Тільки но за ними зачинились важкі, залізні двері Акім схопив Іру за плечі. Від не-сподіванки її сумочка вислизнула на голий ламінад коридору з глухим звуком. Те, що було всередині частково розсипалось по підлозі – ох уже ця звичка не защібати «блискавку». Дівчина сіпнулась, але сили були нерівні.
– Відпусти, – тихо сказала Іра чужим голосом. Він десь чув той голос, міг заприсягтися, що чув. Такий владний, з титановою твердістю, він корив, але не корився.
Не послаблюючи хватку Акім подався всім тілом вперед і вдихнув її запах. Дурман нереальності моменту палив його нутрощі. Напарфумлене янголя тріпотіло в пазурах, таке тендітне, що навіть не відростило собі крила, щоб ті не заважали божественності земної оболонки. Але ж ангели кусаються. Хіба їх можна чіпати – отак грубо, гейби ти хамло трамвайне, яке вподобало нічогеньку кралю і в такий спосіб намагаєшся «влама-ти» її дати.
- Та чо’ ти?
- Будєт харашо, нє бойся.
- Я відєл как ти на мєня смотрєла.
Так не можна з жінками, але Акім не відступав. Він мав здогад, який не давав спокою. Зовнішність так часто оманлива, як червона, заклична піхва Венериної мухоловки чи вміло накладений макіяж. За цією мішурою криється справжнє. Приміром, категоричне «ні» не завжди відповідає дійсності, а наказ «відпусти» може бути абсолютним антиподом. Ця дівчина – загадка. За милою посмішкою і витонченими манерами може критись біснувате чортеня, яке тільки й вичікує слушної нагоди, щоб вирватись. Зараз він це перевірить, заради цього сюди і прийшов. Якщо припущення не справдиться, то ляпасу і праведного гніву за свою витівку йому не минути. А коли справдиться…
Гостряк чоловічого ліктя клацнув по вмикачу і коридор залився жовтявим світлом. Ірина сіпнулась знову, намагаючись звільнитись. Рвучко, майже жорстоко він розвернув її обличчям і уважно глянув в блакить зухвалих оченят. Чорні цятки зіниць раптом обернулись на голки і одразу впились в його плоть, впорснувши отруту. За час їхнього спілкування Акім жодного разу не відчував нічого подібного. Їжак викинув голки, але засвітив тіло і йому вже нікуди не дітись від голодного м’ясоїда. Хоч паралітична отру-та пішла по венах і почала діяти, але замість того, щоб згущувати кров, вона розганяла її і серце билось в солодких конвульсіях – прискорюючись, мов спринтер на фініші. Він зрозумів, що зараз буде її дерти, бо на споді блакитних очей все читалось без слів. На якусь мить його, грішного, обдарували здатністю зчитувати чужі думки, пити з них збудження і наповнюватись десь внизу живота тягучим очікуванням.
Поволі, смакуючи кожну секунду, Акім розщібав великі ґудзики мокрого плаща. Яскраво-червона помада блищала проти світла, манила злизати одним махом - відкрити первозданність. Але він не збирався починати з губ, хоч вони повнили за кілька санти-метрів – такі цукрові, створені для втіхи. Його права рука сміливо пірнула під светрик. Дівчина відчутно здригнулась від мокрої та холодної долоні, проте не відсторонилась. Останній місток було знищено вщент. Тому Акім спокійно, наче хизуючись своєю тим-часовою владою закотив сірого светрика і звільнив невеличкі груди з темними монетками, що затвердли, мов залізо. Зубами він одразу ж зняв з них пробу чим викликав у дівчини коротке і тихе “ох”. Вільна рука потяглась до закутих у джинси сідниць.
Серце забухкало ще скоріше, коли уява почала малювати райдужні картини. Ось воно! Тут і зараз станеться те, до чого ти, Акіме, так довго йшов. Тільки не поспішай. Все повинно йти поступово, бо пружину закручують довго, а стріляє вона в один момент, різко. Яка радість від зіжмаканої ночі: «бігом сюди, роздягайся!», «все, я вже все», «я тебе люблю – на добраніч». Стільки часу все збиралось в клубок - тепер потрібно його розкручувати обережно, докладаючи максимум зусиль. Тільки не спіши, не спіши, Акім, ти не школяр, який вперше побачив лобок.
