Вона прокидаєтьсся щоранку з головним болем і думає, що це плавиться мозок. Він (мозок), мабуть, почав жити своїм життям і в черепі йому стало затісно. Тільки дуже шкода, що в такому стані її голова не здатна генерувати геніальні ідеї і шукати шляхи вирішення вічних проблем. Думки просто вмить перетираються і перетворюються в порох. Стають сірими, задушливими, брудними і не тримаються купи, розвіюються при найменшому подиху вітру.
Варто було б піти до лікаря. На роботі кожного дня потрібно креативити і нашвидкуруч фабрикувати ідеї та рішення. Але вона прекрасно знає, що це не фізіологічні проблеми і купа таблеток горю не зарадить. Цей жах лише спочатку здавався сумішшю мігрені та менструального болю. Потім вона прийняла рішення, що це струс. Згодом була розглянута думка, що головний біль є наслідком ненависті до головних уборів в морозну погоду. Але всі рішення були прийняті за неї.
Біль у думках, у почуттях. Оце і є той правильний діагноз. Діагноз, який не поставить жоден наш ескулап. Біль снувала по найтемніших закутках організму, душі і серця.
На її спині намальований малюнок. Метелик, якому остогид запах її шкіри і він утік, знайшов сад і сів на якусь квітку. На її спині залишився слід випаленого тату, а в душі гоївся шрам від поранення. Скло ілюзій нарешті розбилося навпіл і душа порізалась. Не кровоточила, а просто нила, боліла і помалу черствіла.
Вона розтопила зиму в своїх долонях. Сніги стікали, як сльози-вода. Вирватися зі світу в якому ти ніколи не жила було так важко, безсило і безрезультатно. А в душі залишалося фіолетово чорне марево ранньої вогкої брудної весни.
