За вікном падав лапатий-лапатий сніг. Дерева у садку стояли пухнасті і, коли примружити очі, можна було побачити на них дивні казкові квіти,які мінилися у жовтавому світлі вуличних ліхтарів, що пробивався крізь густу снігову завісу. Під самим вікном, прибрана різнокольоровими ліхтариками, стояла ялинка. Її також накрило снігом, а іграшки, що прикрашали розлогі віти,заховалися під сніговою ковдрою і тільки різнобарвні ліхтарики весело підморгували, погойдуючись від вітру. На самому вершечку примостився ангел. Він розпростер золоті крила і простягнув руки просто до вікна,а там на підвіконні сиділа маленька дівчинка. Ангела якимось чудом-дивом обминали пухнасті метелики-сніжинки, тільки трохи снігу шапочкою лягло на золотаву голівку. Здавалося, що зима боялася застудити його і тому подарувала теплу шапочку.
Дівчинка сиділа на підвіконні і дивилася на ангела,який простягав до неї кришталеві рученята. Їй здавалося, що він хоче сказати щось дуже важливе, але вона його не могла запитати, про що саме ангел хотів їй розповісти, бо вже майже рік не розмовляла. Тут у лікарні їй було так самотньо! Коли всі хворі засинали, дівчинка тихенько виходила з палати, сідала на підвіконні і дивилася, як падав сніг. Тут вона побачила вперше ангела і зрозуміла, що він прилетів саме для того, щоб розповісти їй про дуже важливе. Вітер гойдав ялинку, а ангел кланявся і показував руками на щось що було під вікном, але дівчинка не могла те щось побачити, як не намагалась. Вона тулилася носиком до віконної шибки й бачила тільки пухнасті лапи запорошеної снігом ялинки. Ангел на маківці ще раз хитнувся і показав ручками на те, що вона так хотіла побачити. Дівчинка скочила з підвіконня і тихенько побігла вниз по сходах. Вона знала, що службовий вхід не закритий, а звідти лише пару кроків до ялинки. Відчинила двері. Вітер кинув на неї жменю снігу, але дівчинка не злякалася і ступила в снігову кучугуру,що враз обпекла її холодом… Під ялинкою плакало маленьке,біле, як сніг кошеня. «Так ось чого кликав мене ангел!» - Подумала дівчинка, схопила тремтячого від страху і холоду котика і побігла назад.
Коли вранці до палати зайшли лікар з медсестрою, дівчинка і кошеня ще міцно спали,притулившись одне до одного.
- Неподобство! –Строго сказав лікар. Медсестра одразу схопила кошеня за шкірку і воно занявчало так голосно, що дівчинка прокинулася.
- Викиньте це кошеня негайно! – Наказав лікар. Медсестра кинулася до дверей виконувати розпорядження.
- Ні! Віддай!– Закричала дівчинка. Жінка від несподіванки опустила кошеня, а лікар так і застиг , показуючи рукою на двері, потім повільно повернуся до дівчинки і майже шепотом проказав: «Зайчику, скажи ще щось». Дівчинка дивилася широко розкритими очима на лікаря і тулила до себе кошеня.
- Зіронько, скажи ще щось. - Попросив лікар знову.
-А не проженете мого Пушка? –Запитала дівчинка. – Мені його новорічний ангел подарував, що прилетів на ялинку.
Через декілька днів дівчинку виписали з лікарні. Проводжати її вийшли всі лікарі. Мама тримала кошичок, в якому зручно примостилося пухнасте біле кошеня. Доктор погладив по голівці дівчинку і простягнув їй новорічного кришталевого ангела з золотими розпростертими крилами. Очка у дівчинки засяяли, наче вона на мить зазирнула у чудове майбутнє.
