Жила собі колись одна прекрасна дракониха. І була у неї серйозна проблема, суто жіноча. Вона ніяк не могла вийти заміж. До замку її батька, який був драконом знатним, приїжджав весь неодружений цвіт драконячого суспільства. Та якось їй ніхто не підходив. Одні женихи в дідусі годилися красуні та плювалися самим попелом, інші були зовсім юними і навіть дихати вогнем ще не вміли. Хто пасував їй за віком, не влаштовував дракониху своєю вдачею. Одні мали надто суворий та страшний вигляд, інші лякалися кожного шереху. Одні були підлабузниками, інші не приділяли їй уваги.
Засумувала тоді красуня та вирішила поїхати до своєї тітки, яка була з чоловічого питання великий спеціаліст. Та до тітки з порожніми лапками не поїдеш – напакувала красуня подарунків та вирушила до родички.
Коли проїжджала дракониха через ліс, напали на її карету грабіжники – жахливі маленькі гномики. Забрали скарб, познімали з красуні прикраси і вже збиралися полишити її.
Дракониха вийшла з карети та стала повільно походжати галявинкою, поглядаючи на злодіїв, що ділили здобич. Служки красуні повтікали, тож вона залишилася із розбійниками сам на сам. Ті, правда, не звертали на неї особливої уваги.
Раптом дракониха присіла на пінь та промовила:
– Можете мене не зв’язувати.
Жахливі маленькі гномики здивовано подивилися на неї.
– Я не втечу, – сказала красуня.
– Е...Ви, власне, можете бути вільні. Ми вже закінчили, – пояснив один зі злодіїв.
– Ні. Я залишаюся.
– Що?
– Ви взяли мене в полон.
– Та ні, – захитав головою інший розбійник, – не брали.
– То візьміть.
– Навіщо?
– Ви триматимете мене в жахливому полоні аж поки не знайдеться хоробрий дракон-воїн, який мене звільнить. І я вийду за нього заміж, – втаємничила їх у свої плани красуня.
– Власне...
– Ви ж не полишите мене отут саму?!
– Е...
– Серед дороги, щоб мене погризли дикі звірі?
– Звірі вас, драконів, бояться, – сказав один гном.
– Маєте крила – летіть собі, – додав інший.
– Ну от що. Ведіть мене до свого лігва.
– Куди? – не зрозуміли розбійники.
– Хвилинку, – втрутився головний злодій. – А що ми робитимемо, коли прийде отой хоробрий воїн?
– Ви битиметеся із ним.
– Ні, – відрізав вожак. – Нам це не до вподоби.
Бідна красуня так розхвилювалася, що навіть підхопилася з місця, та рушила вбік гномів, простягаючи до них передні лапки.
– Він буде один. А вас багато. Ви знущатиметеся з нього!
– Ні.
– Але чому? Призначте викуп. Він принесе вам викуп. А... а потім ви нападете на нього.
Розбійники перезирнулися.
– Ні, поганий план, – не погодився вожак.
– Дурники! Більшість женихів повтікає, а викуп лишиться вам. Чим погано?
– Я не хочу, щоб через вас сюди нагрянула ціла купа головорізів! – хвилювався головний гном.
Та до вечора дракониха переконала розбійників захопити її в полон.
Поневолена красуня стала писати до потенційних рятівників послання такого змісту:
«Відкритий лист красуні до хоробрих воїнів
О, хоробрі воїни! Мене, красуню, полонили жорстокі та кровожерливі розбійники. Вони знущаються з мене, і життя моє сповнене смутку. Негідники вимагають викуп за мене – скриньку коштовностей. О хоробрі заможні воїни! Не полишайте нещасну дракониху у біді. Прилітайте та звільніть мене. Я обіцяю вам своє крило і серце.
Красуня з лігва розбійників, що в зеленому лісі»
Лісні пташки рознесли скрізь такі послання. Чимало драконів вирішили поборотися за красуню. Вони набивали скрині скарбом та мчали до лісу.
Там грабіжники забирали в женихів викуп та стріляли їм у голови з катапульти великою каменюкою. Потім нещасного рятівника з проломленим черепом відтягали за хвіст на узлісся і там лишали.
Сумнішою з кожним днем ставала красуня. Нема її хороброго воїна, героя-визволителя. Обвішана дорогоцінностями, гуляла вона вночі попід дубами та питала в місяця, коли ж то вже прибуде її щастя.
І осі одного разу прилетів до лісу красень-дракон – великий, блискучий, з кістяною кулькою на кінчику хвоста. Забрали коротуни у нього скриню та стрільнули в дракона з катапульти. Хоч хотіла красуня вигукнути: «Стривайте, це ж мій наречений!», та не встигла.
На щастя хоробрий воїн відбив каменюку хвостом, а потім порозкидав усіх малих розбійників. Зраділа красуня, кинулася до нього. Дракон зміряв її своїм поглядом справжнього героя та спитав:
– Ну і де оці всі скрині, котрі вам позносили мої попередники?
Красуня розгублено вказала крилом. Дракон узяв злодійський візочок, навантажив його скарбами, яких тут вже чимало зібралося, схопив візок у лапи та полетів.
Довго стояла красуня без жодного руху. Потім отямилася, позносила своїх маленьких приятелів, що були розкидані скрізь, до однієї купи. Вилила на них кілька відер води з лісної річки, щоб швидше оклигали.
Роззирнулася дракониха: чи не забула десь котрогось гнома? Помітила вона, що лишилася на галявині скриня, самим героєм принесена. Красуня підійшла до неї. На кришці золотими літерами було виведено: «Твій найдорожчий скарб». Дракониха відкрила скриню. Всередині була купа непотребу. Красуня почала витягати на світ божий якісь шматки пергаменту та різний старий мотлох. «Кігтик, який у мене відламався, коли мені було п’ять рочків», «Сумна історія мого дитинства, або чому я такий покидьок», «Текст молитви за мене», «Мій портрет у профіль» – читала красуня написи на згортках. Серед речей був лист: «Тепер ти маєш сенс життя. Хай щастить». І підпис – «Крутелик». Красуня зітхнула, запхала все назад до скрині, закрила її, взяла під крило та пішла шукати свого визволителя.
