Жак Польж, творець ароматів Шанель говорив: «Сукня - це прикраса зовнішності, а парфум - це внутрішнє вимірювання жіночого початку». Якби я була парфумером, то обов’язково створила б її запах. Спокусливий аромат свіжо меленої кави з ледь помітними, теплими нотками сандалу та шоколаду. А на завершення композиції - тонкий шлейф пряної кориці.
Якби я була композитором, то обов’язково присвятила б їй сонату, у якій тривожний стук серця переплітався б із мирним нічним сопінням, радісний щирий сміх – з неквапним шарудінням сторінок.
Якби я мала хист до малювання, то обов’язково зобразила б на полотні її очі. Теплі, вологі, із зеленими прожилками, сповнені любові та ніжності, здатні світлішати у щасливу мить і тьмяніти у хвилину негоди. І чомусь обов’язково домалювала б легенькі сніжинки на полохливих віях. А ще зобразила б посмішку. Не відверту, впевнену, а тиху, з ледь вловимим смутком, що причаївся у куточках уст, але з такими рідними ямочками на щоках, які постійно хочеться розцілувати.
Якби я була скульптором, то обов’язково зобразила б її руки. Лагідні, теплі, з ледь помітними промінцями зморшок. Руки, які не знають спочинку: готують їсти, прибирають, перуть, тривожно погладжують вушко у хвилину занепокоєння, ніжно пригортають маленьку Златусю, пестять, заспокоюють, підбадьорюють…
Якби я була поетом, то обов’язково оспівала б її серце. Гаряче, щире, яке кожен свій удар присвячує комусь: дітям, онучці, близьким… У ньому – вся її сутність: ніжність, співчуття, тривога, переживання, одним словом, неосяжна любов до всього, що її оточує.
Але, на жаль, а може, й на щастя, я не парфумер, не скульптор, не поет, навіть не художник, а просто її дитина. Тож для нас, її сім’ї, вона зовсім не сувора і заклопотана Любов Миколаївна. Ми величаємо її просто і по-домашньому – мамою і бабусею.
