Ой, що за день, як ворог лютий! Біда за бідою! А ще до вечора – як до Хуста, хто зна ще скільки їх тут нарипаються. Господи, навіщо ти мене караєш, хіба я жінку не б’ю, хіба я горівку не п’ю, чи люльку не курю, чи людей не дурю? Навіщо ти мене, Господи, бировом помазав? Сорок років квасився, як огірок, забутий в бербениці, а тепер відразу потягло мене до влади, як йолопа до мила. Ось і тішся тепер, дурню квадратовий, бируством, як йойлик китичков. Дивись, Семен Штеф’юк – в’їхав у парламент, як блоха на собаці, а хто він такий? Одне ніщо, свинопас – з болота прямо до злота. І що він там ковбасить в парламенті? Слова вимовити не вмів. Викривляв ротом, ніби керував чорноморським флотом – говорив, ніби жував пісну кулешу. А дивись, відразу вілла, нова машина, грошей, як лайна, по різних банках, і говорити говорить по інакшому – тихо, з смаком, як голодний про хліб –наситилася душа й бреше! А я, чесний дурень, політикував та політикував, і зістався в цім лайні бабратись. Берімо нинішню божу днинку – встав рано, ледь очі продер, а Петро Сепетюк вже стукає у двері: «Топрий ранок, пане пиру! Як спали?». «Не твоє псяче діло!» – трохи не вирвалось мені з рота. «Я вам грутку принтзи приніс, свіжа, як роса». Мені приходилось виколошматити його, але жаль бриндзи. – Ну чого тобі? – питаю? «Та знаєте, пане пиру, Пуцка перемутав межу на ниві у Прицаринку, там на межі пула плита, а тепер плита уже на тва метри май плизько, Пох пи го осутомив!». Ледь позбувся Сепетюка, який замість «б» вимовляє «п», а замість «д» вимовляє «т», аж тут лізе «без’язикий» Іван Буцка, який не вимовляє «л» і «р», тягнучи за собою корчагу горівки: «Добвий ванок, пане биву! До днини човт носив Сепетюка до вас, не вівте го, бо я межу не мутав – пвита де була там і є, я маю світку ставу Гафію Двушлякову, вона добве знає межу, бо з мавої дівчини сапає в нас кукувудзу, а тепев Сепетюк хоче зайти два метви на мою ниву. Звобідь, пане биву, пвавду, бо аж ні!.. «То ти, ще мені погрожуєш?» – хотів я накинутися кулаками на цапа старого, та жаль корчаги з горівкою. Остобісили мені ці Сепетюки, Буцки та ще чорт зна які підлабузники, всі одним ситом сіяні – тут тобі зад лижуть, а там горло ріжуть. Дивись на паршивого мерзотника, ще сміє на мене пащеку розтворяти: «Звобіть пане пвавду, бо аж ні!..».
Та ще не провітриласа добре воня за Буцком, а тут нечистий вже несе Гафію Друшлякову. «Спадайте на Господа, паночку, мене Буцка хоче на світку класти, та мені вже хіба на кодришур, не по трібуналах ходити, не запишіт мня, паночку, на світку, не запишіть, благаю вас, запусто не буде, я вам торбину грушок принесла. Беріть та їжте! Беріть, м’якенькі, як гівно, якраз на ваші зуби...»
