Знаєш, коли він пішов, я думала що не зможу жити. Він був поряд протягом останніх 10 років. Він знає про мене все. Він бачив мої сльози, мої хвилини слабкості. Він був поруч зі мною, коли я падала і коли знову піднімалася на гору. Ні, не так! Він допомагав мені піднятися і йти далі. Він був моїм ангелом-охоронцем.
А потім він пішов. Ось так, просто. Прийшов, зібрав речі і пішов. Нічого не пояснивши, просто закрив за собою двері. Я не могла, зрозуміти, що сталося, адже у нас все було добре. У нас, звичайно, були сварки, але ж вони є у всіх! І .... я люблю його. Не дивлячись на те, що нашим стосункам десять років я продовжувала його любити! І я вірила, що і він мене любить. Тоді чому він пішов? Чому?
З його відходу минуло чотири роки. Я все ще люблю його, хоча і не знаю де він. Він пішов з університету, звільнився з роботи і здається, виїхав з міста. За чотири роки я закінчила навчання, влаштувалася на високооплачувану роботу і купила квартиру, яку ми з ним знімали. Друзі казали, що це нерозумно, там мені все буде нагадувати про нього. Але я їх не слухала .... У мене було все, але не було його, моєї коханої людини.
Влітку я взяла відпустку і вирушила у своє рідне місто відвідати батьків. У місто, де я народилась, виросла і зустрілася з ним. У день мого від'їзду я зустріла його маму. Випадково, просто зіткнулися на вулиці. Я не впізнала її, вона постаріла, посивіла, створювалося враження, що їй не сорок, а дев'яносто років. Те, що вона мені розповіла, вбило мене. У день, коли він пішов, йому поставили діагноз. Рак головного мозку, останньої стадії. Він помер три роки тому ....