Проте останнє якраз було найважчим. Від подорожі губ по дівочій шкірі у скронях пульсувало, а м’язи бажали дії. Він став таким гутаперчевим, міг крутнутись довкола неї і почати з сідниць – стати на коліна, притулитись щокою, знайти наосліп пояс і розкусити його секрет. Міг розтерти долонями її живіт, дійти до грудей і, змочивши сли-ною соски перейти до обличчя, запустивши руку в гриву білявого волосся. Зараз він міг бути ким завгодно – від безжальної нечисті до клоуна з червоним ковпачком на носі.
- Я живий!
- Я чоловік.
- Вона жінка і вона хоче.
Підхопивши легеньку Іру на руки Акім з ноги розчахнув двері в спальню і вони полетіли на ліжко. Настав час любити тіло і одяг при цьому страшенно заважав. Светрик, джинси, смугасті шкарпетки, бюстгальтер – все розлетілось по кутках. За кілька хвилин майже голе дівча маячило перед ним темними кружальцями грудей, а він все ніяк не міг роздивитись її повністю. Який сенс борюкатись на цих простирадлах, коли потім не можна буде воскресити в пам’яті її оголене тіло. Хіба ж не в цьому головна фішка, не в спогадах? Потім, коли все закінчиться, саме вони грітимуть душу в періоди депресії і суїцидальних настроїв.
В Акіма виникло надзвичайне бажання увімкнути БРА. Це ж логічно, хлопче. І він зробив би це, та непосидюча білявка знов і знов тяглась до нього вужиками рук і горнулась, як маля. Тіло та думки були постійно зайняті новими відчуттями, які притягували його дужче земного тяжіння дядька Ньютона. В якийсь момент хлопець спробував зняти з Іри трусики, однак її рука владно завадила цьому.
– Не спіши, – сказала дівчина раптово сівшим голосом, – я не люблю швидко.
От воно! Кілька хвилин назад він говорив собі те ж саме. Він здібний і розуміє правила гри. Куди бігти – попереду ніч на кілька годин. Видихни і зберись. Твоє терпіння може переграти будь-яку прелюдію, навіть довжиною в молодість.
– Цілуй, цілуй мене, – бриніло у вухах і він, наче на свіжих батарейках, подвоїв пестощі. Іра вигиналась, важко дихала, але й далі пручалась і не давала зірвати останню запону.
- Хочеш мене?, – дражнилась вона, спритно ухиляючись від не менш спритних чо-ловічих пальців.
Наче хижий лев Іра бавилась з ним, щоб в слушний час помінятись місцями і пасти в солодкій покорі. І той час таки настав. Руки, що опирались нігтями в Акімову грудь не-сподівано ослабли. Досить грубо він потяг трусики вниз і пожбурив геть чахлу тканину. Очі не могли бачити те, що відкрилось, але уява знов нагадала про себе. Рука заворожено потяглась до витоків життя і завмерла. Там лічильник відмірював останні секунди до першого вибуху. Акім це відчув, як мабуть сапери відчувають котрий провід різати, як вже запізно втікати.
Поквапся Леньо. Чого ти зволікаєш? Перун дав тобі блискавку, щоб проштрикнути цю Євину дочку до іскор в очах, до вагінального полум’я та криків в пір’яну подушку. Зараз перед тобою дивний пластид, який ти добряче розім’яв - зараз як жахне! Нехай вже почнеться вакханалія, хай хрипить дівоче горло, а ти черпай в цих звуках силу всю ніч. Заздріть сусіди нашій молодості і дрочіть, під музику любові. То просто сон, а темінь, як імла, з якої хвилями несеться шаленство. Котись, море – я на тебе – ти на мене, ми згубились в цій квартирі з видом на Театральний майдан, але ненадовго.
