Де ж ця радість просто бути поряд, просто бачити очі, просто дихати одним повітрям?
Де ж це єднання душ, де щастя дотику, цілунку, запаморочливий запах іншого тіла, що раптом став таким близьким.
Де то блаженне почуття потрібності?
Де ж той дотик волосся, коли воно торкається твого обличчя і відправляє тебе в незнанний світ блаженства?
Де це все?
І чи буде???
Без тебе...
П.С. Один мудрець колись сказав, що іноді пташки зустрічаються для того щоб заспівати нечуваної досі краси пісню. А потім, розуміючи що ще одна така мелодія вже не існуватиме, з почуттям великої радості розлітаються в протилежні куточки землі. Назавжди.
