7. Перше побачення
(про те як Андрій і Аня гуляли на майдані)
Прокинувшись рано вранці він почав збиратись на роботу. Оксанка ще спала і він не став її будити. Хоча спали вдягнені він вкрив її ще однїєю ковдрою, щоб було тепліше і прочинив вікно для провітрювання.
Зібравшись він тихенько причинив за собою двері, щоб вона не прокинулась і поїхав на роботу.
*****
Вона сьогодні мала дуже гарний вигляд. Чорна гарна сукня дуже підкреслювала її стрункий стан і темноту її гарного волосся. В ній було щось середньовічне. Якась церемоніальність, пишність, загадковість. Було дуже приємно бути з такою гарною дівчиною.
Він при зустрічі вручив Ані білу троянду. А вона подала йому свою ніжну ручку і вони пішли на побачення.
Робота залишилась позаду. Думки роїлись в голові, як зграя мух. А серце дзвеніло, як святкові дзвони на дзвіниці храму кохання.
Все було казково, чарівно навіть небо було розфарбоване в якийсь незвичний рожевий колір, ніби це був не вечір а світанок. Ніби сонце, скочуючись за обрій, вирішило повернутись назад, щоб побачити їх щастя, щоб помилуватись їх відвертими чистими почуттями, щоб зігріти їх закохані погляди рожевим серпанком світанку.
*****
На майдані було як завжди людно але весело. Вони купили морозиво і не поспішаючи йшли і розмовляли. Морозиво було трохи підтавше і якось випадково капнуло на сукню. Аня попросила потримати стаканчик і почала шукати в сумочці серветку. Витерши пляму вони пішли далі.
- Що будемо робити далі?
- Я думаю підемо в одну гарну кафешку. Я там іноді буваю, там дуже затишно.
- Ой, - вона раптом зупинилась і ніби почала щось згадувати, - я забула.
- Що сталось, Аню? , - допитливо дивиться на неї і посміхається простодушно, нічого не підозрюючи.
- Вибач, мені так ніяково про це казати. Але я згадала, що в мене сьогодні була запланована зустріч. Один давній знайомий сьогодні в місті проїздом і мені треба з ним побачитись.
- Так нехай приєднується до нас.
- Ти думаєш це буде нормально? – по її погляду важко було сказати, що вона дуже засмутилась з цього приводу. Вона дивилась на нього допитливо, ніби спостерігаючи за мишкою в нірці.
Далі вони йшли деякий час мовчки.
Потім вона перша знову почала спокійно розповідати.
- Ми маємо зустрітись на Театральній тому мені треба в метро, проведеш мене?
- Так, звичайно, - сумно сказав він.
Вже спускаючись в перехід раптом задзвонив телефон.
- Зачекай я переговорю, а то під землею поганий зв'язок, – сказав Андрій, ковиряючись рукою в кишені.
«Ало»
«Привіт Андрюш» - почувся голос Оксанки.
«Що тобі треба», - грубо відрізав він.
«У мене проблеми, зможеш приїхати раніше», - її голос був схвильований.
«Ти ж знаєш де я».
«Так, вибач. Я напевне тоді якось сама.»
«Ну й добре».
«А як там у тебе справи? Ти ж не забув про те, що я тобі казала? Ти маєш зробити все так як ми домовились і нічого зайвого.»
«Ти це спеціально мені говориш, щоб я лише швидше приїхав?» - він знервувався ще більше.
«Слухай Андрію. Я в твою затію вложила свій час і терпіння так що якщо ти все зіпсуєш, то це мене теж буде дратувати. Не будь придурком, а роби все так як я говорила, а потім їдь негайно до мене».
«От блін..» - він кинув трубку і сплюнув на асфальт.
- Щось сталось? Проблеми? – вона взяла його за руку і це його вмить заспокоїло.
Він упіймався на її доброзичливий і спокійний погляд та ще її рука в його руці додали йому впевненості і роздратування змінилось на рішучість.
- Все гаразд. Ідемо вниз у мене для тебе є подарунок.
Вона хотіла заперечити, мовляв уже це побачення з ним є для неї подарунком і квіти, навіщо ще.
Але він повів її за руку, як першокласницю в школу. Вони йшли довго по переходу і ніби когось чи щось шукали. Вона не перепитувала а терпляче мовчала. Була злегка сконфужена.
Вони зайшли в підземний торгівельний центр. Ескалатор повільно котиться вниз. І скляна стеля як штучне небо покриває їх чарівним серпанком. Рожеві хмарки спокійно пливуть на захід. Промені сонця грають в склі гарними переливами. Хочеться милуватись видовищем, але коли довго дивитись вгору, то шия злегка болить. І от вже кінець східців.
