Східне прибережжя, місце, звідки вони прийшли, перспектива стерпного вимислу манячіла в туші заплутаних гравюр: суміш західного осяння, або ореолу аквамаринових обламків, перетворених на зелену завісу наскрізного дощу. У протилежній частині, у коливаннях лазурового світла, мов відсвіт моря що застигло між двома планами, добачались імпозантні будівлі, мов би вирізані прямо із гранітних, мармурових або вапнякових гір, з бескидів яких викарбували стамесками хвиль віддалених у забуття. Десь перед ними, над дзеркалом води, проростала червона париста хмара, подібно примарному баркасу, поверненому в гавань часом зруйнованим за рубіконами будь-якого спогаду. Конус солоного вітру доніс до ніг чоловіка два зім'яті листочки паперу, можливо дві етикетки відклеєні від пляшок закинутих на шлюзі з-побіля. З порожнини вікна човна з поблизу вибухнув гострий звук, нагадуючи зіткнення двох металевих предметів. Луна згасла перш ніж обоє піддались би до сили уяви, щоби з'ясувати джерело того дратуючого тембру. Хельга притулила свою голову до грудей чоловіка, а він прихилився плечима до холодної та вологої стіни. Його долоні опустилися на плечі жінки. Її руки, позбавлені будь-якої сили, висіли мов якісь гумові шланги, угвинчені в кругові порожнини закинутого манекена. Між ними й морем, квапливо прокрокував абиякий чоловік, носячи яйцеподібне дзеркало під пахвою. „Може що то був просто диск зі скла“, подумав Марк. На мент йому навіть здалося, що за отим глянсовим предметом добачив якийсь старий велосипед, підпертий до стовпа з білого каменю з поблизу дерев'яного мосту, що вів до одного з пунктів відчалу.
- Ми забрели, сказала вона. І вже й карта нам не допомагає. Учуваючи повів ферментованого винограду, він наголосив:
- Це туристичні карти, перевидані, позбавлені відмічання не таких уже й важливих глухих кутів. Майже й закамарок якого ми оминули опівдні був опущений через певну мету: гадаю що зазначає свого виду жалюгідний засік, гнійну вену землянистого тіла.
В інших обставах і з іншими станами душі, коли б не учували напливів заплутаного запаморочення, вичерпуючи їхніх сил або підкоряючи їх, свого роду, неконтрольованій летаргії, може продовжили б оті заперечні обради. Дійшли б до абиякого консенсусу й вирішили б повернутися зі шляхів відпечатаних на тонкій кірці пам'яті. Після декількох безуспішних зусиль, бажаючи підвестись, відмовились навіть і від того даремного випробування. Не стимулює природного ходу подій. Відмовлялись від будь-яких подій, що вимагали надмірних зусиль. Шукали джерел необхідної тиші в повноті помітного простору. У різних частинах, уздовж набережної, між силуетами скал що виросли прямо з бетону тротуару або в далечині зафіксованих на сітківці сумнівного неба, мережі світла розчленувалися на тасьма флуктуаційного кольору. Щось гниле, пекуче й проникливе проносилося повітрям що подобало подиху морських тварин. Марк простягнув руку за пляшкою вина, опорожненою в три чверті. Невмисний спазм тіла жінки змусив його викинути пляшку з рубіновою рідиною. Різлинг Ринський або те що ще залишилося від змісту, жадібно висмоктала безплідна глина, мов потрібна смуга з-між стін будівлі та перепону із зеленого листя, відділяючи панцир дороги від рову із сухим листям. За вузьким парканом, мінливими послідовностями, чужинці з найдивнішими профілями, у загалі, одягнені в ясні відтінки, походячи від піщано-жовтого нюансу, поспішали добратися до невідомих місць призначення. Але жодна особа з усіх тих які проходили поряд не закинули жодного глузливого погляду в їхню сторону. І тоді Марк зрозумів, що між ними й вуличними бездомними немає ні найменшої різниці. Опозиція або відмова запропонувати будь-яке пояснення щодо питань, прояснюючи координат отого місця, що відповідало відомому відзначенню, звичайно, що були вдосталь вірними. У цілому, з різних балачок із тутешніми мешканцями, Хельга добачала в тембрах їхніх голосів, у їхніх жестах або в їхній непохитності свого роду вроджену здержаність.
- Завжди все повторюється під оцим сонцем, промовила вона хриплим шепотом. Потім її голос перетворився на якийсь неконтрольований сміх. Така поведінка, оте зовсім не властиве положення щодо його дружини, прокинув в онімінні чоловіка вали тремтінь що переростали в дивні інстинкти. Таємнича сила, сукупність бажань посіяних на безмежності високих ідей, великі мрії, прагнення й усе те що думав тільки для себе злилося в безкрайність невідомих сил. Він підвівся. Стояв перед нею.
- Острів..., сказав, простягаючи їй руку. На нас чекає острів. Відмовляючись від допомоги, вона дивилася в бік моря. Щогли декілька яхт, повертаючись до пристані, розмальовували на гіпотетичнім шовку небес чернетки довгожданих хмар.
- Я думаю, що ми прогледіли щось важливе й, крім того, я не можу уточнити деякі деталі, сказала вона, гаруючи до ослону, з якого усунула декілька сухих листів. Він не сказав ні слова. Силкувався вловити все те що зав'ядало з кожним кроком проведеним до берега непізнання, з кожним видихом, незнайомим шемранням уявної вуалі, з кожним крилом відокремленим від зовнішності вітру, з кожною спробою побороти ту зворушливу присутність. Ухопив її за руку тому що відчув затяте бажання продемонструвати їй що він завжди знаходиться поруч неї, що він розуміє її непокої бо ж і в нього подібні почуття.
- Якщо доберемось до гавані, прошепотів він, будемо ближче до острова. І якщо нам посміхнеться доля, можливо що знайдемо абияке джерело питної води, або, у кращому разі, крамничку де зможемо купити соку чи мінералки.
- Ходімо, вирішила вона, піднімаючись на ноги й, глибоко вдихаючи, мов би той жест дав би їй необхідної сили перед абиякою значною конфронтацією. Він підтримував її за руку. Відчував як земля з-під ніг звивалась непропорційними хвилями. У тім безладі настроїв та ідей все-таки йому вдалося знайти чіткого орієнтира: море здавалося тихішим за інший раз. Було просто-запросто акварельною корою що густішала між глиняними рамками берегів які танули у вічнім колиханні. Ділянка безплідної землі, форми вітрила покинутого в забороненім місці, у частині звідкіль вони прибули обмежувалась бахромами трави та землянистим листям. Проникаючи в скло води пісочного кольору, декілька зрубаних стовбурів довічних дерев тирчали перед ними. Перевернений човен, на якого присіли обоє, у розписах символів неіснуючого алфавіту, нагадував абиякого саркофага чи, за допущенням Марка, втілення химерної форми яка на декілька секунд привиділась на вітрині „Склепу“. Звичайно, що така аналогія була результатом іншого відхилення від загальної логіки.
- Я пригадала, промовила Хельга, різко підводячись і роблячи кілька кроків у напрям води. Почерк дитини з ресторану разюче нагадує почерку нашої дочки.
- Маєш рацію, підтвердив чоловік, тримаючи в руці аркуш паперу на якім була відзначена невідома адреса.
Вражаючі будівлі із-за їхніх плечей, вежа з годинником, маяк що охороняв безмежності гнітючої тиші, форми дивакуватої геометрії, позначаючи сумнівний горизонт набирали відтінків блідого та віддаленого сонця.
