„Кримінальна ситуація у Львові стає дедалі гіршою...”-сповіщав голубий монітор телевізора. Мар′яна ж мовчки прослуховувала інформацію, не відриваючись від головної справи-написання реферату. Здається, вона поволі дорослішала. Усі ці вбиства, які несамовито обговорювали журналісти вже не здавались їй дитячою забавкою, радше навпаки, вони її почали турбувати не менш, ніж її власну бабцю. Дівчина знімала рожеві окуляри дитинства, звикаючи до дорослого світу, а він, чесно кажучи, вражав своєю жорстокістю. Після перегляду „кадрів, що не увійшли до ефіру” від Магнолії ТВ, Мар′яна накінець зрозуміла бабцю і стала вертатись до дому значно раніше. Дівчина радше воліла посидіти ввечері вдома та перегорнути сторінки кримінального кодексу, ніж вештатись з колишніми однокласницями по дискотеках. Ба, вона навіть знайшла десь знайому, яка вчилась у медичному університеті і попрохала влаштувати міні-екскурсію до відділу криміналістики і моргу. Втім Мар′яна не навчалась на юрфаці, її просто захопили кримінальні історії,тому вона і почала думати про вступ на цей факультет. Її мама ставилась до цього бажання критично: „ Ти диви на неї! Вчишся на культорології, там сі і вчи! Романтіка у неї в жопє заіграла!”. Дівчина не звертала уваги на такі зауваги і мовчки продовжувала гортати кодекс. В душі ж вона мріяла про усілякі злочини,розслідування,трупи...
Це сталось одного суботнього вечора. Час тягнувся до зими, проте снігу не було, було тепло. Мар′яна якимись небаченими силами переборола свою натуру і вийшла о п′ятій вечора на побачення. „Я ж не сама, я ж буду з хлопцем, він сильний, з ним мені нема чого лякатись у темряві. Зрештою, маньяки не кожного дня трапляються,а якщо і трапляються,то хлопець мене захистить”-мислила дівчина, ідучи до зазначеного місця зустрічі. Того дня вона почепила на шию свого улюбленого медальйона у вигляді срібної кульки, щоб оберігав.
Ще з кілька кроків і вона вже помітила його здалеку. Він чекав... Це було їхнє друге побачення. Вони не зустрічались і Мар′яна не була впевнена чи будуть. Він був милий і водночас якийсь штучний, це відштовхувало. З іншого боку він був трохи сором′язливий і водночас відкритий, цим він її притягував,немов магнітом.
Він перший запропонував десь вийти,а вона погодилась. Перше їхнє побачення відбулось кілька днів тому, яке можна було назвати неповноцінним. Тількино вони почали захоплено занурюватись у маленькі внутрішні світи одне одного, як у нього задзеленчав мобільний. Хтось там терміново його викликав невідомо-куди.
Вона здогадувалась, що у нього є багато дівчат,проте це не заважало їй відпочити за його рахунок. Мар′яна грала роль необізнаної дівчинки,яку легко надурити. Навіщо їй було це все потрібно? Дівчині просто хотілось відпочити від сірих буднів, бавлячись в актрису,ось і все.
-Привіт
-Привіт
- Куди ти волієш піти?
-Гмммм, важко сказати...
-Тоді ходімо до парку,адже погода занадто хороша для усіляких забігайлівок.
Мар′яна нічого не сказала, їй було трошки страшно іти туди. На шляху до парку вони то мовчали, то заходились гомінкими розмовами про життя студентське. Слово за словом, крок за кроком, вони опинились у Стрийському парку. Сонце сідало. Вирішили погуляти відлюдькуватими стежками, як це полюбляють робити молоді парочки. Мар′яна не помітила , як вони опинились в загубленій гущавині,де рідко ступає людська нога. Але все ж таки там самотньо розташувалась лава,очікуючи на появу того,хто б на ній міг посидіти. Дівчині кинувся до ока великий шматок пакету від собачого корму „Педігріпал”,що лежав неподалік. „Дивно,-подумала Мар′яна: що тут може робити цей пакет від корму? Колись,коли ще був живий наш двортер′єр Річі,ми придбали йому такий самий. Ох і величезний же був пакет! Тато ледь його доніс на третій поверх...”
-Мар′яна,ти чого?
-Ой вибач, я замислилась, ти щось питав?
-Давай сядемо, тут затишно, тільки якби не цей сморід!
Дівчині ж, навпаки, це місце затишним абсолютно не здавалось, воно якось відштовхувало. Сонце сідало за обрій. А сморід дійсно стояв найжахливіший. Цікаво, звідки його приніс вітер? Цей запах нагадував їй про те, як одного разу бабця перед поїздкою на оздоровчий курорт, забула ввімкнути холодильник, попередньо залишивши його переповненим їжею. Саме такий „аромат” плив маленькою квартирою, як оце у парку, „аромат” протухлого м′яса.
Мар′яну викинули у свідомість пристрастні поцілунки, якими він осипав її тіло. Губи, вухо,шия, він опускався все нижче і нижче, аж раптом незграбним рухом зірвав шнурочок, на якому гойдався медальйон. Маленька кулька скочила на коліна дівчині і впала додолу,покотившись геть із невеликої гірки, яка знаходилась позаду лави.
-Ай!!!! Мій медальйон!!!!!
-Не хвилюйся сонечко, зараз твій герой знайде його.
Враз він підвівся і побіг дорогою, якою зникла кулька.Через кілька секунд він гукнув: „Мар′яна, я здається зрозумів звідки іде цей сморід! Зараз я його ліквідую. Мабуть якісь бомжі...Ааааааааааа!!!!!!!!!”....
Дівчина із швидкістю світла зіскочила з лави і побігла туди, звідки лунав його останній крик. Ще мить і їй відкрилась картина: він- непритомний, лежить на землі. За кілька метрів блиснув її медальйон, а біля нього розпростерся величезний, трохи пошматований пакет „Педігріпал”, забруднений якоюсь бурою речовиною. З пакету стирчало тіло з колотими ранами, яке, мабуть, ще нещодавно було живою істотою. Обличчя було спотворено, але за довгим волоссям можна було здогадатись-це жінка. Мар′яна зробила маленький крок вперед і тихо сказала :„Справжній труп!”