За вікнами вже ледь сірів ранок і злива вичерпала себе. Поодинокі краплини барабанили по залізному підвіконні по той бік напіввідчиненого вікна. Кволе світло насуваючого сонця допомогло Акіму сповна охопити поглядом втомлену дівчину, яка простяглась під ним, підібравши ноги. Тепер він міг ловити кожну її емоцію і споглядати те, що ховала від нього темрява ночі. Від цього видовища туга хвиля не забарилась почати свій злет і набравши ходу вона викинула згустки сперми на мокрий дівочий живіт, мов на піщаний беріг. Іра не стогнала, не метушилась в фальшивих імітаціях. В момент його найвищої насолоди вона зберігала цілковитий спокій, гейби витесана з мармуру. ЇЇ крики та стогони лишились позаду. Від цього Акім навіть якось знітився та, невдало підібравши коліно, повалився набік, боляче вдарившись об бильце ліжка. Інна навіть не посміхнулась. Вона просто лежала, прикрившись до колін ковдрою і мовчала. Акім, мимоволі потираючи забите місце спостерігав, як мутна рідина поступово набирає прозорості і стікає на біле простирадло – безперечний доказ, що все відбувалось насправді, не у сні. Жовтий махровий рушник, що згодом стер її з живота і простирадла, не міг зробити те саме з його пам’яттю. Це сталось. Кохана жінка віддалась йому. Це незаперечний факт, як те, що за днем йде ніч, а за літом – осінь. Вони й далі лежали мовчки: Акім не знав, що б то сказати, а Іра рівно дихала поруч, закутавшись в ковдру - може спала, а може також думала про щось своє. Зрештою його теж зморив сон і свідомість на деякий час згасла.
Прокинувшись через годину Акім побачив, що Іра вже одягнена і фарбується перед дзеркалом. Складалось враження, що вона щойно сюди прийшла. Її половина ліжка була акуратно застелена, а жовтий рушник безслідно зник зі стільця.
- Ти чого так рано встала?, – спитав хлопець і поглянув у вікно. Небо знов насупилось, падав мілкий дощ.
- Мені треба повертатись, – відповіла Інна, не відриваючись від свого заняття.
- Пройшла любов, пора додому, - спробував пожартувати він.
- Саме так, – її голос чомусь став серйозним.
- Добре, вже йдемо, – Акім потягнувся і не соромлячись підвівся й заходився збиратись.
За 10 хвилин він вже стояв в коридорі, кутаючись в важку куртку. За весь цей час вони перекинулись кількома незначними фразами більше для того, щоб не мовчати. Акім ламав голову, чим він міг її образити, чому така різка зміна настрою. Вночі вона спала у нього на грудях, а зараз тримається холодно і гордовито. Видно ця ніч для неї нічого не означала, просто секс і все. Акім раптом пройняв здогад, що його просто ви-користали. Ця малодушна думка засіла у нього в мозку осиним жалом. Захотілось одразу ж розставити все по місцях, поговорити начистоту. Занепокоєний, він вже збирався почати розмову, але в останній момент стримався. Внутрішній голос, безкінечно мудрий і розважливий, сказав : “Зараз ти від неї нічого не доб’єшся, Акіме. Вона скоріш за все скаже, так, мені було добре з тобою, потім побачимось і все в такому дусі. А ти чекай. Чекай, хлопче – зараз це єдине, що в твоїх силах. Ти не власник долі. Всі старання зійдуть нанівець, коли не судилося. Отака хрінь, брат і ти знаєш, що я правий. Держись”.
– Що сталось?, – запитав він Іру, коли зустрівся з її допитливим поглядом.
– Десь гребінець свій посіяла, не можу знайти.
– В цій кімнаті?
– Не знаю, десь в квартирі.
Акім не роздягаючись перевірив ванну, дві спальні, кухню, коридор і навіть заглянув у відро для сміття, але гребінець десь зник, розчинився в квартирі.
– Може на балконі розчісувалась і впустила?, – запитав він дівчину.
- Може, – посміхнулась вона.
Нарешті! Перша посмішка за весь похмурий ранок з голови на ноги поставив його невеселі думки. Та все ж гаразд, все складеться. Ось вона вже посміхається якійсь сказаній дурні, то що ти гризешся, друзяко. Все буде добре, от побачиш, не кисни.
Вони вийшли з під’їзду і Акім провів Іру до зупинки. Дорогою він все намагався розсмішити її, розповідаючи анекдоти і цікаві випадки з життя, але дощ суттєво цьому заважав, до того ж дівчина постійно відволікалась, оминаючи калюжі і через те слухала неуважно. На зупинці вони попрощалась, пластмасово обійнялись і Іра зайшла в маршрутку. За хвилину жовтий бус вже зник з поля зору. Акім і собі хотів податися додому, але раптом йому спала на думку одна ідея. Він розвернувся і швидким кроком пішов геть від зупинки.
