий!
Красуня перелякано гепнулась на канапу поряд із женихом.
– Я благородний дракон, – із сумним докором сказав Крутелик.
Розсерджений правоохоронець йому не повірив. Красуня теж.
– Ти руйнуєш інститут родини!
– Вибач?
– Мені на тебе надійшло три скарги за два дні.
– На що скаржаться?
– На неодруження. Все треба робити згідно зі звичаями. Визволив дракониху – одружуйся.
– А на наступній як?
– А от треба було однією і обмежитись.
– Не можу. Кожен обирає свій шлях, – спокійно пояснював Крутелик. – Мені подобається бути благодійником. До того ж, я не вмію інакше заробляти собі на життя. Законів я не порушував, звичаїв також. Шлюб – то як винагорода. А винагороду можна не прийняти. Справа добровільна. Хіба ні?
Замість відповіді дракон випусти з пащі струмінь полум’я. Красуня втиснулася у диванні подушки.
– Ви що робите? – вигукнула вона.
– Колись ти помилишся, Крутелику, і я тебе дістану.
Дракон вийшов, грюкнувши дверима.
– Так які ще є, ти кажеш, варіанти? – звернувся до приятеля наречений красуні.
– Я кажу: ніяких.
– Тобто?
– Треба з цим зав’язувати. Їх не крадуть майже!
– Що ж робити?
– Біда. Самим їх красти, чи що?
Крутелик повільно повернув голову до красуні.
– Пра-авильно...
– Здурів? – ніби прокинувся серйозний дракон.
– Слухай, – Крутелик взяв лапку красуні у свою. – Слухай, правда, ти хочеш стати ближчою до мене. Подружитися зі мною.
– Краще одружитися.
– Ні, ти зачекай. Давай я тебе викраду.
– Що?
– Я зі своїм другом.
– Я її не крастиму. Зараз за таке вішають, – занепокоївся серйозний дракон.
– Ніби викрадемо. А потім я тебе ніби визволю, – продовжував Крутелик.
– Знову?
– А твій батько мене винагородить за цей подвиг. Він же хоче, щоб ти повернулася додому.
– Моєму татові може здатися, що мене надто вже часто викрадають. І додому я не збираюся. Я хочу бути з тобою. Ти – моє життя.
– Це зрозуміло... Красуню, мій спосіб існування вимагає ... багато грошей.
– Ти пропонуєш мені обдурити власного батька?
– Ну...
– Я подумаю. До завтра.
– Думай швидше, – поспіхом проказав Крутелик. – Мені є ще до кого звернутися...
– Це велика помилка, – бурчав серйозний дракон.
– Зачекаєш, – відповіла, встаючи, красуня. – Не в усіх такий багатий батько.
Вона вийшла до холу, а звідти – на вулицю. Під будинком ще стояв розсерджений охоронець правопорядку, котрий обговорював щось зі знайомим.
– Драконихи з кращих родин стирчать тут дні і ночі, замість того, щоб повиходити заміж та ростити...
– Вибачте, – красуня підбігла до них. – А правда, що під час страти дракониха ще може врятувати злочинця, якщо... якщо скаже, що хоче взяти його собі за чоловіка?
– Правда. Тільки – перед стратою. Під час вже не завжди виходить. А що? – підозріло спитав він.
– Просто так. Дякую, – радо відказала красуня.
Наступного дня вона погодилася на пропозицію Крутелика.
