Люда навчалася в третьому класі — маленька, дуже худенька дівчинка, з сумними очима. На всіх фотографіях у неї сумні очі. А ще тоненькі кіски. Ледве дочекалася, коли відросте волосся настільки, щоб можна було заплітати коси. Умовила маму більше не підстригати їй волосся. Дуже вже хотілося мати довге волосся, як у сестри. Але у сестри воно густе, а в Люди – ні. Відтоді, як мама вперше заплела кіски, дівчинка майже кожного дня намагалася визначити чи потовщали вони, чи ні. Але все без змін – тоненькими були й такими ж і залишалися. Одного разу вчителька помітила, як Люда мацає свою кіску, підійшла і на вухо сказала тихенько: „Гарна, гарна кіска”. Вона подивилась на неї дуже уважно – вчителька посміхалася, але по доброму, тому не образилася.
Всіх учнів школи в той день відпустили з уроків раніше – було дуже холодно надворі, і в класах теж була холоднеча, багато школярів вже захворіло. Повідомили, що з завтрашнього дня школа не працює – карантин. Карантин – це здорово! Подумки Люда спланувала, що буде робити на несподіваних канікулах.
Додому бігла так швидко, як тільки могла — уроки на завтра вчити не потрібно, а значить можна досхочу кататися на лижах. Зайшла в будинок і застала сварку. Батько кричав, бабуся кричала, мама плакала. Захотілося кудись втекти – світ заочі. Залишила портфель біля вішалки, розвернулась і тихенько вийшла з будинку. Здається, ніхто і не помітив її.
Надворі зимно, але красиво. Сонце в зеніті, яскраве, сліпить очі. З даху будинку вітром зносить малесенькі снігові крупинки. Поки вони летять до землі, під променями сонця перетворюються на іскристе, різнобарвне марево. Сніг попадає за комір, а вона намагається його звідти витрусити, бо зразу ж тане, перетворюється на холодні крапельки води, яка стікає по шиї на спину. Підіймає комір — так краще.
Куди б податися? Весною, влітку знайшла б куди піти. У них великий сад. Вона вже не раз від хатніх сварок ховалася в саду. Там сідала прямо на траву і роздивлялась кругом себе. Повзе якась мурашка, а Люда їй рада. Коли наблизити обличчя до трави, то здається попадаєш зовсім в інший світ. Мурашка, несподівано для тебе, стає вже і не такою маленькою. Дуже вперта комаха. Щось тягне з собою, чіпляється за травинки, малесенькі гілочки, але не кидає те, що тягне. Дереться, перелазить через перешкоду, або пролазить під тією перешкодою, але рухається тільки вперед і вперед. З усього видно, знає куди їй треба, точно не заблукає. А для неї ж ця трава, напевно, справжні джунглі. Як тільки не боїться? Але літо в минулому. А зараз зима...
Побрела до будки Барсика. Він носа на вулицю не висуває, йому теж холодно. Будку утеплили, як могли. Стіни зсередини оббили старою ватною ковдрою, а на дно настелили соломи й поклали стару пухову хустину. Колись її бабуся купила у спекулянтки (так казала). Тій хустини передавали родичі з Оренбурга, а вона вже продавала втридорога (зі слів бабусі).
- Барсику, скажи, чого вони постійно сваряться?
Барсик голосу не подає. Він не знає, дівчинка не знає, ніхто не знає. Їй було б легше, якби стала на чийсь бік, а так вона всіх любить, а вони, здається, один одного не люблять. От біда.
Стукнули двері. Оглянулася – це батько. Вискочив, як ошпарений. Обідня перерва закінчилася, і йому треба бути на роботі. Люда замерзла, але знає — поки що в будинок заходити рано. Треба трохи виждати, а то і їй за щось та дістанеться від бабусі. Буде дорікати, наприклад, що на батька схожа. А мама буде захищати, вони почнуть сваритися і не скоро заспокояться. Найти казино без депозита можно на нашем сайте luckybonus-ru.com . Бесплатная игра в слоты в казино.
Вийшла з двору на вулицю. Там краще видно небо. Люда любить дивитись на небо. Сонце із яскраво-жовтого перетворилося на червоне, і небо на заході вже почервоніло. Кажуть, що це на мороз і вітер. На вулиці пустинно – всі ховаються від морозу.
Під ногами скрипить сніг, постукують від вітру промерзлі гілочки яблуні. Вітер то вщухає, то знову сипле снігом в обличчя. Сніжинки колючі, холодні. Людських голосів не чути. Собаки й ті не гавкають. Заходить у двір, тут затишніше. Тільки закрила хвіртку, чує повискування снігу під полозками санок, і цокання кінських копит. Коні запряжені в сани зараз і у селі дивина, тож Люда швидко знову виходить на вулицю. Коні красиві, білі, на санях сидить чоловік-гора. А може їй просто здається, що він такий великий, бо на ньому кожух. Комір кожуха піднятий, вуха шапки опущені, обличчя майже не видно. В такому кожусі, напевно, ніякі морози не страшні. Вона йому заздрить. Приємно ось так кудись їхати. Коні гордо тримають голови, жваво біжать дорогою. Сани просто летять – дорога гарно розчищена і ніяких перешкод – ні людей немає на дорозі, ні машин, ні інших саней.
Заходить за будинок. Тут вітер майже не відчувається. Бере гілочку і починає малювати на снігу всілякі візерунки. Сніг вже трохи злежаний, тому малювати на ньому добре. А от коли він пухкий, то такий сипучий, як пісок, і щось на ньому намалювати неможливо. Малюєш, а малюнки тут же засипає снігом, який провалюється в ямки, що з’являються, коли водиш гілочкою по снігу.
Знову грюкнули двері. То сестру послали її шукати. Вона думала, що за сваркою її й не помітили, а виявляється все ж побачили, що заглянула в хату і пішла. Люда рада, що про неї згадали, бо вже добряче замерзла та і зголодніла.
В будинку вже тихо, спокійно, затишно. Кожний займається своєю справою. Бабуся читає свою улюблену лікарську книгу, мама щось шиє, а сестра дивиться альбом з фотографіями. В будинку дуже тепло, а може це їй так здається після вулиці. В кухні пахне пирогами, які лежать на великому блюді, що стоїть посеред столу. Швиденько роздягається і до столу. Бабуся насипає борщу, наливає в чашку молока. Дівчинка починає все це уплітати. Смачно! Особливо вона любить пиріжки з сиром. Вони солодкі, а найсолодша спідка. Цукор, поки вони печуться, тане і стікає вниз, і спідка перетворюється на таку собі карамельку приліплену до тіста.
Попереду вечір. Яким він буде — вона не знає. Хотілося б, щоб був спокійним.
Їй ще треба буде допомогти дещо зробити по господарству, а тоді дівчинка буде читати книжку, лежачи в спальні на ліжку. А біля неї на тумбочці на тарілці будуть пиріжки із сиром. Буде щаслива від того, що завтра не йти в школу. Ще один день майже закінчився.
