Через сильний мороз перша маршрутка вранці не приїхала і йому довелося йти пішки. Він повільно йшов по слизькій дорозі, закинувши за плече дорожню сумку. Надворі в таку рань і негоду людей майже не було. Від морозу сльозилися очі і німіли кінцівки, але це його не лякало. Є місце, де на нього чекають. Адже він обіцяв…
Якщо для багатьох дітей різдвяний ранок був чимось казковим і неймовірним, то для Андрійка, сьогоднішнього іменинника, він був сповнений чекання. Поруч знаходилась мати, яка подарувала йому багато різних подарунків, але без батька його різдвяна казка була неповною. І нехай тато з мамою більше не живуть разом і він майже рік не бачив батька, але той пообіцяв, що приїде до нього на Різдво. Він знає, що це не пусті слова, бо він ще жодного разу його не підводив.
- Ходімо до столу, любий, - говорить Андрійку мати, заходячи до його кімнати.
- Але тато ще не приїхав.
- Можливо, в нього щось не вийшло. Скільки нам його ще чекати?
- Він обіцяв.
- Я розумію, котику, - ніжно говорить вона. - Але ти бачив, яка надворі холоднеча. Не думаю, що в таку негоду він приїде.
Андрійко глянув на розмальоване морозом вікно і вперто промовив:
- Він приїде.
Мати сумно подивилася на сина і вийшла із кімнати. Вона не вірила, що його батько приїде, але їй дуже не хотілося псувати сину свято.
Більше години Андрійко просидів біля вікна, вдивляючись у білосніжну далечінь. Він відчував, що батько, в якого чомусь не відповідає мобільний, десь в дорозі і скоро буде тут. Бо саме це він загадав діду Морозу замість банальних подарунків під ялинку. При їхній останній зустрічі вони домовились, що побачаться на Різдво. Батько говорив, що є лише одна причина, через яку він може не приїхати. Якби ж тільки знати ту причину…
Майже опівдні мати все-таке вмовила Андрійка сісти за стіл. Він неохоче погодився, але не поспішав братися за виделку, бо відчував, що батько з’явиться з хвилини на хвилину.
Коли у двері подзвонили, в матері і сина завмерло серце. У Андрійка від радості, бо він вірив, що це тато, а у матері від страху, бо вона боялася, що якщо це виявиться хтось інший, то її син сильно страждатиме від розчарування.
Але це був він. Весь у снігу, батько, радісно посміхаючись, кинувся на зустріч сину. Він приніс із собою знадвору холод, та від цих обіймів їм обом було гаряче. Тато привіз Андрійку гарні подарунки, але вони не так радували хлопчика, як поява вірного і надійного батька, людини, яка вкотре його не підвела.
Коли перша хвиля емоцій вщухла, мати Андрійка сказала своєму колишньому чоловіку:
- Дякую, що приїхав. Він дуже на тебе чекав.
- Я не міг інакше. Наш син повинен вирости справжнім чоловіком. А який же я показуватиму йому приклад, якщо не виконуватиму своїх обіцянок?
- Ти говорив Андрійку, що існує лише одна причина, через яку ти міг не виконати свою обіцянку. Мені цікаво, яка?
- Моя смерть, - знизав він плечами.
Надворі лютує хурделиця. Через завірюху засніженими вулицями пробирається додому вже дорослий Андрій. В руках він тримає великі пакунки з подарунками, а щоб не звертати увагу на холод, наспівує собі під ніс якусь веселу новорічну мелодію.
Коли він відчиняє двері свого будинку, на зустріч йому вибігають маленький хлопчик і дівчинка.
- Тато! Тато приїхав! – галасують вони. – Сьогодні ти так рано повернувся з роботи.
- Я ж обіцяв, - говорить він і, поставивши подарунки на тумбочку, підіймає обох дітей на руки і міцно їх цілує.
З кухні доноситься веселий голос їхньої матері, а іграшковий Санта Клаус на полиці наспівує своє незмінне «Merry Christmas!»
