На подвір’я зі смітниками заїхала велика гарна машина. Відтам вийшов мужчина і викинув щось із багажника. Коли автівка від’їхала, старенька, яка підгодовувала поруч безхатніх котів, побачила, що на смітнику опинилася невеличка ялинка. Але ж лишень переддень Різдва! «Мабуть святкував по-західному, ще до Нового року», подумала бабуся про водія і почалапала до маленького деревця.
Ялинка виявилася ще зовсім свіжою. Її голочки були, ще наче вкриті воском, і настовбурчені, як наелектризована густа шерсть якоїсь тваринки. Красуня! Бабуся нагнулася і вдихнула аромат хвої. «Шкода сердешну, могла б ще рости і рости!», пожаліла її. І літня жінка вирішила подовжити життя різдвяному деревцю.
Принесла його додому. Витягла на середину невеличкої кімнати старий і великий засохлий вазон.
- Я думала, що то він мою смерть відчув, - посміхнулася до ялинки бабуся, - а виявляється, що він засох заради нового життя.
Вона, трохи розхитавши сухий стовбур фікуса, легко висмикнула його із землі. Натомість встромила туди ялинку зі смітника і рясно полила різдвяний вазон водою.
Потім поприбирала у своєму помешканні і взялася прикрашати деревце. Прив’язала до нього ниткою кілька цукерочок, що днями подарувала сусідка. А потім витягла свої старі нехитрі клейноди: срібний ланцюжок, червоні коралі, намисто і кілька пар недорогих сережок. А на верхівку прикріпила червону гранатову брошку. Втомилася бабуня і присіла відпочити.
- Ну, ось я і згадала свою молодість, хе-хе, - всміхнулася старенька, глянувши на хвойний вазон. – Колись ці прикраси тішили око на весіллях і уродинах. Це було так давно! А тепер ти їх господиня. Вже й не пам’ятаю, коли востаннє на Різдво тут стояла ялинка.
Бабуся жила самотньо. Її син зі своєю родиною давно переїхав до Іспанії. Тож навідувалися рідко, раз на кілька років. І ялинка стала її єдиним товариством на свята.
Старенька Славуня, так лагідно назвали бабусю сусіди, мала щасливий Свят-вечір і подальші Різдвяні вечори. Напевно, не було у неї за останні роки більш затишних днів. А по святах Славуні не стало. Просто заснула у своєму ліжку із посмішкою на вустах і більше не прокинулася. Її виявила поштарка, яка принесла пенсію.
Терміново прилетів син і поховали стареньку. Прибрали в хаті, ялинку поставили на балкон і забули про неї. А коли навесні син знову приїхав, аби продати квартиру бабуні, усі помітили, що ялинка у вазоні випустила нові пухкенькі паросточки.
- Ото дивина! – казали одні сусіди.
- У житті нічого дивного не має, - відповідали інші, - це ж наша добра душа - Славуня!
Так і називають ялинку Різдвяною Славунею. Росте вона з тих пір у них на подвір’ї: зимою око тішить, а літом прохолоду дає...
