...найкращі новини - вони незначні та непомітні, як паростки цибулі у банці на підвіконні моєї кухні... "Посадити дерево", - сказано у кандмінімумі Писання. Дякуйте за те, бодай, що цибулю посадила....
Найкращі новини - вони поміж рядками, це думки, сплетені, як шалик (ніколи не вміла в"язати, до речі, терпцю бракувало, скільки мене не вчила бабця Ганна цьому довічно жіночому ремеслу - ніц у неї, сердешної, не виходило). Це калейдоскопи снів - нині була у Венеції - диви, скільки часу минуло, а я ніяк не повернуся, мандрую світами, тиняюся, як Марко по пеклу, Своєю Знайденою Землею Обітованною... Був ранок, була вузенька вуличка і бруківка, і я милася дощовицею - теплою і м"якою, що стікала з ринви просто мені на голову, і я сміялася, і високо піднімала руки, і ловила її вузенькими долонями, і танцювала якогось дивного танцю босоніж... і -
....випірнула посеред ночі... бо голос у слухавці, твій голос - просто у мені - слів не розібрати, та це і не важливо за великим рахунком, бо слова тут не зарадять. Бо - босоніж, притулившись до замерзлої шибки, і внизу - сніг - щойнонароджений і тихий, - і паркінг порожній, і траса - линва натягнута. Бо Слова, Серце, збуваються тіки тоді, коли у них вірити. А коли вони падають різдвяним снігом усередині живота - то і слів уже не треба.
...на моєму столі помирають квіти. Білі лілії. Я їх колись любила сильно. Неприродно великі, надто досконалі у своїй фатальній вивершеності. Знаєш, я, здається, перестала любити досконалість. Тільки нині помітила це. Дивилася, як осипалися воскові квіти, запах яких - надсадний і нудкий - так пахне смерть - він заліз у кожну шпаринку моєї кімнати... - просто дивилася - на пожовтіле скручене пелюстя, на жовтий пилок, що встелив мої вічно розкидані папери - і не шкода було. У досконалості немає тепла, тим паче у мертвій. Молилася "Богородице Діво"...Пригадала - у якомусь храмі безіменному, у Бельгії, стояла, роззявивши рота, перед образом Її. Там вона була юною і босою, у білій сукенці, років тринадцять, тугі русявіі локи, троянди у косах, і ангел, сховавши очі, простягав Їй білу лілію. Досконалу у своїй фатальності лілію, із запахом нудким, що вплівся навіки у її волосся, що вріс докорінно у її вузькі пальці Благою звісткою... Бо народиш ти від Духа Святого, дівчинко солодка, діво Пречиста, радуйся...Народиш Сина свого золотого, і віддаси Богу своєму за людей своїх...радуйся...
....Ти знаєш, ЯКІ у Неї тоді були очі?
Не знаєш? Радуйся.
...найкращі новини, Серце, що все врешті-решт виходить на краще. Навіть коли ми цього не помічаємо чи боїмося тих змін.
От гляди: цибуля - росте.
Квіти - опадають.
Сніг - летить твоїми нічними словами, і гріє мої задубілі руки.
Траса за моїм вікном, отам внизу - веде насправді туди, куди лише мені треба.
А Марія - тринадцятилітнє дівчисько босоноге - стоїть, збентежено тримаючи у долоньці білу лілію.
І ангел, ховаючи зелені очі, наспівує: "Ой радуйся, земле, Син Божий народився...."