Вони зайшли в магазинчик музичних інструментів.
Андрій почував себе впевнено, попросив подивитись гарну лаковану шестиструнку8). Запитав чи можна спробувати. Йому дозволили. Він спокійно сів на стілець і злегка та впевнено вдарив по струнах.
Спокійна і романтична мелодія розлилась по магазинчику. Вилетіла в повітря як душа на крилах щастя. Закружляла в хороводі відблисків сідаючого сонця на стелі…
Щастя є на світі і воно може ховатись в таких звичайних речах.
І під блакитним небом виникло місто кохання з чистого світлого золота теплих почуттів. І зірка, що сіяла так одиноко і чарівно тепер запрошує до себе в свій сад. Вона приборкає в собі звірів і тоді він зможе пройти безпечно до джерела живої води і втамувати спрагу почуттів…
*****
Вона відмінила всі свої зустрічі і вирішила провести вечір лише з ним, зі своїм Андрійком. Прогулюючись по Маріїнському парку, вони зайшли на місток закоханих. Звідси відкривається чудовий вигляд. Він її обіймає, але вона ще проти надто близького контакту, хоча в глибині душі в її серці киплять почуття. Але це його нітрошки не засмутило. Він радів, що вона з ним сьогодні і ні з ким іншим.
Їм було добре один з одним, але ніч вже брала права в свої руки і вкривала світ своєю темною зоряною ковдрою. Місто переливалось теплими жовто-червоними вогнями. А понад річкою стелився таємничий туман. На просторі злегка дихав прохолодний вітерець.
Вони сховались від вечірньої прохолоди в затишній кафешці де продовжили спілкування.
Аня вся сіяла. Як і минулого разу вона стала дуже балакучою і все йому розповідала про різні новини в музиці, театральному мистецтві, а він все дивився на неї, милувався її красивим обличчям, гладив рукою лагідно її щічку і переходячи через вушко до шиї грався її гарним волоссям.
Вони вели себе як діти. Аня ніби розповідала йому про свої лялі і куколки, а він ніби щипав її і хапав за косички.
Їм легко і спокійно один з одним і ніби вони вже знайомі десятки років. Ніби вони навчались в одній школі і знають один одного вже давно-давно, все життя.
*****
Після кафешки потрібно було вже їхати додому, але ніхто не хотів розлучатись і вони ще довго були разом.
Згодом вони прийшли на зупинку. Маршрутки звичайно вже не було і випадкові перехожі ловили таксі. Наші герої також вирішили швидше приїхати додому і, упіймавши шахового коня, поскакали в нічне місто.
Коли треба було розплачуватись він з неприємним подивом помітив, що в нього не вистачить грошей, щоб повернутись самому додому. Це трохи зіпсувало йому настрій, але він нічого не сказав. Вона ніби здогадавшись у чому справа запропонувала йому гроші на дорогу назад.
- Треба було б їхати з ним далі, а я б сама дійшла до під’їзду.
- Я хотів тобі побажати доброї ночі. І поцілувати перед сном.
- Це дуже приємно, але як я тепер буду спокійно спати, коли буду невпевнена в тому, що у тебе буде усе гаразд.
- Аня, не хвилюйся, зі мною все буде добре. У мене є на картці трохи грошей і я благополучно доїду додому.
- Добре. Тоді добраніч. Мені дуже приємно було з тобою цього вечора.
- Мені теж.
Він поцілував її в щічку. Вони обійнялись і Аня лагідно шепнула йому на вухо.
- Я хочу продовження. Я тобі обов’язково зателефоную завтра.
Загадково посміхаючись, ніби дівчинка яка зробила шкоду і приховує правду від мами, Аня пішла до себе. А Андрій щасливий як слон полетів на крилах щастя додому.
*****
Насправді у нього грошей нема і йому треба добиратися додому як прийдеться, але його це не лякало.
«Ало. Чого тебе так пізно нема.»
«Блін, ну ти ж знаєш чого.»
«Я ж тобі говорила, що не треба за один раз дуже довго їй набридати…»
«Слухай, мені здається все вийшло краще нікуди, а ще б коли ти мені не набридала, то було б усе ще краще.»
«Андрій, ти мене ображаєш…»
«Давай не будемо про це. Я скоро прийду до гуртожитку. Збуди охоронця на вахті, а то тут холодно і я не хочу під дверима стовбичити.»
«Добре…»
(далі буде)
